Друга світова війна залишається для України незагоєною раною. Мільйони загинули, були вивезені на примусові роботи в Німеччину, закатовані в таборах або депортовані. Десятки тисяч сіл і сотні міст зазнали руйнувань або були знищені.
Як і решта України, Київ і його мешканці в роки війни зазнали тяжких випробувань, жахливих переслідувань і розстрілів.

Нацистська окупація стала найтрагічнішою сторінкою в історії Києва. Лише за два дні в кінці вересня 1941 р. нацисти знищили в Бабиному Яру майже 34 тис. євреїв: більшу частину тих, які залишалися в місті. Цей злочин увійшов у світову історію як один із символів Голокосту.

ТСН.ua спільно з Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» презентує спеціальний проєкт, який відтворює хронологію подій напередодні і під час трагедії.
Нарком закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов (ліворуч) вітає міністра іноземних справ Німеччини Йоахіма Ріббентропа у Кремлі,
Москва, 23 серпня 1939 року


23 серпня 1939 р.
СРСР та нацистська Німеччина уклали договір про ненапад, який увійшов в історію як пакт Молотова-Ріббентропа. Секретним додатковим протоколом диктатори розділили Європу і території незалежних держав на сфери впливу двох тоталітарних режимів. Ця подія фактично відіграла роль спускового гачка Другої світової війни.
Вторгнення Німеччини в Польщу. Німецький солдат розмовляє з польським селянином. 7 вересня 1939 р.
Фото з фондів BYHMC/author unknown



1 вересня 1939 р.
З нападу нацистської Німеччини та її союзниці Словаччини на Польщу розпочалася війна в Європі. Бомбардувань зазнає Львів та інші західноукраїнські міста.
17 вересня 1939 р.
СРСР нападає на Польщу зі сходу.
28 вересня 1939 р.
СРСР та Німеччина укладають Договір про дружбу і кордони, який завершує перерозподіл сфер впливу на окупованих землях міжвоєнної Польщі.
22 червня 1941 р.
Нацистська Німеччина нападає на Радянський Союз. Україна опиняється в епіцентрі війни двох тоталітарних режимів.

Випереджувальний удар надав військам вермахту стратегічну перевагу. Червона армія, яка готувалася не до оборонної, а до наступальної війни, з величезними втратами почала відступати углиб країни.

На окупованих українських землях нацисти розгорнули терор. Почалися масові винищення євреїв, а також ромів, психічнохворих, комуністів, українських націоналістів та інших груп населення. Перше підтверджене документами вбивство євреїв України відбулося у м. Сокаль Львівської області 22 червня 1941 року.

В першу ж ніч німецько-радянської війни Київ зазнає німецького авіаудару. Бомбардування продовжувалися і в наступні дні.
В першу ж ніч війни Київ зазнає німецького авіаудару. Бомбардування продовжувалися і в наступні дні.
«Німецькі офіцери були абсолютно впевнені, що швидко розіб'ють Червону армію. Завдяки успіхам у Польщі, а найбільше у Франції, багато хто повірив у військовий геній Гітлера. Вторгнення у Радянський Союз, на вістрі якого стояли бронетанкові війська, мало принести «блискавичну перемогу»; німці очікували, що кампанія займе тижнів дев'ять, максимум дванадцять. Перемога німців мала спричинити крах радянської політичної системи і відкрити доступ до продовольчих і нафтових ресурсів СРСР. Німецьке командування порівнювало Радянський Союз з «картковим будинком» і «колосом на глиняних ногах». Гітлер чекав, що війна триватиме не більше трьох місяців, або й менше і стане «дитячою забавкою». Це стало найбільшим прорахунком в житті Гітлера».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером і Сталіним», Київ, 2011, с. 177

Тімоті Снайдер
Відомий американський історик, дослідник тоталітаризму та Голокосту, автор історичних бестселерів. Професор історії Єльського університету (США)

«Хоча на момент вторгнення в СРСР армія агресора ні за чисельністю в живій силі й техніці, ні за якісними показниками бойової техніки не мала переваги над Червоною армією, фактор раптовості нападу та бойовий рівень вермахту забезпечили нападникам першість на напрямках головних ударів. Лише за перші три тижні війни Червона Армія втратила 815 700 осіб, 4 013 літаків, 11 783 танків, 21 500 гармат і мінометів (для порівняння: впродовж перших пів року війни проти СРСР втрати вермахту становили 750 000 осіб). Захопивши стратегічну ініціативу, німецькі війська швидко просувалися вглиб України, подолавши за місяць від 360 до 600 км».
В. Гриневич «Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни
(1939-1945 рр.)», Київ, 2007

Владислав Гриневич
Директор Інституту дослідження території та ландшафту пам'яті Бабиного Яру при Меморіальному центрі Голокосту «Бабин Яр», провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Академії наук України.
3 липня 1941 р.
У радіозверненні до громадян СРСР Сталін оголосив «нещадну боротьбу зі всякими дезорганізаторами, дезертирами, панікерами, поширювачами чуток тощо». В країні триває масова мобілізація. Промислові підприємства евакуюють за Урал.
Владислав Гриневич
«Невдовзі після розгрому у прикордонних боях, укомплектованих переважно професійними кадрами непогано споряджених та озброєних військ першого ешелону, до Червоної армії стали масово вливатися призовники з тилових районів, бойова підготовка яких була умовною. Поспіхом скомплектовані, погано споряджені ці частини фактично заздалегідь були приречені на загибель… Поки у глибокому тилу формувалися нові частини, під німецькі танки радянське командування кидало поспіхом мобілізованих жителів прифронтових областей, фактично відводячи їм роль «гарматного м'яса».
В. Гриневич «Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни
(1939-1945 рр.)», Київ, 2007

7 липня 1941 р.
Початок боїв під Києвом.

15 липня – 8 серпня 1941 р.
В оточення у «котел» під Уманню потрапили понад 100 тис. осіб.
17 липня 1941 р.
Гітлер підписав наказ про перехід окупованих земель у відання Рейхсміністерства окупованих східних територій.
20-26 липня 1941 р.
За донесенням наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії, тільки від 20 до 26 липня 1941 р. військами НКВС було заарештовано 1 189 осіб, 234 з них були визнані зрадниками, 206 – боягузами і панікерами, 109 – шпигунами, 26 – диверсантами, 196 – «за розмови контрреволюційного змісту», проте найбільшу кількість – 408 осіб – становили дезертири. За цей же час 505 дезертирів було розстріляно, у тому числі 168 перед строєм.
1 – 20 серпня 1941 р.
Нацисти створюють в Україні систему окупаційних органів влади і здійснюють новий адміністративний поділ. Територія між Дністром і Південним Бугом увійшла до так званої «Трансністрії» в складі Румунії – союзниці III Райху. Галичину включено до складу генерал-губернаторства – так офіційно називалася окупована територія Польщі, що не була безпосередньо приєднана до ІІІ Райху. На окупованих вермахтом територіях Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Кам'янець-Подільської, Вінницької, Кіровоградської, Полтавської, Дніпропетровської, частини Миколаївської і Запорізької областей створено райхскомісаріат «Україна» з центром у Рівному.
Тімоті Снайдер
«Радянський Союз був єдиним реальним джерелом продовольства для Німеччини і німецьких володінь у Західній Європі, які всі разом і кожна окремо залежали від імпорту харчів. Гітлер знав, що наприкінці 1940-го – на початку 1941-го 90 відсотків усіх поставок радянського продовольства давала Українська РСР. Гітлер, як і Сталін, бачив в Україні геополітичний актив, а населення республіки сприймав як інструмент обробітку землі, який можна за потреби замінити або просто зігнорувати. Україна була для Сталіна передумовою й доказом перемоги сталінського варіанту соціалізму. Залякана голодом, терором і колективізацією, Україна годувала й прикривала Російську РСФР і решту Радянського Союзу. Гітлер мріяв про щедрі Українські ґрунти і вважав, що німці на цій землі добуватимуть більше, ніж радянська влада».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером і Сталіним», Київ, 2011, с. 172
16 серпня 1941 р.
Сталін видав наказ № 270, який погрожував дезертирам розстрілом і репресіями проти сімей.
Тімоті Снайдер
«У серпні 1941 року Сталін оголосив, що радянських військовополонених вважатимуть зрадниками, а їхні родини підлягатимуть арешту… Жорстка наступальна доктрина Червоної армії призводила до того, що в полон потрапляла безліч радянських солдатів. Командири боялися віддавати наказ про відступ, бо це загрожувало їм різними покараннями, аж до розстрілу. Тому солдати тримали позиції надто довго, потрапляли в оточення й полон».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером і Сталіним», Київ, 2011 р., с. 185
Тімоті Снайдер
«Червона армія відступала, але все одно чинила опір. За перші два місяці війни німці захопили Литву, Латвію, Східну Польщу, більшу частину Білоруської і Української РСР. Франц Гальдер, начальник штабу німецької армії, 3 липня 1941 року написав у щоденнику, що війну, на його думку, вже виграно. На кінець серпня німці окупували Естонію, ще частину України і всю Білорусь. Але темп наступу було втрачено й головної мети німці не досягли – столицю СРСР вони так і не захопили. Командувач одного з корпусів вермахту 5 вересня 1941 року записав: «Переможного бліцкригу немає, російську армію не розбито, Радянський Союз не розпався».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером і Сталіним», Київ, 2011, с. 178
12 вересня 1941 р.
Сталін видав директиву про боротьбу з панікерством.
Владислав Гриневич
«У п'ятиденний термін при кожній стрілецькій дивізії мали бути створені загороджувальні батальйони, яким належало кулеметним вогнем встановлювати тверду дисципліну й припиняти втечу охоплених панікою військ. Ця «робота» покладалася на НКВС. За даними наркома внутрішніх справ Л. Берії, упродовж другої половини 1941 р. чекісти затримали на фронті і в тилу 638 112 осіб, запідозрених у дезертирстві. 10 тис. з них були розстріляні або повішені, зокрема й перед строєм».
В. Гриневич «Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)», Київ, 2007
Тімоті Снайдер
«Новітня історія воєн ще не бачила такої кількості полонених за такий короткий час. Під час однієї-єдиної операції під Смоленськом група армій «Центр» взяла в полон 348 тисяч солдатів супротивника; група армій «Південь» захопила під Києвом 665 тисяч осіб. Лише під час цих двох вересневих операцій німці взяли в полон понад мільйон чоловіків (і невелику кількість жінок). На кінець 1941 року в німецький полон потрапило близько 3 мільйонів радянських солдат».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером і Сталіним», Київ, 2011, с. 184
Близько полудня 19 вересня 1941 року до Києва увійшли підрозділи піхотних дивізій вермахту. У цей час у місті залишалося ще близько 400 тис. жителів. (з 930 тисяч близько 200 тис. були мобілізовані, 325 тис. виїхали в евакуацію).

Услід за підрозділами першого ешелону вермахту прибувають зондеркоманда СД 4а, штаб айнзацгрупи СД «С», 45-й резервний поліцейський батальйон та 303-й поліцейський батальйон зі складу поліцейського полку «Південь», 82-й поліцейський батальйон, а також частина штабу вищого керівника СС та поліції «Росія-Південь» обергрупенфюрера СС Фрідріха Єккельна. Наприкінці вересня 1941 року, окрім німецьких військових, у Києві було понад 2000 німецьких есесівців та поліцейських.

В той же час документи фіксують прибуття до Києва із Житомира перших загонів української допоміжної поліції. Деякі місцеві жителі зустрічали німців з квітами.
21 вересня 1941 р.
95-та піхотна дивізія вермахту оприлюднила розпорядження про «контроль за чоловічим населенням Києва». Згідно з ним, уранці 22 вересня було наказано провести в Києві раптовий арешт чоловіків призовного віку та розмістити затриманих у «слідчому таборі». Серед затриманих мали виявити солдатів у цивільному одязі, партизанів та євреїв, яких мали відправити до табору військовополонених Дулаг 201 на Керосинній вулиці (нинішня Шолуденка).
22 вересня 1941 р.
Начальник київського гарнізону командир 29-го армійського корпусу генерал Ганс фон Обстфельдер наказав, з посиланням на наказ 6-ї армії від 19 вересня 1941 р. про арешт чоловіків призовного віку, заарештовувати поряд з переодягненими червоноармійцями також євреїв-чоловіків.
Світлини, зроблені німецьким військовим фотографом Йоганнесом Геллє у Києві 1941 року, в перші тижні окупації.
23 вересня 1941 р.
Генерал Ганс фон Обстфельдер провів нараду з підлеглими шістьма командирами дивізій, на якій було знову вказано на те, що патрулі повинні заарештовувати насамперед євреїв-чоловіків і що євреї і полонені повинні бути призначені на роботи.
24 вересня 1941 р.
Вибухнули адміністративні будинки в центрі Києва, заміновані радянськими саперами. Перший вибух пролунав опівдні в будівлі на розі Хрещатика і Прорізної, де до війни містився універмаг "Дитячий світ". З приходом німців тут розташувалася німецька комендатура. Під час вибуху біля неї стояла черга киян: за наказом німецької влади вони мали здавати в комендатуру приватні радіоприймачі. Багато людей загинуло.

Внаслідок двотижневої пожежі згоріло 324 будівлі. Окупаційна влада зазнала втрат: чимало німецьких солдатів та офіцерів загинули, частково зруйновані штабні приміщення. Тисячі киян залишилися без даху над головою. Невдовзі радянські диверсанти підірвали Успенський собор Києво-Печерської лаври – пам'ятку XI ст.
Київ. 12-поверховий будинок Гінзбурга, підірваний НКВС 24 вересня 1941 р.
Побудований 1912 року, став "першим хмарочосом України".
Фото 1942 р. Автор невідомий. Архів BYHMC
Тімоті Снайдер
«Деякі з цих зарядів діяли на годинникових механізмах, запущених перед відходом радянських сил з міста, але інші, здавалося, здетонували енкаведисти, які залишилися в Києві. Німці, які витягали з-під завалів своїх убитих і поранених, раптом відчули себе в місті незатишно… На зустрічі 26 вересня представники військової влади погодилися з поліцією щодо того, що слушною відплатою за бомби було би масове вбивство київських євреїв. Хоча більшість євреїв Києва втекли, перш ніж місто захопили німці, залишалися ще десятки тисяч. Усі вони мали загинути».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером і Сталіним», Київ, 2011, с. 184
26 вересня 1941 р.
Комендант міста Еберхард провів нараду за участю Єкельна, шефа айнзацгрупи «C» бригадефюрера СС д-ра Раша і фюрера зондеркоманди 4а штандартенфюрера СС Блобеля. На цій нараді обговорювалися деталі майбутньої «акції відплати». Її мала провести зондеркоманда 4а, для підтримки якої (зганяння жертв, супроводження їх на місце страти, внутрішнє і зовнішнє оточення місця страти) на прохання Блобеля Єкельн виділив два поліцейських батальйони - 45-й і 303-й.
27–28 вересня 1941 р.
Перші розстріли євреїв Києва. Жертвами стали євреї-чоловіки і військовополонені-євреї, яких забирали з табору військовополонених і розстрілювали в протитанковому рові обабіч Бабиного Яру.



28 вересня 1941 р.
Оголошення трьома мовами (російською, українською та німецькою) розклеїли по місту. Києвом почали ширитися чутки, що євреїв збиратимуть для переселення.
Оголошення, які повісили на стінах будинків, парканах, телеграфних опорах по всьому місту
28 вересня
«Ключем до здійснення операції стала дезінформація. Пропагандистська команда вермахту роздрукувала великі оголошення, в яких наказувала євреям Києва під страхом смерті з'явитися на розі однієї з вулиць в західному районі міста. Вдаючись до обману, який відтак стане стандартним для подібних масових розстрілів, німці повідомили євреям, що їх переселяють. Відтак вони повинні принести з собою документи, гроші й коштовності. 29 вересня 1941 року більша частина єврейської спільноти Києва справді з'явилася в призначеному місці».
Тімоті Снайдер, «Криваві землі. Європа поміж Гітлером і Сталіним»,
Київ, 2011, с. 213

Євреї йдуть вулицями Києва до Бабиного Яру, 1941 рік.
Проєкт "Київський фотоальбом", із колекції Стефана Машкевича
29-30 вересня 1941 р.

Масові розстріли євреїв у Бабиному Яру зондеркомандою
4а під керівництвом Пауля Блобеля.

О 4 годині ранку поліцейські батальйони почали оточувати вулиці, якими мали йти жертви, а також місце вбивства. Близько 6 години ранку члени зондеркоманди зібралися для розподілу завдань: вони мали рахувати жертв, стояти у внутрішньому оточенні та проводити розстріли.

У призначений час євреї почали збиратися біля єврейського цвинтаря на північно-західній околиці міста. Тих, хто не виходив добровільно, примусово виводили поліцейські. Іноді вони вбивали людей прямо на місці. Прибулих направляли до східної огорожі сусіднього військового кладовища. Там у них відбирали теплий одяг, прикраси та документи і гнали далі, повз південний край Бабиного Яру до повороту направо на Лук'янівський шлях (приблизно збігається з нинішньою вулицею Олени Теліги), який в той час проходив між довоєнними Сирецькими військовими таборами і власне Бабиним Яром. Цією дорогою євреї доходили до широкого рівного майданчику (колишнє стрільбище), що прилягав до південної сторони великого західного відрогу. На цьому майданчику євреїв змушували роздягатися, а потім гнали в сам Яр і там розстрілювали.
«...Коли приречених пригнали до товарної станції, коли вони заповнили собою всю Лук'янівку і Дегтярівську вулицю, і Табірну вулицю, і вулицю Мельника, і навколишні три кладовища, веліли їм скласти всі свої речі в купу. Люди ставали в колони по сто чоловік, і німці повели їх по Лук'янівському шосе, мимо Сирецьких таборів до Бабиного Яру. З цвинтарної сторожки добре було видно, як перша колона зупинилася біля крутого обриву, як людей роздягали догола, як акуратно в штабелі складали їх одяг, як розстрілювали з автоматів і кулеметів на краю прірви, як хапали жінок, за ноги піднімали дітей і кидали їх в Бабин Яр»
Зі спогадів сторожа Лук'янівського кладовища Сергія Івановича Луценка
(Авдеенко А., Олендер П. Бабий Яр, в: газ. Красная звезда, 1943, 20 ноября)
Значна частина євреїв (до 10 тисяч) вулицею Дегтярівська відразу попрямувала на залізничну товарну станцію Лук'янівка, ймовірно, думаючи, що там їх вже чекає потяг, щоб вивезти на нове місце проживання. Однак на станції євреїв зустріли поліцейські і есесівці, які змусили євреїв скласти багаж, а потім повели їх в бік Бабиного Яру на розстріл.
«Коли вони підходили до краю яру, службовці охоронної поліції хапали їх та вкладали на трупи вже розстріляних євреїв. Це відбувалося дуже швидко. Трупи було вкладено шарами. Щойно єврей лягав, підходив стрілець з охоронної поліції з автоматом і стріляв людині в потилицю. Євреї, що спускалися до яру, були настільки налякані цим страшним видовищем, що ставали абсолютно безвольними. Траплялося навіть, що вони самі вкладалися у свій ряд і чекали на постріл... Стрілець йшов по тілах вбитих до наступних євреїв, які встигали лягти за цей час, і розстрілював їх. Це був конвеєр, який не розрізняв чоловіків, жінок і дітей. Дітей залишали з матерями і розстрілювали разом із ними... Крім двох стрільців у кожного проходу на яру стояв один «укладальник» – поліцейський, який вкладав жертву на трупи таким чином, що стрільцеві залишалося тільки зробити постріл. Коли жертви спускалися до яру і в останню мить бачили це страшне видовище, вони кричали від жаху. Але їх одразу хапали «укладальники» і приєднували до решти. Ті, хто йшов слідом, не могли бачити цього жахливого видовища, оскільки його затуляв схил яру... Крім того, був сильний вітер і було дуже холодно. Пострілів із яру не було чутно. З цього я зробив висновок, що євреї не знали заздалегідь, що ж насправді відбувається... З міста прибували нові й нові маси, й вони, очевидно, нічого не підозрювали, вважаючи, що їх просто переселятимуть»
Фріц Хьофер,
шофер зондеркоманди 4а

Круглов А., Уманский А. «Бабий Яр: жертвы, спасители, палачи», Дніпро, 2019, с. 105
Тих, кого не встигли розстріляти за перший день, увечері замкнули в гаражах танкоремонтного господарства по сусідству та розстріляли наступного дня. Ввечері 30 вересня солдати 113-го саперного батальйону підірвали краї яру, щоб приховати тіла. Після цього радянські військовополонені за наказом німців розрівняли поверхню місця поховання.
Київ. Німецький солдат порпається в речах євреїв, розстріляних в урочищі Бабин Яр. Перед масовими розстрілами, які німецькі окупаційні війська проводили 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру, людям наказали здати всі документи та цінні речі і зняти свій одяг. 1 жовтня 1941 року. Автор фото: Archives of the Hamburg Institute for Social Research/Johannes Hähle
Радянські військовополонені, яких німецькі окупаційні війська пригнали засипати трупи розстріляних євреїв 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру, посеред їхніх речей.
Згори видно трьох німецьких солдатів. 1 жовтня 1941 року.
Автор фото: Archives of the Hamburg Institute for Social Research/Johannes Hähle
«Мене утримували у концтаборі на Керосинній вулиці... У жовтні 1941 р. з групою військовополонених 300 осіб під конвоєм німецької поліції я був привезений у СирецьБабин Яр, для поховання трупів розстріляних... До моменту нашого прибуття трупи розстріляних у Бабиному Яру вже зверху були засипані землею, нас тільки змусили зарівняти яму нарівні з поверхнею ґрунту землі. Біля місця розстрілів я особисто бачивлежали великі купи цілих речей, відібраних у розстріляних... Окрім речей лежали окремо різні документи, паспорт, фотокартки»
Микола Соколов,
радянський військовополонений

ГДА СБУ, ф. 5, спр. 55 663, т. 17, арк. 8–10
Впродовж двох днів було розстріляно майже 34 тисячі євреїв; за весь період окупації - щонайменше 40 тис. Окрім євреїв, нацисти розстрілювали в районі Бабиного Яру ромів, душевнохворих, українських націоналістів, комуністів-підпільників та киян різних національностей. За два роки їх загинуло щонайменше 6 тис.
18 жовтня 1941 року
Айнзацкоманда 5 розстріляла 308 пацієнтів-євреїв із психіатричної лікарні Києва. Розстріли тривали також впродовж 1942 року. Усього було вбито 785 хворих. Їхні трупи кидали до ям у Кирилівському гаю біля лікарні.
«Ніколи раніше в історії України, можливо, за винятком часів Голодомору 1933 р., так багато соціальних і етнічних груп не були примушені страждати впродовж одного періоду… Насправді в європейській історії ніколи не було більш жорстокого військового окупаційного режиму, ніж цей»
Карел Беркгоф ,
«Україна під нацистською владою». Збірник «Бабин Яр. Історія і пам'ять». Київ, 2016
Під час написання були використані наукові роботи:
Владислав Гриневич
Директор Інституту дослідження території та ландшафту пам'яті Бабиного Яру при Меморіальному центрі Голокосту «Бабин Яр», провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Академії наук України.
Тімоті Снайдер
Відомий американський історик, дослідник тоталітаризму та Голокосту, автор історичних бестселерів. Професор історії Єльського університету (США)
Олександр Круглов
Старший радник Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» з історичних питань, науковий консультант Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума».