22 січня 1918 року Українська Народна Республіка проголосила свою незалежність. Лідери новоутвореної держави – Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Павло Скоропадський, Євген Петрушевич та інші – остаточно усвідомили, що Росія ніколи не дасть Україні можливості розвиватися самостійно.

ТСН.ua спільно з Інститутом національної пам'яті презентує спецпроект про передумови проголошення незалежності України, створення атрибутів державності та боротьбу молодої Української Народної Республіки з внутрішніми суперечками та зовнішніми загрозами.

Лютнева революція в Росії та падіння самодержавства спричинили бурхливе піднесення українського національно-визвольного руху.

Після 200 років бездержавності й гонінь з боку влади Російської імперії українці стали домагатися національно-культурних прав і автономії. Почала розширюватися географія протестів, де ухвалюються резолюції, відновлюються українські культурно-освітні заклади та громадські організації. Так почалась Українська революція 1917–1921 років.

Проте епіцентром українського національного життя став Київ. 17 березня 1917 року представники партій і громадських організацій створили Українську Центральну Раду. Спочатку – як громадську організацію, яка згодом стане парламентом УНР.

У місті відбуваються десятки зборів, з'їздів, мітингів і маніфестацій. Зокрема, у масштабному "Святі Свободи" 29 березня взяли участь майже 200 тисяч осіб. У ті дні знесли пам'ятник царському прем'єр-міністру Петру Столипіну на Думській площі (нині – Майдан Незалежності).

З ініціативи Центральної Ради 1 квітня у Києві відбулася 100-тисячна українська національна маніфестація. Це стало переломним моментом: російська влада мусила переглянути ставлення до українства.

За висловом Михайла Грушевського, ця маніфестація засвідчила, що "українство – се не фікція в головах гуртка романтиків чи маніяків-інтелігентів, а жива сила" над масами, яка "їх рушає й підіймає". У березні 1917-го революційна стихія охопила Харків, Полтаву, Миколаїв, Одесу та інші.

Упродовж 1917–1921 років українці утворили декілька форм державності, що змінювали або ж продовжували одна одну. Першою стала Українська Центральна Рада, яку заснували у Києві представники українських політичних партій і громадських організацій.

На Всеукраїнському національному конгресі 19–21 квітня 1917 року в будинку Купецького зібрання (теперішня Національна філармонія) Центральна Рада здобула легітимність і право говорити від імені всього українського народу.

За неповні шість місяців Центральна Рада з громадської організації перетворилася на представницький орган українського руху і врешті – на парламент Української Народної Республіки.

За цей час вона пройшла еволюцію від вимог автономії й федералізму до самостійності України, що відображено в її універсалах.

Загалом Центральна Рада видала чотири універсали. I Універсал проголосив автономію України у складі Росії та визначив український народ головним джерелом влади в країні. Документ було ухвалено 23 червня 1917 року. Одразу після цього було створено Генеральний Секретаріат – виконавчий орган УЦР.

II Універсал, ухвалений 16 липня 1917 року, став певним кроком назад, оскільки проголошував, що остаточно форму автономії України буде вирішено Установчими зборами Росії. Фактично цей Універсал зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом Росії.

III Універсал було ухвалено за кілька місяців - 20 листопада 1917 року. Він проголошував Українську Народну Республіку, формально не розриваючи федеративні зв'язки з Росією. Водночас всю повноту влади Третій Універсал передавав Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. Також документ проголошував демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, страйків, скасував смертну кару тощо.

Останній, IV Універсал, 22 січня 1918 року проголосив незалежність УНР.

Серед основних тез Універсалу:

- УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;
- З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;
- Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;
- Доручено провести вибори народних рад – волосних, повітових і місцевих;
- Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;
- УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;
- УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;
- УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;
- Держава має встановити контроль над торгівлею та банками.

Протягом свого існування Центральна Рада також ухвалила низку важливих законів для встановлення необхідних атрибутів держави – про громадянство, грошову одиницю, армію, державний прапор і герб, про землю, 8-годинний робочий день.

Створено систему вищих органів влади УНР: парламент – Українська Центральна Рада з Малою Радою, що діяла між її пленарними засіданнями, уряд – спершу Генеральний Секретаріат, а потім Рада Народних Міністрів, із генеральними секретарствами й міністерствами.

Постали Український державний банк, Генеральний суд, Українська телеграфна агенція. Встановлено перші дипломатичні відносини з іншими державами.

Українська народна республіка стала суб'єктом міжнародного права.

Синьо-жовті прапори набули поширення в українському середовищі Галичини, Буковини і Закарпаття з другої половини ХІХ ст.

На час повалення царизму ці барви були вже звичним і загальновизнаним елементом української національної символіки.

У подальшому синьо-жовті прапори стали обов'язковим атрибутом усіх зібрань української громадськості у різних містах України та колишньої імперії.

Тризуб – княжий знак князя Володимира Великого – вперше в українському діловодстві був розміщений на печатці Генерального Секретаріату, якою скріплювались урядові акти й документи.

Ініціатор її створення – Генеральний писар Павло Христюк, а до розробки долучився відомий знавець старовини Микола Біляшівський.

Офіційно Тризуб став державним гербом УНР 25 лютого 1918 року. Згодом були затверджені ескізи великого і малого гербів в оздобленні оливкового вінка авторства графіка Василя Кричевського.

Пісня "Ще не вмерла Україна" на слова Павла Чубинського і музику Михайла Вербицького стала популярна в українському русі задовго до подій Української революції 1917–1921 р. Її, як і "Заповіт" Шевченка, виконували як національний гімн на українських зібраннях.

Із початком революції гімн "Ще не вмерла Україна" набув особливої популярності. Його записували на платівки, слова і ноти друкували на тогочасних листівках. Із кінця 1917 року пісню виконували також зі словами, зміненими на "Вже воскресла Україна…".

Однак у часи Української революції юридичного затвердження гімну не відбулося, тоді фіксувати гімн у законодавчих актах не практикували.

Першою українською банкнотою стала купюра 100 карбованців, рік випуску на ній – 1917-й, але насправді в обіг вона ввійшла 18 січня 1918 року.

Дизайн купюри розробив видатний український художник-графік Георгій Нарбут. На ній містилися зображення Тризуба і написи українською мовою.

1 березня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила закон "Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів", яким було запроваджено нову грошову одиницю – гривню, яка поділялася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 крб.

Впродовж 1917–1918 років були надруковані банкноти номіналом 10, 25, 50, 100, 250, 1000 крб. Також протягом 1918–1919 років друкувалися грошові знаки номіналом 2, 5, 10, 100, 500, 1000 та 2000 грн.

Формальне завершення формування структури системи українських грошових знаків відбулося 18 квітня 1918 року, коли Центральна Рада ухвалила закон "Про надання Міністрові фінансів права випуску розмінних марок". Згідно з ним, 8 липня 1918 року в обіг випустили розмінну монету у вигляді марок-шагів.

1919 року Директорія оголосила про зміцнення золотого вмісту української валюти. Для цього почали збирати все наявне золото та срібло для випуску металічних монет, а також розпочали переплавку всіх мідних пам'ятників російським царям на дрібну монету.

На золотих гривнях планували зобразити бюст Тараса Шевченка, а на срібних – будинок Української Центральної Ради. Але розпочати випуск монет так і не вдалось через більшовицький наступ.

Відроджена революцією Україна зіткнулася з небезпеками. Через неї пролягав Східний фронт Першої світової війни. Кілька старих і нових держав сперечалися за нові кордони.

Ситуацію обтяжував революційний хаос: з'явилися сотні озброєних формувань різного політичного спрямування. З часу появи УНР мусила боронитися від численних і сильних ворогів.

Конфлікт із радянською Росією почався одразу після жовтневого перевороту в Петрограді. У грудні 1917 року після невдалих спроб захопити владу в Києві через заколот і з'їзд рад, більшовики розв'язали проти УНР війну.

Українці стримували ворога під Крутами, билися на вулицях Одеси і Києва, захищали евакуйований на Волинь уряд.

Завдяки допомозі союзних Німеччини та Австро-Угорщини, українські війська вигнали "червоних" окупантів з усієї країни, зокрема з Донбасу та Криму. А 12 червня 1918 року Українська Держава та більшовицька Росія підписали прелімінарний мир.

Друга українсько-радянська війна почалася у грудні 1918 року. Російські більшовицькі війська без оголошення війни почали наступ вглиб УНР. Гіркі поразки і відступи чергувалися зі стійкою обороною та стрімкими контрнаступами.

Доводилося воювати також із прихильниками "єдиної та неділимої" Росії. Лідер білого руху Антон Денікін замість мирної угоди з УНР задля боротьби з більшовиками, у вересні 1919 року почав з нею війну.

Затиснута з усіх боків ворогами, українська армія не капітулювала, а вирушила у героїчний Перший зимовий похід денікінськими та більшовицькими тилами. За п'ять місяців партизанського рейду армія пройшла 2,5 тис. км, провела чимало переможних боїв і зрештою долучилася до польських союзників у травні 1920 року.

Проте восени 1920 року залишена напризволяще союзником армія УНР ще понад місяць самотужки тримала фронт проти більшовиків на Поділлі. 21 листопада 1920 року під тиском значних сил противника вона мусила відступити за Збруч. Так завершився період боротьби регулярних збройних сил за незалежність України.

Козаки і старшини УНР залишили територію України, але ще не втратили бойового духу. З цього часу почався етап підпільної боротьби.

З ініціативи Симона Петлюри в лютому-березні 1921 року в польському місті Тарнів розпочав роботу Партизансько­-повстанський штаб під керівництвом відомого повстанського отамана Юрія Тютюнника. Він мав підготувати загальне антибільшовицьке повстання в Україні.

До штабу прибували представники українських повстанських організацій і зв'язківці від партизанських загонів, які отримували агітаційну літературу, інструкції та кошти. А в Україні тим часом панувала більшовицька окупація.

Визвольний похід повстанських сил мав розпочатися у травні-червні, однак його початок декілька кілька разів відкладали через невиконання союзницьких зобов'язань поляками.

Врешті-решт у жовтні-листопаді українські повстанці вирушили у Другий зимовий похід, проте зазнали поразки. Цей похід став завершальною сторінкою Української революції, а повстанський рух почав поступово згасати.

Після більшовицької окупації України державні установи УНР також були змушені переміститися за кордон. На їхній основі 1921 року у Варшаві утворили Державний Центр УНР в екзилі. Того ж року він переїхав до польського містечка Тарнів, 1924 року – до Парижа, 1926-го повернувся до Варшави, а далі знову Франція (1940–1944), Німеччина (1944–1976), доки урядовці не осіли у Філадельфії, США.

Державний Центр УНР в екзилі припинив своє існування 1992-го, коли останній президент УНР Микола Плав'юк передав свої повноваження й атрибути державної влади УНР (прапор, державну печатку та президентські клейноди) першому президенту незалежної України Леоніду Кравчуку. Акт передачі відбувся 22 серпня 1992 року в Маріїнському палаці у Києві.