Хтось називав його iдеалiстом, хтось - диктатором. Його поважали на Галичинi та на Донбасi, за принциповiсть та непохитнiсть навiть у радянських таборах називали "Зекiвським генералом", вiн зiграв одну з ключових ролей у відновленнi незалежності України.

До 80-рiччя В'ячеслава Чорновола сучасники - однодумцi та опоненти - згадали, яким запам'ятали його на трибунi, у кулуарах та вдома.

"Це ж такий був невгамовний чоловік. Він завжди був в епіцентрі всіх подій. Такий вулкан, який клекотів, який не міг п'ять хвилин спокійно посидіти на одному місці. Той, хто близько коло нього був, завжди дивувався - де у такого немогутнього атлета, звичайнісінького чоловіка після 15 років таборів - збиралося стільки сил, енергії, цього несамовитого бажання щось зробити для потреб української справи".
Ярослав Кендзьор, найближчий соратник Чорновола
ДИТИНСТВО
Майбутній яскравий борець за українську незалежність, В'ячеслав Чорновіл народився у маленькому селі Єрки, що на Черкащині, 1937 року. Він був третьою дитиною у родині вчителів, мав старшого брата Бориса та молодшу сестру Валентину.
"Він був дуже старанною, цілеспрямованою людиною із самого шкільного життя. Він хотів знати, дуже багато читав.

Навчився він читати у чотири роки. Славка дід навчив читати. Книжок було багато, але під руками була "Війна і мір".

Це була війна. Розповідали батьки, що через наше село проходили бої Корсунь-Шевченківської битви. На час бойових дій вони переходили у землянку під лісом, там ховалися. А то якось так вийшло, що вони лишилися у хаті.

У цей час зайшов у хату німець і почав гортати книжку. У книжках тоді на обкладинку обов'язково ставили Сталіна. Він погортав, а там - Сталін. Мама казала, що у всіх у душах похололо. Але виявився німець нормальною людиною, сказав, що в нього дома "кіндер", витягнув шоколадку, дав малому, погладив по голові. І в такий спосіб закінчилося те читання Толстого".
Валентина Чорновіл, сестра В’ячеслава Чорновола
Нахил до гуманітарних наук, зокрема, філології, Чорновіл успадкував від батьків - вчителя української літератури та вчительки молодших класів.
"Він дуже любив збирати гриби. Я з ним у Карпати ще школяркою ходила. І він завжди, поки ми ще спали у наметі, приносив ці гриби.

А як був учнем у школі, у нас копанку дід викопав, він там рибу любив ловити. Зараз мені навіть уявити важко, як би він сів в останні роки, як був політиком, рибку половити чи пішов по гриби.

Квіти любив збирати: ромашки, васильки. Завжди приносив букети цих квітів".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
Родина роками жила у страху, адже 1937 року був репресований батьків брат - Петро Йосипович Чорновіл. Він був єдиним комуністом і причина його арешту так і залишилася невідомою.
"І тому у нас навіть дома в сінях весь час висіла у 37 році торбина. У ній було сало, сухарі, часник, цибуля. Бо не давали збиратися, як приїжджали. Хапали і все. Одного разу батьки дуже перелякалися, бо до сусідів приїхала машина, засвітила фарами, і в хаті вже учинився лемент, почали прощатися, діти кричати, бо думали, що це вже за батьком приїхали. У такому страху вони жили.

А після війни за батьком у школі стежив учитель фізики, який ходив до КДБ і доносив".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
Попри це батько В'ячеслава не уникав небезпечних розмов та розповідав дітям і про комсомольську діяльність у 20-30 роках, і про церкву.

У родині Чорноволів також дуже ревно оберігали традиції, незважаючи на небезпеку радянської влади.
"Батьки ж були вчителями. Ми всі були непохрещені. Хрестилися вже у дорослому віці. Але традиції у нас зберігалися у хаті. Ми завжди відзначали і Різдво, і Великдень. Мама на Різдво пекла калач і кутю робила. А на Великдень робили крашанки. Але вона казала дітям: "Вдома їжте, не смійте нести до школи". Щоб ніхто не бачив, що вчительські діти теж носять крашанки".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
До школи В'ячеслав пішов після війни 1946 року, одразу до другого класу. Йому, попри любов до філології, добре вдавалися усі предмети, зокрема, математика.
"Я пам'ятаю у хаті ту кімнатку В'ячеслава, той тапчан твердий, на якому він спав. Дуже добре пам'ятаю розклад на цілий тиждень, який висів зразу ж ліворуч. У нього було все сплановано - він займався спортом, бігав. Коли вступив в університет, то зовсім випадково без підготовки, пішов на змагання зі спортивної ходьби і зайняв призове місце.

Однаково в нього йшли всі предмети. Він старанно все робив.

Дуже добре писав твори. І пробував писати дописи до районної газети, звичайні дописи, щось про шовкопрядів. Пробував писати і вірші. Навіть потім, на засланні, в одному з листів до Атени (третя дружина Чорновола - Ред.) він написав хоку, дуже симпатичне.

Сам В'ячеслав казав, що він швидко зрозумів, що поета з нього не буде, тому покинув. Він переключився на інше - літературознавство, журналістику".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
СТУДЕНТСЬКI РОКИ
Чорновіл закінчив школу 1955 року із золотою медаллю та того ж року залишив Черкащину. Хлопець подався до столиці, де вступив до Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Своїм профілем він обрав філологію, але швидко розчарувався і вирішив перейти на факультет журналістики.
"1956 рік. Викладачі боялися в університеті ще слово сказати. Там тільки на журналістиці був такий викладач Шестопал (доцент факультету журналістики, який закладав фундамент шестидесятництва в Україні - Ред.) та ще кілька викладачів, які щось намагалися дати студентам. Вони з ними ходили у різні походи, зокрема до Холодного Яру, і давали літературу. А на філологічному все було глухо. В'ячеслав знав, що на журналістиці трохи вільніше. Він попросився перевестися, але йому дали завдання цілий рік писати у студентську газету. Він закінчив університет з відзнакою.

Коли він приїхав до Києва, то був дуже вражений російською мовою на вулицях. Він сам згадував, що через українську мову, його на вулицях питали, чи не з Польщі він приїхав".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
Про ревне ставлення Чорновола до української мови свідчить спогад його сестри про "холодний душ".
Я мала "холодний душ" від В'ячеслава у зв'язку з мовою. Він вже був студентом, приїхав додому. Це було на дворі, коло хати умивальник. Я мила руки. Ми про щось говорили. У нас у селі казали "конєшно", а не "звичайно", і "навєрно". Ну я щось таке як сказала. Він витягнув із криниці відро холодної води, на мене вилив, сказав: "Оце тобі конєшно, оце тобі "навєрно". Цей холодний душ - на все життя".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
Вже тоді, в університеті, Чорновіл вражав сміливістю своїх висловлювань, їхньою безапеляційністю. Через свої погляди В'ячеслав мав річну перерву у навчанні. Адже на нього "донесли" його студентські товарищі. В одному зі своїх інтерв'ю сам В'ячеслав Чорновіл пригадував, як у перші ж роки навчання йому закидали "не таке мислення".
Мали збирати комсомольські збори. Виключення з комсомолу означало виключення з університету. І порядні викладачі намагалися врятувати його від виключення. Вони сказали - бери путівку на будівництво домни у Жданові (тепер Маріуполь).

Він поїхав. Спочатку працював теслею. А там була виїзна редколегія газети "Київський комсомолець". Сергій Дубанін, редактор тої газети, дізнався, що є журналісти. І взяв В'ячеслава до себе.

Це була чудова практика, бо кожного дня треба було випускати цю газету. І ще позитив був у тому, що критика сприймалася начальством. Тобто начальство домни реагувало позитивно на ті його замітки, часто сатиричні.

Там він набув журналістську практику, якої не отримав би у Києві.
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
Тему своєї дипломної роботи Чорновіл теж обрав, ніби із бажанням "подражнити" систему - писав про публіцистику у Бориса Грінченка. Письменник на той час все ще вважався "буржуазним націоналістом". Лише силами зацікавленних викладачів йому вдалося захиститися.
"Федченко, був на кафедрі журналістики такий викладач, який проштовхнув йому цю роботу. Він відправив його у Львів, в архіви бібліотеки Стефаника - там було більше матеріалів відкритих".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
"В'ячеслава, коли він приїхав до Львова, місто вразило: україномовне місто, тут Україною пахне.

Михайло Косів (друг та хрещений батько В'ячеслава Чорновола - Ред.) розказував, що на Різдво 60-го року всі поприїздили зі свят, після канікул. У кімнаті 3-4 людей продовжували святкувати. Хтось постукав у двері. Все поховали, бо то ж не можна було в ті часи показувати, що студент святкує релігійне свято. Відкривають, заходить комендант з якимось невідомим хлопцем, каже: "Це буде ваш колега, Чорновіл В'ячеслав, студент із Києва. Приїхав працювати в бібліотеці Стефаника над своєю роботою дипломною". Познайомилися, він сказав, що навчається в Київському університеті, закінчує журналістику. Накрили далі стіл. До ранку сиділи. Косів розповідав: "Нас вражала його відвертість, його знання історії України, його сміливі думки. Ми спочатку подумали, що то нам якогось провокатора підселили".
Ярослав Кендзьор, найближчий соратник Чорновола
З відзнакою, утім із серйозними перешкодами Чорновіл закінчив університет 1960 року. Однак, наукова діяльність змушена була припинитися. 1964 року він склав кандидатський мінімум та пройшов до аспірантури Київського педінституту. Однак до навчання його не допустили через політичні переконання. І майже готова дисертація молодого журналіста залишилася незахищеною.
РОКИ ЗАСЛАННЯ
Провокаційні та сміливі заяви Чорновола з часом стали виходити за межі приватних бесід, виливаючись у публічні виступи, диспути та заяви.

Від 1963 року молодий журналіст став активним учасником руху шістдесятників, співавтором та розповсюджувачем самвидаву, організатором і учасником багатьох акцій.

Після першої хвилі арештів української інтелігенції 21-22 серпня 1965 року Чорновіл виступив із протестом у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму "Тіні забутих предків".
"Вперше побачив я Чорновола на студентському диспуті 12 квітня 1967 року. Він відбувався в гуманітарному корпусі Київського університету на бульварі Шевченка, 14. Із запального виступу молодого журналіста я запам'ятав пристрасть. Вона в ньому клекотала, ярилася, як криця в мартені від надміру кисню. Напевно, у кадебешних звітах його виступ зберігся повністю, а в моїй пам'яті відбилося небагато…[...] Чорновіл [...] говорив про бідність, про мізерні пенсії, про безправ'я колгоспників, про школи без учителів, про села без лікарів, словом, про "ідіотизм сільського життя" у найяскравішому прояві радянської дійсності…"
Леонід Капелюшний, з книги "Візантійський синдром"
Радянська влада боролася із ним своїми звичними методами - обшуками, звільненнями з роботи та арештами.

А Чорновіл відплачував їй сторицею: протестами, мітингами, викривальними статтями та книгами.

За документальну збірку "Лихо з розуму", де він описував історії репресованих, молодий політик отримав премію міжнародного Пен-клубу від світової спільноти та 3 роки концтабору від СРСР (1967 рік).

"Гонораром" за підпільний часопис "Український вісник" стали 6 років колонії суворого режиму та 3 роки заслання. Покарання він відбував у Мордовії та Якутії (1972 рік).
"Це був повноцінний журнал ("Український вісник" - Ред.) - літературно-політичний, аналітичний. Інформації було багато про арешти, переслідування.Там були і поезія, і художні твори Розстріляного відродження, - те, що не бачило ще друку, - ті твори, які вдавалося вивезти із таборів. Наприклад, родичі приїжджали до ув'язненого Василя Стуса. Валі, дружині, в якийсь комір вдалося запхати під час побачення із Василем його величезний вірш на цигарковому папері. Вона зберегла оригінал - це було так дрібосенько написано, що з лупою треба було читати. Як вони це писали - я не можу собі уявити. Десь у хліб запихали, ковтали навіть. І ми все це давали".
Ярослав Кендзьор, найближчий соратник Чорновола
Поява "Українського вісника" зіграла важливу роль в інформуванні української діаспори про ситуацію на Батьківщині. Часопис передавали за кордон та важливі уривки вдавалося транслювати по радіо.
Велика частина в це повірила (радянську пропаганду - Ред.). І важко було пробиту усю цю блокаду такої непроінформованності…[...] І преса заговорила. Якщо би не Чорновіл, якщо би не "Лихо з розуму", а пізніше - "Вісники", я дуже сумніваюся, хто би проголошував незалежність України. Отже, вже інформація про події, про арешти, про репресії, про русифікацію. Це поширилося для мільйонів слухачів "Радіо Свободи" і "Голос Америки". І в Чорновола якраз була візія майбутнього - як дійти до незалежності. Ще в той час, 70-ті роки, ніхто не вірив, що розпадеться наймогутніша країна в світі - Радянський союз".
Осип Зінкевич, голова видавництва "Смолоскип"
Сумарно В'ячеслав Чорновіл пробув поза Україною майже 20 років. Строк мав бути набагато меншим, однак, КДБ знайшов за що його подовжити.
"Якось перший секретар Ленінського райкому партії Олексій Томтосов [...] розповів мені, як у нього в райцентрі кадебешники проводили "спецоперацію" проти українського націоналіста Чорновола. Спеціально з Мирного в ту глушину привезли дівицю, яка мала "розкочегарити" Чорновола, а потім підняти галас - ґвалтують. Та кадебешники даремно чекали за стіною в бараці, дівиця все не кричала. І як вже їм увірвався терпець і вони зайшли в кімнату, то застали мирне чаювання. [...] В'ячеслава Максимовича незабаром таки посадили. Знайшли за що, ЧК у нас було винахідливим.."
Леонід Капелюшний, з книги "Візантійський синдром"
Вже після ув'язнення, у засланні, він мав можливість виїжджати у "відпустку" та бачитися із рідними.
"В'ячеслав весь час боровся. Хейфец, єврейський письменник, який був разом із ним у таборі, називав його "Зеківський генерал". Він у таборі організовував політв'язнів на боротьбу і боровся за статус політв'язня, був у штрафних ізоляторах, оголошував голодування, - бо це був єдиний спосіб протесту.

Він абсолютно звичайна людина. Він просто дуже енергійний. І дуже багато знав. Літературознавство було його стихією. Він, як мав можливість, - брався за ручку і писав. Він цікавився всім, був юридично дуже підкований. Адже він, коли писав "Лихо з розуму", то використовував радянську конституцію, кримінальний кодекс та слова Леніна і доводив, що людей, заарештованих 65 року, не було за що карати. Він сам себе захищав 72 року, коли його ув'язнили".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
"Ці слідчі, які вели справу Чорновола 1972 року, стогнали, вже боялися запрошувати його. Він знущався над ними. Його інтелект, орієнтація у будь-якій сфері доводили їх до божевілля. Він кепкував, насміхався з них.
Ярослав Кендзьор, найближчий соратник Чорновола
РОДИНА
У період неодноразових арештів та заслань В'ячеслава під загрозою перебувала вся родина молодого журналіста.
Батьки страшенно переживали. Мама плакала. Мама була дуже доброю. Батько як чоловік мусив триматися, а мама дуже страждала, бо любила Славка. По тих таборах їздила. Я їздила з нею, з Тарасом (сином Чорновола - Ред.), на побачення. Як на тих побаченнях виймали вставні зуби в неї, чи там нічого не має. Треба було переносити всі ці приниження. Вона була дуже добра, дуже лагідна і дуже плакала.

Батьки ще дочекалися В'ячеслава з усіх тих увязнень. Мама вмерла 85-го року узимку. А батько у 87-го, півтора року прожив після мами.
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
З сестрою Валентиною на могилі у батьків
Чорновіл мав трьох дружин. З першою, Іриною Брунець, він одружився ще у 60-х роках, мав сина Андрія. Дружина пішла, забравши сина.
"Старший син від першого шлюбу - Андрій - В'ячеслав практично не спілкувався з ними. І Андрій виріс також таким непутящим сином. Він медінститут закінчив, працював лікарем. Там його СД-ки (СДПУ (о) - Ред.) підхопили, привабили якимись грішми, Серьожа Медведчук, який податковою у Львові керував. І там вже спекулювали прізвищем Чорновола".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
З Оленою Антонів, другою дружиною, матір'ю Тараса, Чорновіл одружився 1963 року.
"Та ті сини виросли без нього, поки він сидів. Отой час, коли було виховання синів, це було у листах. Здебільшого, до Тараса. Тарас завжди не думав, що писав. Наробить тих помилок і відішле листа. То В'ячеслав йому написав: "Коли б у тебе була дівчина, Галя, наприклад, і ти б писав їй листа". І він зразок того листа взяв і поставив усі ті помилки. Тарас тепер каже, що йому стало соромно.

Або, вони витягували з Андрієм і з Тарасом якісь номери і подорожі. Він розповідав в листах: "От сьогодні ми їдемо туди-то й туди-то. Ви вибрали такий-то напрямок - от починаємо". Він розповідав, розписував в листах про той Камянець-Подільськ.

В'ячеслав дуже любив подорожувати. І коли був молодий, то багато подорожував. І привозив з подорожей цілі прекрасні публіцистичні статті".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
Із сином Тарасом
Розділити долю Чорновола-в'язня наважилася молода поетеса Атена Пашко. Вона приїхала до нього на заслання, де вони розписалися 1978 року.
З Атеною Пашко
ЧОРНОВIЛ-ПОЛIТИК
1985 року В'ячеслав Чорновіл повернувся із заслання. Єдине місце, куди він зумів влаштуватися на роботу у Львові - це кочегар у Міськрембудтресті та школі-інтернаті.


У той же час він розпочав активну політичну діяльність, через два роки відновив видання "Українського вісника". Вже 1988 року Україну сколихнули перші політичні мітинги, які розпочалися зі Львова та ширилися далі.Чорновіл був активним учасником та співорганізатором акцій протесту.

Він стає одним з ідейних натхненників створення Української Гельсінської спілки.
"1988 рік, так звана Горбачовська перебудова, хаос перебудовний. Повернулися з ув'язнень, з Мордовських таборів наші дисиденти. У Львові це - Вячеслав Чорновіл, брати Горені, Калинці Ігор та Ірина. Відновлений був випуск "Українського вісника", який ми робили з осені 69 року до 72 року включно.

Була створена, заявила про своє існування, Українська Гельсинська спілка. І проголошені її принципи. По суті, це була створена нова політична партія - альтернатива КПРС. І Декларація принципів УГС була, по суті, програма політичної партії. Програма новітньої майбутньої Української держави. Безпосередній головним автором і редактором, звісна річ, був В'ячеслав Чорновіл."
Ярослав Кендзьор, найближчий соратник Чорновола
На фоні активних мітингів у Львові, які міліція безжально розганяла, Чорновіл став співозасновником Народного руху України. Головними ідеями організації були незалежна Україна, відродження її історії та національної свідомості. Перший з'їзд Руху відбувся 1989 року і вже за кілька років його осередки поширилися всією територією України. Чорновіл наполіг на перетворенні Руху на політичну партію, яка отримала конкретну програму та чітку організацію.
"Він дуже дорожив "Народним Рухом". Той був спочатку громадською організацією. І В'ячеслав розумів, що в нас неодмінно буде на порядку денному прийняття Закону про вибори і в суспільстві мусять бути партійні організації. Партія як об'єднання людей за певними принципами, ідеологіями, має брати участь у виборах, висувати своїх кандидатів і пропонувати шляхи розвитку країни. В еліті "Руху" були розбіжності. Одні наполягали (Михайло Горень, Іван Драч), щоби "Рух" так і залишався громадською організацією. Чорновіл доводив, що політична партія мусить бути. Вона у Парламенті матиме трибуну, якась буде при владі, якась - в опозиції. Він почав розбудовувати цю партійну систему".
Ярослав Кендзьор, найближчий соратник Чорновола
Від весни 1990 року Чорновіл став народним депутатом та очолив Львівську обласну раду. Сучасники пригадують його як блискавичного та принципового державника. Утім, заради державних питань, особливо стосовно зовнішньої політики, Чорновіл був готовий йти на компроміси та знаходити спільну мову навіть з комуністами.
"У питанні, що стосувалось усієї України або міжнародної політики, він завжди намагався об'єднати навіть комуністів. Але, якщо це стосувались внутрішньої політики, то звичайно, він був антикомуністом. Хоча він завжди казав: "Були б українські комуністи патріотами. Чому вони завжди служать Москві? Якби вони були українськими патріотами, вони допомагали б нам, ми б разом робили цю Україну".

Він бачив Україну, по-перше, тільки демократичною. Він завжди дивився на захід, він вважав, що Україна має бути з Європою і тільки з Європою. Він не бачив на Сході Україну".

Такі речі передбачав. 90-го році на книжці з оповіданнями Антоненка-Давидовича одного рухівця з Дніпродзержинську написав: "Дай бог, щоб Дніпродзержинську було повернуто його назву Кам'янське". Він тоді все це розумів.
Юрій Ясенчук, колишній помічник-конкультант народного депутата Чорновола
"Пригадую, як навіть в таборах про нього йшла слава. Інші в'язні тільки починали думати про проведення якоїсь акції, а В'ячеслав Чорновіл одразу видавав формулу, як треба було б відреагувати на якусь ситуацію. Тобто його політичні рішення з'являлися блискавично. Це був політичний самородок".
Мирослав Маринович, правозахисник, член-засновник Української Гельсінської групи
"Я познайомився з ним особисто 96 року. Тоді у мене був великий бізнес, я був доволі багатою людиною і вирішив допомогти йому. Не йому особисто, а партії.

Ми приїхали до Чорновола. Він спочатку запитав: "Що ви хочете, щоб ми вам пролобіювали? Ми цього не робимо. Чи яку посаду ви хочете?" До нього часто зверталися ті, хто не знав його. Зверталися: "Ми вас підтримаємо, а ви проголосуйте". Чи посаду пробити. Фракція ж була потужна. Та це була марна справа. Якщо це питання на користь держави і його народу - то він і так, і так примушував фракцію голосувати "за". Якщо це на шкоду - то можно дати йому 200, можна мільярд - він не буде голосувати.
Микола Степаненко, голова комісії НРУ з розслідування загибелі В'ячеслава Чорновіла
"У нього був талант організатора. Я бачила, як він виступав перед людьми. Він міг так сказати, що всі замовкали.

У Верховній Раді йому казали, що він швидко говорить і це ж треба продумати. Він казав, що поки біжить до трибуни, він уже все продумує, що казати: "Я швидко говорю, але ніколи - експромтом, у мене все продумане".

Один раз тільки у Верховній Раді він поламав мікрофон. 1999 року він схопив мікрофон, приймалося якесь питання, той упав і розламався. А потім, буквально за кілька днів, він заплатив за поломаний мікрофон 300 з чимось гривень, є квитанція. І за кілька днів - загинув".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
Навіть політичні конкуренти погоджувалися з винятковістю Чорновола як політика. Та не всі були прихильниками його підхожу або рішень.
"Він був експресивною людиною, яка вмить розбиралася в якійсь політичній темі. Що стосується питань господарського характеру – я думаю вони були далекі від нього.

Я маю на увазі економічні питання розвитку країни. Справа в тому, що то був важкий час, коли розпадалось майно Радянського Союзу. І коли не було законодавства. Це був такий складний період з точки зору зламу економічної системи суспільства. І тому я не кажу про Чорновола, що він не дуже в цьому розбирався, – ми всі не дуже розбирались.

Його вибрали головою Львівської облради. Тут він себе не дуже добре проявив через те, що не встановив контакту належно з директорами підприємств. Директори були комуністами, але все-таки, то були великі підприємства і то все пропало, а Чорновіл переїхав до Києва і вже був при Верховній Раді і був дуже активним і ефективним депутатом".
Юрій Юхновський, нардеп І–IV скликань, кандидат у президенти 1991 року
Більше року, від січня 1997 року, помічником-консультантом Чорновола як нардепа був Юрій Ясенчук.
"Робочий графік був дуже щільний. Не було часу піти пообідати. Треба було нагадати йому, що треба піти пообідати. Він просто забував. Він дуже багато працював. Навіть в суботу він виходив на роботу і працював до пізнього вечора. І я з ним сидів. Я пам'ятаю, в такі дні я виходив після 12-ї на останнє метро, щоб добратися додому, а за ним приходила машина, і він від'їжджав. А в суботу він так само години до 10-11 був на роботі.

Йому приходило дуже багато листів. Люди звертались до нього як до останньої інстанції, дуже довіряли. Мені часто доводилося ці листи читати, і готувати проекти відповідей. Він, звичайно, уважно читав, а потім підписував, щось додавав. На чотири аркуші лист він перевіряв буквально за 4 секунди. І він знаходив там якісь неточності і коми ставив, підкреслював, щось своє додавав, пропонував. Настільки розум в нього миттєво все помічав. Цікаво, що не може бути людина в усіх галузях фахівцем, але він знав про все.

На роботі він читав тільки газети. Дуже любив цікаві пісні, дуже гарні мелодії любив. Найулюбленіша мелодія була "Ля-мінор" Мирослава Скорика. Найулюбленіший вірш був – вступ до поеми "Мазепи" Володимира Сосюри. Це та поема, яка за радянської влади ніколи не друкувалась, лежала десь в шухляді".
Юрій Ясенчук, колишній помічник-конкультант народного депутата Чорновола
ВИБОРИ 1991 РОКУ
Безумовно, однією з ключових подій у біографії В'ячеслава Чорновола стали перші президентські вибори у незалежній Україні 1991 року. Він виступив кандидатом від своєї вже політичної партії "Народний Рух України". У перегонах він став другим після Леоніда Кравчука, хоча мав всі шанси на перемогу.
"Коли 24 серпня ми ухвалили Акт Незалежності і було ухвалене рішення про проведення паралельно з Референдумом президентських виборів, Кравчук (голова Верховної Ради - Ред.) підтримав тоді цю ідею. Це було йому цікаво, бо він розумів, що може використати цей референдум для агітації за себе.

На "Русі", обговорюючи ці питання, буквально з вересня 1991 року ми чітко говорили, що від "Руху" повинен йти В'ячеслав Чорновіл".
Ярослав Кендзьор, найближчий соратник Чорновола
Демократичний блок не виступив єдиним фронтом, чим зіграв на руку Кравчуку. Замість єдиного, який міг би стати головним опонентом колишньому секретарю ЦК КПУ з ідеології, на вибори пішли 5 кандидатів від демократів: В'ячеслав Чорновіл (від "НРУ"), Юрій Юхновський (самовисуванець), Левко Лук'яненко (РПУ), Володимир Гриньов (самовисуванець), Леопольд Табрянський ("Народна Партія").
Уже тоді почалася проявлятися ота українська споконвічна хвороба.

Це був десь жовтень 1991 року. У В'ячеслава у черговий раз була проблема із серцем. Двічі чи тричі його сердце турбувало, мікроінфаркти були. Він у Брюховичі поїхав у кардіологічний санаторій. Він вже був народним депутатом України та головою Львівської обласної ради.

У сонячний теплий день я приїхав відвідати В'ячеслава. Сидимо ми лавочці і приходить Михайло Горень відвідати. Він вже з "Народного Руху" перейшов до "Української Республіканської партії". Сидимо, всякі питання обговорюємо. І потім Михайло каже про те, що на проводі УРП вирішили, що від партії на вибори піде Лук'яненко. Пригадую як зараз, В'ячеслав паузу зробив і каже: "Ну все, починається. З нас люди будуть сміятися. Якщо пішов Лук'яненко, то неодмінно ще хтось з нашого середовища (демократичного - Ред) піде. Ми що, помагаємо Кравчуку виграти вибори?"
Ярослав Кендзьор, найближчий соратник Чорновола
За результатами виборів 1991 року, першим президентом України став Леонід Кравчук (більше 61% голосів). На думку Ярослава Кендзьора, якби той відсоток, що набрали окремі кандидати (до 5% голосів) додався до результатів В'ячеслава Чорновола (більше 23%) - він міг би скласти конкуренцію переможцю. Крім того, на руку іміджу демократів могла б зіграти видимість об'єднанності, якби висувався єдиний кандидат.
"Бачите від Народної Ради висунулись, фактично самовисунулись аж, здається, 4 кандидати: я, Чорновіл, Левко Лук`яненко, з Дніпропетровська Табурянський і з Харкова Гриньов. Я тоді командував Народною Радою. Але якось це сталось так, що я не зрозумів, що то ми маємо висунути від свого середовища кандидата у президенти . І Чорновіл висунувся від "Народного Руху", а Лук`яненко від "Радикальної Партії", Табурянський – мабуть, сам. Ну і думати, що хтось з нас міг пройти у президенти - то було примарно, безумовно. Можливо, Чорновіл мав найбільшу можливість в тому через те, що з Західної України, а він був ще головою Львівської облради, а сам був у Києві. Тому мав, можливо, найбільші перспективи. Та все-таки складно було думати, що когось з нас виберуть президентом, але не в тому була справа найважливіша. Найважливіша була справа у збереженні незалежності України. Тобто із тим, який має бути результат на всенародному референдумі 1 грудня.

Перемовин і контактів між нами не було, на жаль. По-перше, ми не шукали таких контактів, кожний був особою в собі. Тобто, між нами не було взаємної домовленності.

Казати, що ми були готові чи суспільство було готове повірити нам, що ми можемо повернути державу й повести її, я думаю, що того у нас усіх чотирьох не було. Що стосується Кравчука - то у нього теж не було. Але він був від імені Комуністичної партії, як секретар центрального комітету. Ця партія ще на той час мала дуже великий вплив в районах".
Юрій Юхновський, нардеп І–IV скликань, кандидат у президенти 1991 року
Під час виборчої кампанії про Чорновола пускали абсолютно різні чутки, зокрема, що "цей зек" повідміняє пенсії та зарплати усім, хто працював на радянську владу. Хоча сам Чорновіл навпаки, не вважав ключовим партійний квиток політика, а розглядав його насамперед як спеціаліста, про що він неодноразово заявляв на публічних виступах та навіть у телеефірі, виступаючи як кандидат у президенти.

Напередодні президентських виборів Чорновіл зумів отримати одноосібний ефір на телебаченні, аби особисто "поговорити" з українцями. Він мав годину часу і використав її як досвічений журналіст - використав прямий зв'язок із студією, звідки йому приносили питання. Він торкнувся у своєму ефірі усіх проблем, які були логічно пов'язані із роботою потенційно майбутнього президента України.
"Поразку В'ячеслав сприйняв абсолютно спокійно. Кравчук як досвіченний апаратчик, по суті, свою програму президентську підготував "рухівську". І В'ячеслав казав: "Коли я читаю програму Кравчука, то таке враження, що Леонід Макарович разом зі мною 15 років у Мордовії сидів. Я свою програму писав 15 років у мордовських тюрмах, таборах, я її вистраждав, виплекав".
Ярослав Кендзьор, найближчий соратник Чорновола
РОЗКОЛ "НАРОДНОГО РУХУ"
Подією, яка безумовно підкосила Чорновола, став розкол "Народного Руху". Спроби дестабілізувати партію розпочалися одразу після утворення НРУ, утім 1999 рік став переломним.
"Рух - це була його підпора, основа. Проти нього почали кампанію зі знищення. Вона почалась десь від 96-го року. Справа в тому, що розколу, як такого, не було в низах, його спровокували у верхах, у середовищі керівництва.

Чорновіл був незручною людиною. А Чорновіл друкував такі статті, наприклад, "Клептотократія".
Юрій Ясенчук, колишній помічник-конкультант народного депутата Чорновола
У січні 1999 року частина керівнцтва Руху відкрито виступила проти В'ячеслава Чорновола. Було організоване зібрання, на якому Юрія Костенка оголосили "головою НРУ".

Крайові організації руху підтримали Чорновола, однак процес вже було запущено.
Серед людей, особливо серед рухівського середовища почала розпускати чутки, що Чорновіл має рахунки в банках за кордоном, що він має багато нерухомості, що він зрадив "Рух". І багато хто клюнув на це, тому і відбувся розкол в "Русі". Коли Чорновіл загинув, всі побачили, що в нього навіть квартири не було своєї – в нього була державна.

Доходило до того, що мені по телефону намагались розказати анекдот про Чорновола, про його жінку. Це був його кабінет, його телефон.
Юрій Ясенчук, колишній помічник-конкультант народного депутата Чорновола
Про нього виходила маса матеріалів у газетах 98-99 року. Це такі пасквілі. З'ясовується, що у газетах просто були люди, які спеціалізувалися на Чорноволі та Русі.
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
"Я пригадую цей знаменитий момент, коли вже підключився до того цькування. І Іван Драч сказав: "Ну, В'ячеслав Максимович, ну невже ви не бачите, що ніхто вас тут не сприймає? Це просто треба тоді тихо зібратися та піти з посади голови "Народного руху України."

І тоді В'ячеслав (він завжди емоційно говорив) дуже притишено каже (це я майже цитую): "Шановні колеги, за що ви мене так зневажаєте? За ви на мою адресу кидаєте такий бруд? Мене в таборах рядянських наглядачі не наважувалися так ображати, як це робите ви, мої побратими ніби-то".
Ярослав Кендзьор, найближчий соратник Чорновола
На думку наближених до політика людей, саме ця подія стала чи не найважчою у житті Чорновола. Він переживав її болісно, однак практично одразу кинувся на відновлення єдності НРУ.
"Все робилося, щоб знищити морально Чорновола. І він все це вистоював. Інколи з болем. Атена розповідала, що, бувало, вона прокидалася, а він сидів, обхопивши голову руками і думав. Уже тоді він сивів на очах".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
"Провокації є завжди. Інша справа, чи люди купляються на ці провокації чи ні. Так от я досі, скажу щиро, не можу вибачити оточенню Чорновола, які почали дорікати йому, що мовляв, у сяйві Чорновола їх не видно, а вони такі перспективні політики. Я думаю, що дуже грамотно спрацювало СБУ щодо розколу чорноволівського "Руху", граючи на людських амбіціях, на низьких людських інстинктах. Візьміть такий маленький штрих. Його заступником був Лавринович. І він був серед тих, хто критикував Чорновола і хто прагнув самостійної ділянки, хто вважав себе великим політиком. І де сьогодні Лавринович?"
Мирослав Маринович, правозахисник, член-засновник Української Гельсінської групи
Утім, період депресії, який накрив політика у зв'язку із розколом НРУ, тривав недовго. Він розпочав активну кампанію з відновлення політичної партії.
"Були організації крайові, були районні організації. Не було такого зв'язку з людьми. А люди хотіли почути самого Чорновола. Тому був складений графік, і він почав їздити по усіх крайових організаціях. З'їжджались люди, щоб почути його. І змінювали думку. У такі звинувачення мало хто вірив, але деякі вірили".
Юрій Ясенчук, колишній помічник-конкультант народного депутата Чорновола
"Він їздив, збирав той рух. Його запитали 23 березня 1999 року за два дні до загибелі: "Ну як "Рух"?". Він такий стомлений і змучений сказав: "Все, я "Рух" зібрав до купи. Усе в порядку".
Валентина Чорновіл, сестра В'ячеслава Чорновола
"І коли він вже їхав в Кіровоград, був переконаний (він вийшов з кабінету, посміхався, я бачив, що у нього горіли вже очі), що він переламає цей процес і багато людей поверне назад, навіть з тої частини "Руху". І вже йшов цей перелом, але цей процес був зупинений".
Юрій Ясенчук, колишній помічник-конкультант народного депутата Чорновола
ЗАГИБЕЛЬ
За два дні В'ячеслав Чорновіл загинув. Це сталося на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль - Золотоноша, коли авто із політиком поверталося до Києва. Автомобіль Чорновола врізався в "КамАЗ" з причепом, який розвертався посеред шосе.

Трагедію пов'язують з політичною діяльністю, зокрема, президентськими виборами, які мали відбутися 1999 року. Та, за словами Юрія Ясенчука, Чорновіл не планував подавати свою кандидатуру на виборах, а підтримував рухівця Геннадія Удовенка.
Це було сплановано, тому що є такі дані, що його ще російські спецслужби хотіли убити раніше.І якщо наша СБУ вчасно спрацювала б, то не сталось би цього. Просто вони не хотіли цю інформацію розкривати. Тому це був теракт, звичайно, я переконаний в цьому. Звичайно, незручний він був".
Юрій Ясенчук, колишній помічник-конкультант народного депутата Чорновола
Голова комісії НРУ з розслідування загибелі В'ячеслава Чорновола Микола Степаненко присвятив 18 років вивченню усіх обставин та подробиць трагедії.

Він переконаний, що це було навмисне вбивство.
"Погрози Чорноволу були все життя. 1998 року готувалось вбивство групою російських спецназівців. Так званий "майор Бабенко" приїхав сюди 1998-го. Тут уже тоді готувались бази "зелених чоловічків", про які ми і не здогадувались. За російські гроші "майор Бабенко" побудував базу в Севастополі, Харкові. Це були нібито будівельні фірми, куди влаштовувались відставники з ФСБ, армії.

1998 року Бабенку дали доручення вивчити можливість вбивства конкретних претендентів на пост президента, які можуть скласти серйозну конкуренцію Кучмі. Туди входили Лазаренко, Чорновіл.

У 2005 році Бабенко розповідав, що було три варіанти: снайпер, вибухівка і таран. Снайпера і вибухівку до таких людей як Чорновола не прив'яжеш. Він стане національним героєм. Тому зупинились на КамАЗах. Зі слів Бабенка, він три мільйони доларів профукав, витратив ці гроші. Я думаю, що він вирішив піти до нашої влади, сказати правду і сховатися від помсти російських сил. Він до Чорновола не потрапив і написав листа Удовенку, щоб той передав Чорноволу і ті прийняли заходи. Але Чорноволу погрози були і раніше, і від радянської влади. Він навіть не зреагував на те. Тоді він (Бабенко - Ред.) пішов в СБУ. Потрапив до заступника голови СБУ, генерала Ландіна. Той доручив провести службове засідання. Вони зібрали матеріали, опитали. Коли Бабенко йшов після чергової зустріч, його на московському метро хапнули працівники "Сокола". Його кинули на 10 діб. Вісім він відсидів і втік, ховався в Криму, Херсонській області.

До 2005 року Бабенко у справі не фігурував, але СБУ про нього знала. Потім ми дізнались, що таких матеріалів ціла папка десь була. Коли він здав свою групу, то я думаю, що від допомоги російських спеців відмовились. А схему з КамАЗом використали".
Микола Степаненко, голова комісії НРУ з розслідування загибелі В'ячеслава Чорновіла
Загибель в Чорновола вже давно називають убивством. Хоча тодішня влада усіляко намагалася привести справу до висновку "нещасний випадок".
"Хай ображається - не ображається Леонід Данилович. Справа в тому, що само розслідування кричить криком, що без Кучми це було неможливо. Я впевнений, мабуть, на 100%, що Кучма не казав, що "вбийте". Кучма міг сказати: "Треба вже щось зробити з В'ячеславом Максимовичем. Треба зупинити його".

Мені розказали люди, які перші побачили, що Кучма дізнався про загибель Чорновола. І він був здивований, і навіть розчарований: "Як?! Чому?! Чому загинув Чорновол?". Тобто, можна було сказати, що він ледь не сказав, що: "Я ж такого не казав, я ж казав відправити його на лікарняний".

Це ж почалося не в 1999 році. Це почалося десь 1996 року. В 1998 пішла цілеспрямована активна діяльність по відстороненню Чорновола від політичної сили, від партії. Але забрати у нього партію не вдалося. Відбувся розкол - відкололася менша частина. Він залишився з більшою частиною і почав її відроджувати. Почав мотатися по областях, а це вже була реальна загроза на 1999 рік.

А далі, тут багато є факторів які могли вплинути конкретно на саме убивство. Могло бути таке рішення: вивести його з ладу. Тому що, і удар був не сильний, і за всіма нашими даними Чорновіл не загинув від удару об КамАЗ".
Микола Степаненко, голова комісії НРУ з розслідування загибелі В'ячеслава Чорновіла
Утім, справа Чорновола була закрита. 2014 року її визнали "нещасним випадком". Після апеляції її повернули на дорозслідування. Однак Степаненко переконаний, що вона навряд чи зрушить із місця.
"Тут зацікавленість одна - це зайві неприємності для президента. І для багатьох: для Луценка теж будуть. А для чого ж Леоніда Даниловича зараз хвилювати, злити, якщо поряд сидять такі зяті у нього? Які дружать з Порошенком. А Порошенко йому довірив зараз вирішувати долю Донбасу.

Якщо лідером держави стане такий хоч на половину як Чорновіл, то ми зможемо дізнатися правду. Уже по справі Чорновола, люди, які стикнулися зі справою Чорновола, 6 чоловік, [які загинули]. І я міг загинути, ну живий, бачите.
Микола Степаненко, голова комісії НРУ з розслідування загибелі В'ячеслава Чорновіла
Відеоматеріали надані: Ярославом Кендзьором
Фотоматеріали надані: Валентиною Чорновіл
Автор та реалізація: Марія Максименкова
Дизайнер: Віталій Фоков
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ