Активісти, колишні полонені, їхні родичі та правозахисники зібралися під Верховною Радою, щоб привернути увагу парламентарів на безкарність за воєнні злочини.
21 червня під Верховною Радою відбувся арт-перформанс "Картковий будинок Путіна" донецького художника Сергія Захарова.
На місці побувала кореспондентка ТСН.ua.
Активісти, колишні полонені, їхні родичі та правозахисники намагалися в такий спосіб привернути увагу парламентарів на безкарність за воєнні злочини.
Річ у тім, що впродовж семи років війни на Сході України, у Верховній Раді так і не ухвалили законопроєкт (р.н №2689) про воєнних злочинців. Цей проєкт закону встановлює у Кримінальному кодексі покарання за злочини проти людяності та воєнні злочини.
Я дійшла такого парадоксального висновку, що цей законопроєкт просто нікого не цікавить. Я намагалася зрозуміти, в чому проблема з ним: ніби там не зашиті якісь економічні інтереси. Я розумію ще проросійські політичні сили, які не хочуть його ухвалювати. Але вони нічого навіть не роблять, щоб його блокувати. Він просто не йде. Я зустрічалася з народними депутатами, з урядом, я зрозуміла, що їм правда байдуже.
За її словами, можновладці починають розуміти, що цей законопроєкт важливий тільки тоді, коли чують історії людей, які побували в підвалах так званих "ЛДНР". Проте до кожного нардепа, від якого залежить доля ініціативи, неможливо привести таку людину. Хоча б тому, що не всі готові про це розповідати.
Це просто безвідповідально, непорядно. Я би сказала, що це – велике ганьбище для України. Бо у нас всі кажуть, що Путін в усьому винен – так, він багато в чому винен і він має бути за це покараний. Але що заважає українському парламенту ухвалити цей законопроєкт. Путін заважає?
Били, принижували, катували. Тільки за найменшу підозру щодо лояльності до України або до українських збройних сил. дуже результатом цих злочинних катувань була загибель, смерть цих людей. Це я бачив на власні очі. Я бачив, як жінок викликали на допит і фактично ґвалтували
Воєнний злочин – свідоме порушення законів та звичаїв війни. Зокрема, йдеться про катування, зґвалтування, знущання над військовополоненими та мирним населенням. За нормами міжнародного права такі злочини мають розглядатися саме, як воєнні, а не цивільні, оскільки воєнні злочини не мають строку давності, а також за них передбачається суворіше покарання.
Водночас міжнародне гуманітарне право встановлює не лише особисту, а й командну відповідальність за воєнні злочини. Командир певного військового об’єднання несе відповідальність за порушення його підлеглими норм міжнародного гуманітарного права у тому випадку, якщо він володів інформацією про можливість вчинення ними правопорушень, проте не приклав зусиль для їх попередження чи припинення згідно статті 86 І протоколу до Женевських конвенцій 1949 року.
6 червня парламент ухвалив за основу в першому читанні законопроект №9438 про воєнних злочинців із забезпечення гармонізації кримінального законодавства до положень міжнародного права. Проте після цього відбулася зміна влади і за процедурою законопроєкт мали б розглядати наново.