Через 4 роки Андрій вийшов з-за ґрат. У перші хвилини вдома сів у крісло та зрозумів, скільки часу минуло, але у його свідомості нічого не змінилось. Лише наркотики – вони стали ще сильнішими. Батьки з перших днів зрозуміли це та опустили руки. Батько навіть заявив: «Якщо вперше я тобі допомагав, іскра в мені ще не згасла, то зараз ти у мене загасив усе. Якщо ти сядеш ще раз, то я до тебе не приїду і посилку не відправлю». Але Андрій пропустив це повз вуха і продовжив, а через 11 місяців його спіймали на черговій крадіжці. Тепер «сів» уже на 5 років.
Батько дійсно стримував обіцянку два роки, а мама потайки таки допомагала сину. Другий термін Андрій відбував у Бучанській виправній колонії. Але цього разу сиділось легше, адже мав досвід перебування у таких місцях. Друге ув'язнення теж не змінило нічого у свідомості чоловіка. Після звільнення наркотики стали важчими. «Якщо раніше «з природи» брали, то на 2015 рік вони стали синтетичні, організм руйнували більше і дуже швидко. На здоров'я дало, відновлюватися вже стало важко і вік був не той. Батьки вже не сприймали мене як сина. Організм настільки наситився, що задавлений інстинкт самозбереження починав прокидатися і говорити: «Васю, не жени». Але система була такою щільною, що думки і бажання змін як приходили, так і йшли. Раніше жив для того, щоб вживати, а потім почав вживати, щоб жити», – каже Андрій, розглядаючи парк навколо.
Зі слів провідного інспектора Білоцерківського міськрайонного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Києві та Київській області Катерини Грищенко, яка протягом 3 років здійснювала нагляд за засудженим: «Андрій дійсно неодноразово засуджувався за крадіжки, вживання наркотичних речовин, шахрайство. Причина? – Він не усвідомлював своєї проблеми, не розумів, що йому необхідно змінювати, не бачив свого майбутнього без злочинного середовища, без авторитетних друзів, насамперед без вживання наркотиків, які на той час давали йому інший світ, світ, в якому відсутні проблеми, лише задоволення».
У грудні 2016 року за зберігання наркотичних засобів Андрія знову засудили до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. Однак суд звільнив чоловіка з випробуванням – призначив іспитовий строк терміном 3 роки. Так Андрій потрапив на пробацію.
Зі слів інспекторки Катерини Грищенко: «Розмова з останнім ніяк не складалася, він не хотів обговорювати проблеми, не вірив у допомогу фахівців, не знаходив мотиву, причини для змін. Кожна наша зустріч призводила до того, що клієнт не вірив у щирість таких бесід, він не хотів слухати, кивав лише головою, тому йшов до відділу з небажанням, однак вибору у Андрія не було: або мусив ходити до органу пробації, або знову потрапив би до в'язниці – за невиконання умов умовного покарання.
Під час кожної зустрічі з клієнтом пробації проводилися профілактичні бесіди з приводу зменшення зловживання наркотичних речовин, говорили про вплив наркотиків на здоров´я, необхідність працевлаштуватися та покращити матеріальне становище, вплив друзів-правопорушників на його поведінку, готовність до зміни способу життя... Усі ці фактори – так звані криміногенні потреби, які були виявлені у Андрія під час заповнення оцінки ризиків вчинення повторного правопорушення і над якими потрібно було працювати і працювати, аби мінімізувати ймовірність вчинення ним нового злочину.
Але змінилося все лише в момент, коли, як каже Андрій, він помер…
Від передозування його забрали до реанімації, де боролись за життя 5 днів. Коли стан стабілізувався, батько вкотре заплатив, але цього разу вже за перебування в реабілітаційному центрі. Опритомнівши, Андрій довго не міг зрозуміти, що відбувається, і лише за декілька днів зміг згадати усі події до реанімації. Усі навколо почали розповідати: «Ти знаєш, що з тобою було? Тебе ледве відкачали. Ти би бачив свого батька…»
Тепер свої тогочасні думки Андрій розповідає емоційно, переживаючи їх ще раз: «Всередині щось кольнуло і я вирішив: гаразд, як би там не було, але я маю спробувати. На скільки днів за мене заплатив батько, стільки я тут і пробуду. Як там далі буде – я не знаю, не буду будувати жодних планів».
А далі він розповідав з легкою усмішкою, згадуючи людей з реабілітаційного центру «Крепость»: «У них своє гасло: «Тверезий, здоровий, надійний». І там завжди підтримують, до останнього вкладають сили. Той, хто туди потрапляє, не хоче зав'язувати зі своїм минулим, але хлопці починають у них вкладати інформацію, працювати з ними. У них програма: обливання, зарядка, фізкультура, робоча частина (наприклад, дрова нарубати). І людина прокидається, знає, що їй потрібно зробити зарядку, прибрати в будинку, поснідати, піти на інформаційний блок...».
З часом Андрієві почали доручати допомагати та контролювати виконання робіт новоприбулими, що стало хорошим уроком відповідальності, як зізнається Андрій.
Досвідчені працівники центру попереджали, коли підопічним чекати на спалахи – раптове бажання все кинути і появи думки, що вже одужав. З часом Андрій переконався у цьому на собі. До того ж, він почав бачити себе у чоловіках, які лише приїжджали до центру, почав розуміти, що всім важко і кожен переживає ці спалахи.
«Розвіюю міф «мені місяця вистачить», «я фізичну ломку переживу і мені буде легко». Ні. Мінімум від пів року, а ліпше 9 місяців. Якщо ти мамин синочок і домашній терорист, який за мамин рахунок купував собі наркотики, вживав, то і півтора року треба там бути», – тепер емоційно ділиться досвідом Андрій. Сам він пробув там 13 місяців, з них 6 - без права самостійного залишення території.