НАРКОЗ
Сергій Архангельський - начальник медичної служби однієї з частин високомобільних десантних військ. В АТО він був двічі. Вперше, як доброволець одразу після Майдану.

7 березня 2014 року звернувся у військкомат і вже 11 березня був у Збройних силах. Вдруге – за призовом військкомату. За освітою Сергій лікар-анестезіолог.

Його лікарський стаж – 21 рік. 15 років працював у лікарні Житомирського району у відділенні анестезіології та реанімації. На Майдані він також був лікарем.

Сергій з позивним "Наркоз" розповідає про справжню чоловічу дружбу, яку він пізнав на війні, про свою мотивацію, лікарський фах та застерігає від байдужості.

Поки ми записуємо інтерв'ю, повз проходить безліч знайомих Сергія. Він мовчки
вітається з ними усіма – підморгуючи, з легким кивком голови та широкою
усмішкою. Здається, що цього медика, мобілізованого вже двічі, знає чи не
половина Житомира.

Під кінець розмови випадково зустрічаємося із його сином та невісткою. Особливих
планів на дембель Сергій не мав, окрім одруження сина - той не влаштовував весілля, поки батько не повернувся з війни.
Армія і війна об'єднали людей різного віку, спеціальностей, людей з різним життєвим досвідом, і ділитися цим досвідом дуже приємно.
Після того, як довгий час перебуваєш в одному колективі, ще й в екстремальних умовах, це стає не просто дружбою. Це стає частинкою твого серця. Кожен із хлопців – частинка твого серця. А це багато чого варте. Можливо, воно варте всього твого попереднього життя.
Ми всі сподівалися, що цей процес закінчиться у липні-серпні минулого року. У нас була така думка і впевненість, поки не стався Іловайськ. І після цього всі наші мрії і бажання почали помаленьку випаровуватися.
Таких радикальних змін, на які очікував Майдан, сьогодні ще не відбулося.
Треба змінити свою інертність, треба її зламати, знищити, якщо на те пішло, тому що інертність – така ж хвороба, як і байдужість.
ПОГЛЯД З АЕРОПОРТУ