На українські екрани вийшов довгоочікуваний фільм "Еверест", заснований на реальних подіях. За тиждень показів у США він посів п'яту сходинку, проте кіноаналітики прогнозують йому перше місце у найближчий вікенд. Фільм вже став лідером прокату в Аргентині, Австралії, Новій Зеландії та інших країнах.
Еверест – вершина світу, підкорити яку мріють всі професійні скелелази. Так, в основі фільму лежить реальна історія, яка сталася у Гімалаях в травні 1996 року. Одне зі сходжень на вершину Джомолунгми закінчилося справжньою трагедією.
Тоді одразу три комерційних експедиції, у складі яких були як досвідчені альпіністи, так і туристи, не маючи досвіду підкорення восьмитисячників, здійснювали підйом.
Однак під час спуску вони потрапили у буран, який одразу забрав життя п'ятьох людей. Жертв могло би бути більше, якби не відомий альпініст Анатолій Букрєєв із групи "Гірське божевілля" Скотта Фішера. Він самотужки врятував зі схилу трьох альпіністів, що замерзали, не побоявшись бурану та нульової видимості.
Проте не завжди підкорювачам вершин вдається вижити. Альпіністи, які йдуть на штурм Евересту, здатні кинути колегу, який помирає, навіть не спробувавши надати йому допомогу. Вони не погані. Такі умови гри. Вони просто рятують себе. До виходу фільму, офіційна прем'єра якого в Україні відбулася 24 вересня, ми вирішили розповісти, що криється за сходженням на Еверест.
Перші підкорювачі
Еверест, Джомолунгма, Сагарматха - це мрія багатьох альпіністів, яка вперше піддалася людині в 1953 році. На гору йдуть у складі великих експедицій та маленьких груп. Втрачають вагу, пальці, а іноді - життя. Загалом на вершині побували вже більше 3 000 людей, а понад 200 назавжди залишилися на її схилах.
До моменту першого сходження на вершину було проведено близько 50 експедицій в Гімалаї та Каракорум. Їх учасникам вдалося підкорити кілька семитисячників цих гірських районів, але жодна спроба штурму вершин восьмитисячників успіху не мала. Тільки в 1950 році французам вдалося підкорити перший восьмитисячник – Аннапурну.
Перше сходження відбулося 29 травня 1953 року шерпом Тенцингом Норгеєм та новозеландцем Едмундом Гілларі через Південне сідло шляхом, який до цього був розвіданий швейцарцями. Альпіністи користувалися кисневими приладами. У роботі експедиції брали участь більше 30 шерпів.
Як правило, всі альпіністи піднімаються на Еверест в кисневих масках. На висоті 8 км повітря розріджене, і дихати дуже важко. Проте, в історії зустрічаються випадки сходження і без кисню.
Тенцинг Норгей та Едмунд Гілларі
Першими такими альпіністами стали італієць Рейнхольд Месснер і німець Пітер Хабелер, які досягнули пік Евересту в 1978 році. З моменту першого сходження на вершину і дотепер на її схилах загинуло понад 250 осіб.
Навіть найдорожче і сучасне спорядження не завжди гарантує вдале сходження на Джомолунгму. Тим не менше, кожен рік намагаються підкорити Еверест близько 500 осіб. Всього на сьогоднішній день на гору піднялося понад 4 000 альпіністів.
УБИВЧА КРАСА
Варто пам'ятати, що сходження на вершину світу – це не зовсім романтика, а в першу чергу – серйозна небезпека, небезпека не повернутися звідти живим. За статистикою, вже більше 250 альпіністів загинули у спробі штурму Евересту.
Наприклад, у 1979 році на спуску з вершини американець Рей Генет і німкеня Ханнелора Шмац померли від гіпоксії, виснаження і холоду на висоті 8 350 метрів. Тіло замерзлої Ханнелори, застигле в сидячій позі на південно-східному гребені гори, стало першою похмурою пам'яткою Евересту.
У 1984 році при спробі спустити його зірвалися і загинули Йогендра Бахадур Тапха й Анг Дордже. Трохи пізніше вітер зробив те, що не змогли люди: він здув тіло на східний схил гори, на Канчугську стіну.
На початку 1990-х після скасування квот на сходження, почалася епоха комерційного альпінізму, і незабаром тіла замерзлих стали буденною деталлю пейзажу на класичних маршрутах до вершини.
Загиблих часто залишають на схилах гори через труднощі, пов'язані з їх евакуацією. Деякі з них служать орієнтиром для альпіністів.
Так тіло індуса Цеванга Палжора, загиблого в 1996 році, відзначає висоту 8 500 метрів і навіть має свою назву – "Зелені черевики" - через яскраво-зелений колір взуття загиблого.
Багато трагічних випадків трапляються в "зоні смерті", як називають висоту більше 7 500 метрів. Термін увів Едуард Вісс-Дюнан, лікар швейцарської весняної експедиції 1952 року.
На цій висоті можливе лише короткочасне перебування. На ній стан здоров'я людини через нестачу кисню, холоду та активного сонячного випромінювання постійно погіршується. Починається апатія, знижується рухова активність.
Організм не відновлюється. У гострих випадках гірської хвороби розвивається набряк мозку і легенів, настає кома і смерть. Найкраще лікування - якомога швидше спуститися. Деякі ризикують життям заради того, щоб допомогти тим, хто помирає. Тим, хто відчув там себе погано, зрідка випадає шанс стати героєм репортажу про чудесний порятунок.
ЦІНА ЖИТТЯ
Підйом на вершину займає близько 2-х місяців - з акліматизацією та встановленням таборів. Втрата маси під час сходження - в середньому 10-15 кг. Країни, на території яких розташовані підступи до вершини, беруть за сходження великі гроші. Також гроші стягуються за можливість підйому.
Наразі значна частина сходжень організується спеціалізованими фірмами і здійснюється у складі комерційних груп. Клієнти цих фірм оплачують послуги гідів, які проводять необхідне навчання, надають обладнання і, наскільки це можливо, забезпечують безпеку на всьому шляху.
Середня вартість підйому складає до 70 тисяч доларів США. Значну частину мандрівників, які звершують сходження, загалом становлять багаті туристи з мінімальним досвідом альпінізму.
$ 2 000
підйом до Базового табору та доставка вантажу
$ 25 000
дозвіл на індивідуальне сходження
$ 12 000
плата за прибирання сміття зі схилів
До $ 3000
послуги спеціальної команди шерпів
$ 2 000
харчування і пальне на 6 тижнів
До $ 7 000
послуги кухаря
$ 1 000
маска і редуктор
До $ 5 000
встановлення таборів
Основний сезон сходження на вершину - весна і осінь, оскільки в цей час відсутні мусони. Найбільш слушним сезоном для сходження по південному та північному схилах вважається весна.
Крім Евересту, альпіністи штурмують й інші восьмитисячники. Другою за популярністю є гора К2 (Чогорі). Всього ж на Землі налічується 14 восьмитисячників. Хоч, насправді, на планеті таких вершин більше, але враховуються тільки ті піки, що розташовані на значній відстані один від одного.
Всі 14 восьмитисячників світу розташовані в Центральній Азії на території Непалу, Китаю (Тибетський автономний район), Індії та Пакистану (спірне Кашмір).10 восьмитисячників розташовані в Гімалаях, 4 - в Каракорумі.
Завоювання "Корони Землі" - підкорення всіх 14 восьмитисячників планети - є великим досягненням у висотному альпінізмі. За даними, станом на 2012 рік, підкорити всі ці вершини вдалося лише 30 альпіністам (27 чоловікам та 3 жінкам).
