Десятки років комуністична, а згодом і російська пропаганда розповсюджує міфи про співпрацю бійців ОУН-УПА з нацистським режимом у роки Другої світової війни. Однак приховується факт, що до повернення комуністичної влади на Західну Україну у 1944 році повстанці два роки воювали з нацистами.

Історики не приховують, що на початку своєї збройної боротьби деякі провідники і члени націоналістичних організацій виступали за співпрацю з нацистами. Німеччину сприймали як потенційного союзника, оскільки вона руйнувала чинну на той час міжнародно-правову систему, в якій тоді не було місця для незалежної України. Це давало шанс реалізувати головне завдання повстанського руху - затвердити українську незалежну державу.

Уранці 30 червня 1941 року до Львова, який уже залишили частини Червоної армії та Внутрішніх військ НКВД, увійшла похідна група провідних діячів бандерівського крила ОУН під проводом заступника голови Ярослава Стецька. На зборах у будинку Товариства "Просвіта" було оголошено Акт відновлення Української Держави й створення тимчасового уряду - Українського державного правління, яке згодом мало передати владу легітимному урядові в Києві. Ухвалений документ не був узгоджений із окупаційною владою. Відтак, націоналісти діяли на власний розсуд. Коли нацисти зрозуміли справжній намір і небезпеку від проголошеного документу, в регіоні розв'язався кривавий терор і репресії щодо членів національно-визвольного руху.

Загалом українське державне будівництво тривало тиждень і було безжально розчавлене нацистами, чиє командування отримало суворі директиви: "Прагнення українців встановити політичну незалежність у розумінні Української національної держави та створення української армії повинні бути припинені в зоні бойових дій. Військові органи влади не повинні пояснювати українцям своє ставлення до цього питання".

За відмову відкликати Акт відновлення Української держави Бандеру та інших лідерів арештували у липні 1941 року і запроторили до концтабору.

Репресіям було піддано близько півтори тисячі активістів. Знекровлена Організація українських націоналістів повернулася у підпілля і "відкрила другий фронт" - антинацистський. Мережа діяла у більшості регіонів України - її сформували члени Похідних груп ОУН(б). Водночас діяла і мельниківська частина підпілля ОУН, багатьох із якої нацисти стратили в Бабиному Яру. Жорстокий терор нацистів вимагав збройного захисту українців.

Відтак у лісах Волині створилася Українська повстанська армія, збройні відділи якої згодом поширили свою боротьбу на території восьми областей сучасної України.

Документи ОУН із закликами боротися проти нацистів

Повстанці зуміли очистити від нацистської адміністрації кілька районів і сформувати власне самоврядування. Серед тих, хто в лавах УПА простистояв нацизмові, були не тільки українці, а й казахи, чехи, євреї, бельгійці, голландці...

Довгий час цей період історії УПА був об'єктом різноманітних спекуляцій та пропагандистських міфів. Найпопулярніший з останніх - твердження, що українські націоналісти були колаборантами. Справді, після вісток про Голодомор та катка жорстоких репресій 1939-41 рр. західним українцям і нацисти спершу видавалися "визволителями". Але новий ворог швидко явив себе, тож визвольному рухові довелося воювати проти двох тоталітарних систем. Як розгорталися події на антинацистському фронті УПА - читайте у спецпроекті ТСН.ua та Центру досліджень визвольного руху.

Перші повстанські підрозділи бандерівської ОУН стали до зброї у січні 1943 р. Починаючи від першого бою УПА, вони поширилися територією Західної Волині та Полісся.

Перший масштабний бій між українськими повстанцями та німецькою окупаційною адміністрацією на території України, окрім незначних зіткнень, відбувся 8 лютого 1943 року. Тоді сотнею Григорія Перегіняка- "Довбешки, "Коробки" було здійснено нічний напад на районний центр Рівненської області Володимирець, де на той момент основні окупаційні сили складалися з 30 німецьких жандармів, 70 російських козаків (колишніх військовополонених Червоної армії) та 80 узбеків (також колишніх радянських бранців).

Попри значну перевагу окупантів у кількості, завдяки неочікуваному та блискавичному нападу повстанців, атака вдалася.

Сили УПА швидко відійшли, однак вже 22 лютого проти повстанської сотні було організовано каральну операцію німців, під часі якої убили Перегіняка.

Підтвердженням розриву будь-яких стосунків українського визвольного руху із гітлерівцями та боротьби із ними, окрім десятків директив та документів з обох боків, слугують також біографії лідерів ОУН. Десятки з них були вбиті у сутичках із нацистами та закатовані у німецьких концтаборах.

До слова, окрім боротьби із нацистами, біографії керівників різних ланок УПА доводять, що визвольна діяльність повстанців охоплювала не лише західні терени, а практично всю територію сучасної України, зокрема, і Донбас.

Народився 08 січня 1908 року у селі Старий Угринів (Івано-Франківщина).

Перегіняк сформував першу сотню УПА (близько 125 вояків) на Волині. Провів перший бій УПА з німцями 7 лютого 1943 року у містечку Володимирець. Загинув у бою із німцями біля села Бродець Дубровицького р-ну Рівненської обл. неподалік міста Висоцька 22 лютого 1943 року.

Народився 5 листопада 1911 року у селі Рай (нині Бережанський район, Тернопільська область)

Мирон був крайовим провідником ОУН Осередньо-(Північно-) східних українських земель (1941-1942). Підлегле йому підпілля охоплювало Житомирську, Вінницьку, Кам'янець-Подільську, Київську, Кіровоградську, Чернігівську, Сумську, Полтавську й Харківську обл.

"Орлика" заарештувало гестапо. Він загинув у Києві під час спроби втечі від агентів нацистської секретної служби безпеки (СД) 24 (25) липня 1942 року на розі вул. Фундуклеївської і Театральної (зараз - Богдана Хмельницького та Лисенка відповідно).

Народилася 18 грудня 1909 року у Тернополі.

Петерзіль була учасницею похідних груп ОУН(б) та входила до обласного проводу ОУН Вінниччини. "Маруся" була провідницею жіночої сітки ОУН у Вінниці. Згодом переведена на Полтавщину та Сумщину. 1942 року жінка була заарештована та розстріляна СД.