ЯК ЦЕ БУЛО

У часи діджитал-можливостей втілити найдивовижнішу та, на перший погляд, нереальну ідею кліпу для зірок не є проблемою.

Чого не скажеш про 90-ті, коли шоу-бізнес як такий в Україні тільки зароджувався.

ТСН.ua поспілкувався з акулами вітчизняного співочого олімпу та дізнався, як створювалися найперші українські кліпи.

Цей кліп показали один раз 1989 року в програмі Владислава Лістьєва "Погляд". Один раз показали, і весь Радянський Союз вибухнув. Артемій Троїцький (музичний критик – прим. ред.) нас назвав групою номер один в Радянському Союзі 89 року. Наш зірковий шлях у СРСР розпочався з цього кліпу.

Розумієте, тоді була така ситуація, що однієї прокрутки по телебаченню було достатньо, щоб гурт став відомим. Стосовно сюжету кліпу. Там, в принципі, у кадрі нічого такого не відбувається. Ми просто клеїли дурня. Я співаю, а хлопці грають на інструментах. Єдине що, зрозуміло, що це така гротескна картина.

Ми завжди працювали і зараз працюємо у стилі гротеск. І плюс у нас – транспарант із написом "Танці". Ми використовували його на концертах, де транспарант виносили два панки. Ми це використали у кліпі. І воно в стилі гротеск-мінімалізму, плюс немає кольорів, жодних декорацій. Це спрацювало.

Стосовно моїх незвичайних танців у кліпі. Я займався у театральній студії пластикою. Я вивчав авангардовий театральний стиль, щось на кшталт пластичної імпровізації. Вона називалася поліфонічно-пластична імпровізація. Поліфонія – це коли ти в своє тіло впускаєш різні теми і вони паралельно чи одна якась тональність, звучить в тілі. Ми робили імпровізаційні вистави.

Я й досі це використовую, хоча багато років цим не займаюся. Так сталося, що мої рухи ще нагадують приблизно стиль, у якому працював Петро Мамонов (російський рок-музикант – прим.ред.). Треба розуміти, що тоді була дуже популярною пластика і тільки-но починався брейк-данс. Він був дуже популярним. Брейк-данс має своєю основою пластику, пантоміму. Це те, що я вивчав.

Пам'ятаю, під час знімань стався один неприємний момент. Я посварився з операторами. Вони дуже довго не могли налаштувати камери. Я на них накричав: "Давайте, кольори прибирайте". Вони зауважили: "Ні. Це буде непрофесійно". Я наполіг на тому, щоб кольори забрали, щоб відео було чорно-білим. І виявилося, що це дуже круто. Зараз я шкодую, що тоді так поводився із операторами.

Складність в зніманнях перших кліпів була в тому, що постійно не вистачало одягу. Особливо взуття. У часи СРСР взагалі не було, де купити і що купити цікаве, оригінальне. За тканинами я їздила до Німеччини. Взуття теж там купувала.

Тоді люди не так часто виїжджали за кордон, як зараз, тому доводилося пристосовуватися, як можеш. Після виходу цього кліпу інші виконавці почали брати приклад, як треба робити якісний продукт. Почалося розуміння того, що таке "модно" і "сучасно".

Якою від самого початку була ідея кліпу, зараз вже ніхто й не згадає. Тому що коли ми приїхали на місце знімань, нам треба було їх уже скасувати. Річ у тому, що прорвало якусь комунікацію і звідкись хлистала вода. До речі, у кліпі є цей фрагмент.

Через цю воду, яка почала розмивати пісок, ми вже знімали не за сюжетом, а просто, щоб було гарно. При чому, коли ми приїхали, перші півгодини збиралися навіть згорнутися і поїхати. І, здається, Василь Сикачинський наполіг на зніманнях.

Блазень у кліпі, якого виконав покійний Віталій Лінецький, це alter ego Олега Лапоногова. Костюм Лінецького був взятий із якогось спектаклю театру драми та комедії. Пам'ятаю, що потім художник із костюмів цієї вистави висував нам якісь несміливі претензії, оскільки, дійсно, є якісь права на цей костюм. Звичайно, тоді ці правила не працювали. Грубо кажучи, він на нас ображався, що ми в нього не запитали.

Пам'ятаю, що на місці знімань стояв залізний каркас, який, за сценарієм, ми планували перетворити на намет. Лінецький мав виконувати роль конферансьє і повинен був відкривати театральну завісу. Там мали змінюватися усілякі сцени. Але коли ми приїхали, то вже цю конструкцію прибрали.

Більше того, за декілька годин мали увімкнути намивання піску. На зніманнях була присутня людина, яка відповідала за включення води. Вона нас попереджала, скільки часу лишилося до намивання піску.

Є ще один трюк, пов'язаний з цим кліпом. Касету з відео я поклав до апаратної на УТ-1 випусковим режисерам. Коли виникали дірки між програмами, режисери заповнювали паузи якимись відео, реклами у той час особливо не було. Тоді ж все було не комп'ютеризовано.

Так от випусковий режисер брав просто з поличок якусь касету, не думаючи, що саме на ній, і ставив, щоб заповнити простір. Оскільки у той момент я був вхожим на канал УТ-1, то поклав касету на правильне місце. І потім мені всі телефонували і казали: "Нічого собі! Ти домовився з УТ-1". Я сам, чесно кажучи, не думав, що спрацює. Але спрацювало.

Знімання тривали дві доби. Оскільки не було достатньої фінансової можливості, все було зняте на дружніх засадах. Робив мій продакшн (оскільки паралельно з музичним бізнесом, я ще займаюсь виробництвом відео).

У кліпі знімалися друзі. Там були Соня Сотник, Сніжана Єгорова, Коля Матросов. Єдине – ми заплатили якісь смішні гроші моделям. І ще – купили спеціально холодильник.

Знімали на плівку для аерознімань, яку ми шматками скуповували у всьому Києві у магазинах "Учтехприлад", тому що в одному магазині такої кількості, яка була нам потрібна, не було.

Нам справді потрібна була така реально стара плівка, щоб досягти відповідного ефекту. Камеру, здається, взяли в навчальній кіностудії театрального інституту. Спочатку відзняли натурну сцену, а з холодильником вже знімали окремо. До слова, холодильник я залишив собі. Стоїть у моєї мами на дачі.

Цікаво, що з цим кліпом пов'язаний перший "український скандал в шоу-бізнесі", як його охрестили журналісти. Його суть полягала в тому, що заплативши за тими часами неймовірну суму в $ 8 000 за створення відео ( тоді – вартість квартири у центрі столиці), ми вирішили, що ціна занадто висока як для одного кліпу і трохи згодом захотіли зробити римейк на цей кліп з використанням старого матеріалу, попередньо отримавши ремікс від Chief.

На що наш режисер відреагував скандалом і погрозами подати на нас до суду за незаконне використання його інтелектуальної власності. Не пам'ятаю, чим все закінчилося, але факт, що існує два кліпи на пісню "Впусти мене". І зараз, зустрічаючись з Максом, ми і не згадаємо ту історію.

"Впусти мене" – це єдиний кліп, коли я запам'ятав дату знімань, оскільки знімали ми його у день народження нашого барабанщика Олексія Дорошенка, і після поїхали грітися до сауни після крижаної води і святкувати.