1+1 медіа та представництво ЄС в Україні презентували масштабний проект #EUkraine, який покликаний підтримати розвиток малого і середнього бізнесу в Україні, а також мотивувати українців прикладами успішних бізнес-історій.

Старту проекту передувало дослідження, здійснене компанією "Соціс" на замовлення 1+1 медіа, яке показало, що українці отримують критично мало інформації про можливості, які надає ЄС для розвитку малого і середнього бізнесу, а приблизно 38,7% опитаних вважають, що ЄС за безцінь скуповує український бізнес, щоб потім на ньому заробити.

Проте, як пояснює керівник відділу роботи з пресою та інформацією делегації ЄС в Україні Юргіс Вілчінскас, в Україні дуже багато талановитих людей, які хочуть почати свій бізнес, працювати за правилами, відкрито платити податки, експортувати в Європу та відкривати нові ринки.

Тому #EUkraine покликаний допомогти українцям повірити в свої сили і дізнатися про ті можливості, які відкриває для них співпраця з зовнішніми ринками. Ми пропонуємо надихальні історії успіху українців, чий бізнес вже процвітає в Європі.

Микита та Ксенія – кияни, які декілька років тому побралися. Гроші, що подарували їм на весіллі, витратили на те, аби втілити у життя одну зі своїх ідей. Молода дружина хотіла вразити чоловіка і придумала подарунок - мапу світу зі скретч-покриттям, щоб вони мандрували і країни, які відвідували, витирали на ній. Ідею разом вдосконалили і надрукували її на пластику.

Це дозволило на мапі малювати, записувати плани, а потім їх коригувати. Своє творіння активно пропагували на виставках – українських та закордонних. Оригінальність та практичність оцінили в країнах Європи та Америки.

Український продукт нині реалізують у кількадесят країн. Щоб залишатися конкурентними, подружжя з командою продукує нові ідеї. Слідом за мапами стали випускати мотиваційні постери та мапи побажань.

Марина і Олексій на Буковину переїхали з окупованого Сходу. Він родину вивозив із Луганська. Зачинив квартиру, майстерню, посадив дружину та двох синочків у машину і поїхав. Потім дружину з дітьми він посадив у потяг з Маріуполя, наступного ж дня після обстрілу мікрорайону Східний. Ніхто з них не знав куди їхати, єдине - подалі від війни. На новому місці вони розпочали не лишень нове життя, а й нову справу.

І Марина, і Олексій вибороли грант Європейського союзу. Марина на європейські гроші відкрила сувенірну крамничку. У ній продає те, що робить своїми руками, також реалізує й те, що творять місцеві майстрині. Олексій став робити те, що найкраще уміє: ремонтувати велику техніку – кількатонні крани.

Олена Токар та Дмитро Пантюхін свій бізнес започаткували у Києві, а тепер дісталися Польщі, Болгарії та навіть отримали сертифікат кошерності на свої цукерки від рабина в Ізраїлі. Ці українці свою першу карамельку приготували 3 роки тому в Києві. Вони побачили в Інтернеті, як американка Марта Стюарт виготовляє цукерки, і вирішили створити й в Україні щось подібне.

На той момент такого бізнесу в Україні ще не було. "Бізнес розвивався швидко: інтернет-магазин, крамниця у Києві та Запоріжжі. Згодом їхні цукерки з'явилися на полицях у продуктових мережах та магазинах іграшок. Окремим напрямом стали і корпоративні замовлення", - ділиться з нами Олена. Коли український ринок був завойований, вони почали цукерковарити у Польщі.

Рустем - кримський татарин. На півострові його родина заробляла виробництвом сонячних панелей. Цю справу започаткував тато - інженер-енергетик за фахом. Після анексії Криму сім'єю переїхали до Буковини. Бо тутешні жителі чи не найперші відгукнулися на їхнє повідомлення в інтернеті, що вони самостійно збирають і продають сонячні батареї.

Буковинці масово їздять до Європи на заробітки. Вони бачать, як люди живуть там і хочуть так само пожити й тут. Однак, стати енергонезалежним в Україні недешево. Зведення власної сонячної електростанції, що на рік вироблятиме приблизно 11 тисяч кВТ, коштує 12 тисяч євро.

Щоправда, станція себе окуповує за 5-6 років. Адже в Україні діє "Зелений тариф" – це такий собі механізм, який застосовують для заохочення людей виробляти електроенергію з альтернативних джерел. Енергопостачальники зобов'язані купувати таку електроенергію. Нині це близько 5 гривень за кожен кіловат. Переконати людей, що державі щось можна вигідно продавати, для кримчан поки найтяжче.

Латвійські студенти мають можливість долучатися до так званого бізнес-інкубатора. Це організація, яка допомагає молодим латвійцям ще до завершення вишу створити власну справу. Наприклад, Єві інкубатор на цілий рік надав майстерню, де дівчина робить екологічну упаковку для продуктів.

За рік дівчина продала 3 тисячі упаковок. Крім робочого місця, інкубатор дає студентам місце, де можна спробувати продати свої продукти, а також там навчають, як зробити бізнес, розробити логотип і визначити ціну. Бізнес-інкубатор щорічно приймає 60 учасників з ідеями.

За підсумками року організатори інкубатора визначають переможців, які отримують грошовий приз, який можна використовувати тільки на розвиток бізнесу. Крім того, у Латвії існують гранти та програми, щоб в майбутньому допомогти молодим підприємцям вийти на міжнародний ринок.

Кондитерська братів з Дніпра у Кракові вже опинилася у центрі уваги ресторанних критиків, а пересічні поляки ходять сюди, як до ювелірного бутіка. Переїхати з Дніпра до Кракова було ідеєю старшого брата Романа, молодший Сергій його підтримав.

Брати переїхали сюди у грудні, а вже навесні відкрили кондитерську. За їхніми словами, розпочати бізнес було нескладно: з тим, що в Україні називають "подоланням бюрократичних труднощів", у Польщі впоралися легко і швидко.

Головна ідея братів Шевченків – що їхні десерти мають бути вишукані і не схожі на інших, адже звиклих до різноманітних кондитерських поляків треба здивувати. Поки що вони працюють удвох без вихідних – і як кондитери, і як адміністратори, і як офіціанти.

Адже наразі не можуть дозволити собі найманих працівників. Але їхній бізнес починає набирати обертів, все більше людей проявляє до них інтерес і вони вже отримують схвальні відгуки від кулінарних критиків.

Генріх Стратон почав вирощувати морозостійкі ківі 15 років тому. Спочатку навіть учені не могли повірити, що в Україні можливо виростити такі екзотичні плоди. Проте українські ківі в змозі витримати тридцятиградусні морози, а плодоносять так рясно, що господарі роблять "зелене" варення, маринади і навіть алкоголь, щоб урожай не загинув.

Зараз у теплиці Стратона 50 тисяч саджанців ківі, частину з яких планується відправити до США, Канади і Європи, а інші – залишаться українським покупцям. Все, що потрібно для вирощування українських ківі – постійний полив і ніяких пестицидів.

Крім того, фермер вже висадив першу ківі-плантацію, плоди якої планується отримати через 4 роки. Місцеві мешканці впевнені, що українські ківі на смак не гірші від іспанських або еквадорських та цілком можуть стати візитівкою нової України.

Українка Ольга в Польщі побудувала бізнес на тому, що влаштовує туристичні тури до рідної країни. Клієнти досі називають її Олею з України, хоча у Польщу вона переїхала понад 15 років тому. Тоді ж, студентка одного з найпрестижніших польських університетів і почала знайомити поляків з Україною. Свою фірму вона відкрила разом з чоловіком.

За словами Ольги, на початку 2000-х поляки хотіли їздити до України, але їхні фірми боялись влаштовувати такі тури – через нерозвинену інфраструктуру та незнання місцевості, тому обізнана в українських реаліях екскурсовод швидко стала популярною серед мандрівників із Кракова.

Бельгієць Бернар Віллєм десять років тому започаткував на Львівщині молочну ферму за європейським взірцем. Робить сири, які називає на честь місцевого села, але з французьким наголосом. І дивується, чому тут у нього так мало конкурентів.

Крім того, Бернар всі ці роки бореться з українською системою. Слова "дах" та "хабар" він вивчив одними з перших. За словами Бернара, в Україні просто немає цивілізованих інструментів для розвитку бізнесу, та й держава не підтримує своїх підприємців.

Бельгієць запевняє, що кожного місяця дістає з власної кишені мінімум 2-3 тисячі євро для інвестування у ферму: "Це дуже добре, що я маю інший ресурс, і що я можу звідти брати, тому що жодних прибутків не буде, поки вони не поміняють закон".

Ще кілька років тому для Ольги це було просто хобі, на яке її надихнула донька. У подружжя Гжелецьких був власний бізнес - упродовж 20 років вони продавали у Дніпрі металопластикові вікна.

Але з настанням кризи стало складніше долати труднощі і тоді вони наважилися на кардинальні зміни – все продали в Україні і переїхали до Кракова. Тепер вони власники магазину хенд-мейд іграшок. Вести бізнес, за їхніми словами, у Польщі значно простіше.

Дедалі частіше завдяки унікальним товарам українці самі для себе створюють нішу на європейському ринку. Валерій Горбатов 15 років виготовляв меблі у Вишневому Київської області, після чого вирішив з дерева зробити собі на день народження велосипед.

Зараз його компанія представляє унікальний засіб пересування на європейських виставках. Компанія уже має партнерів у трьох європейських країнах. Вартість такого велосипеда - близько 3 тисяч євро.

Київське подружжя, яке давно в ІТ-бізнесі, поїхало до Польщі та відкрило там коворкінг-офіс. "Кожен ІТ-шник десь у середині душі замкнутий. І для того, щоб соціалізуватися і спілкуватися, вирішили зробити офіс і для себе, і для інших", - розповідає власник Ігор.

Успіх подружжя у Києві дав поштовх розвивати свою компанію й далі впевнено рухатися у напрямку європейського ринку IT-послуг. Свою фірму в Кракові подружжя відкрило через Інтернет всього за тиждень.

Від експериментів на власній кухні до косметичної фабрики. Усе за підтримки грантів та європейських інвестиційних програм. Латвійка разом із сестрою-підлітком та двома подругами заснувала потужну косметичну компанію. Основні компоненти їхньої продукції - рослинні екстракти. Як розповідає власниця компанії, найскладніше було винайти способи, як без хімії зробити креми, якими звикли їх бачити споживачі.

Цікаво й те, зо більшість обладнання, яке використовується для виготовлення косметики, вважається інноваційним. Саме нові технології стали визначальними при отриманні допомоги від ЄС. Щороку компанія випускає до десяти нових продуктів, а у лабораторії увесь час тривають дослідження нових складників. Історія ведення бізнесу по-європейськи може стати надихаючим прикладом для українців, які планують будувати свою справу в Україні за стандартами ЄС.

28-річний спортсмен започаткував свій бізнес під час кризи. Зараз він успішно працює в Україні за європейськими стандартами. Валерій Лісун - власник мережі тренажерних залів у Черкасах. Розуміючи, що ідея не нова і конкуренція буде жорсткою, Валерій вирішив брати креативністю. Розвивати такий бізнес в обласному центрі як Черкаси важко. Все через обмежену кількість потенційних клієнтів. Тому Валерію доводилося зацікавлювати – наприклад, створювати гуртки і освоювати нові види спорту, такі як американський крос-фіт тощо.

Натомість 26-річний Роман перетворив дідове захоплення на успішний бізнес і справу всієї родини. Він вирішив змінити методи діда і став торгувати медом під єдиним брендом у невеликих фермерських магазинах, як тепер модно у Європі. Роман сертифікував пасіку і саму продукцію. По-європейському вони підійшли і до оформлення продукції. Кажуть, сучасний покупець охочіше візьме щось цікаве, а не просто мед у трилітровій банці.

Вимкнути праску на Троєщині з офісу на Хрещатику. Або погасити світло в усьому будинку – одним доторком до екрана смартфона. Андрій Гордієнко розробив власну технологію розумного будинку. Щоби вона була досконалою, витратив чотири роки. Усе - від пристроїв і до програмного забезпечення - зроблене в Україні, тому вона третину дешевша за європейські аналоги. Готовий український продукт Андрій мріє експортувати в ЄС. За його словами, сумарно на весь перелік продуктів, що необхідні для сертифікації технології, знадобиться понад 200 тисяч євро. Проте, він переконаний, що гроші окупляться, а ринок у найближчі три роки зросте вп'ятеро.

Нині Людмилі Петренко більше 60 із хвостиком. 25 років тому вона вирішила залишитися в Польщі без паспорта і з маленькою донькою на руках. Тепер вона власниця центру естетики в Кракові та авторка унікальної методики масажу. ЇЇ руки називають золотими. Вона не тільки робить розслаблювальний масаж, а й поєднує його з китайською гімнасткою тай-чи.

Це авторська методика Людмили Петренко і європейські фахівці її називають унікальною, оскількивона допомагає не тільки пацієнтам розслаблятись, а й масажистам боротися з професійними хворобами. На досягнутому пані Людмила зупинятися не збирається - наразі вона розробляє власний бренд і франшизу.

Є ідеї, є вироби і бажання продавати їх західним покупцям. Інтернет-продажі, які набирають неймовірних обсягів у світі і стирають усі кордони для продавців, в Україні майже недоступні. Проте подружжю Олені та Дмитро вдалося побудувати свій успішний бізнес в Інтернеті.

Олена відповідає за творчість, Дмитро - за фінанси і виробництво, займаються виробництвом дизайнерських речей. 10 років тому вони вирішили створити піар агенцію - друкували рекламні плакати та буклети, доки не захотіли виробляти щось своє. Нині ж компанія може запропонувати з півтисячі різноманітних елементів декору.

Щодругий європеєць перейшов на покупки в Інтернеті й витрачає на них у середньому півтори тисячі євро на рік. Українські підприємці активно прориваються на онлайн-ринки, європейські їх давно освоїли і постійно винаходять нові способи як завоювати клієнта в мережі. Латвійські бізнесмени поділилися з нами успішними історіями своїх продажів через Інтернет, які безперечно можуть стати яскравим прикладом для молодих українських підприємців. Далі історії від латвійських успішних бізнесменів.