15 років тому сталася трагедія, яка шокувала весь світ: 12 серпня 2000 року в Баренцовому морі затонув атомний підводний човен "Курськ". Тоді загинули всі 118 членів екіпажу. Атомний підводний ракетний крейсер (АПРК) К-141 "Курськ" – на той момент був однією з найсучасніших субмарин ВМФ. Загибель човна стала наймасштабнішою катастрофою в історії російського підводного флоту. Це сталося під час навчань Північного флоту.

Субмарина затонула на глибині ста з гаком метрів, за 108 миль від Кольської затоки. Історія невдалої рятувальної операції описана у величезній кількості статей, книг та інших матеріалів. Однак, попри те, що від моменту катастрофи минуло вже 15 років, офіційні підсумки розслідування досі викликають багато запитань. Ми вирішили пригадати, як сталася трагедія, яка забрала життя 118 людей, і досі перебуває під товстим шаром таємниць та недомовок з боку російської влади.

Офіційна версія свідчить: трагедія сталася 12 серпня 2000 року об 11 годині 28 хвилин 26 секунд за московським часом в Баренцевому морі в результаті вибуху торпеди 65-76А в торпедному апараті № 4, що спричинило за собою вибух інших торпед, які перебували у першому відсіку АПРК. На думку слідства, перший вибух стався в результаті витоку водневої суміші з утворених мікротріщин на корпусі торпеди, які виникли внаслідок "позаштатних процесів". Суміш, що витекла й потім вибухнула, зруйнувала торпедний апарат № 4 та апарат № 2, що був розташований поруч.

Другий вибух стався дві хвилини потому, об 11 годині 30 хвилин 44,5 секунди. Він повністю зруйнував носову частину "Курська". Люди, які перебували в 2-му, 3-му, 4-му, 5-му і 5-біс відсіках, загинули "в короткий проміжок часу - від кількох десятків секунд до кількох хвилин". Безпосередня причина загибелі човна – вибух торпеди і подальша детонація боєзапасу питань не викликає, їх викликають причини, які призвели власне до вибуху самої торпеди, і те, що відбувалося потім.

За офіційною версією, підводники загинули протягом перших 7-8 годин після вибуху човна, хоча безпосередньо під час катастрофи представники ВМФ повідомляли про "постійний стукіт", який було чутно зсередини човна. В опублікованій таблиці записів вахтового журналу крейсера "Петро Великий", що перебував у районі загибелі човна, йдеться, що стукіт зсередини човна тривав до 11:08 14 серпня, тобто майже дві доби з моменту вибуху.

Після вибухів вцілілих офіцерів, що перебували в 6-м і 8-м відсіках, перевели у 9-й відсік. У 23 членів екіпажу не залишилося можливості скористатися рятувальною камерою через зруйновані носові відсіки крейсера. Тому вони почали готуватися до виходу на поверхню через рятувальний люк 9-го відсіку. Але врятуватися їм не вдалося: всі вони загинули від отруєння чадним газом і від води, яка почала набиратися через пошкоджену систему вентиляції. Смерть підводників, які трималися до останнього, настала не пізніше ніж через вісім годин після першого вибуху, тобто не пізніше 19 годин 30 хвилин того ж дня, 12 серпня.

Торпеди на пероксиді водню не використовувалися в більшості флотів світу вже більше 50 років, саме з міркувань безпеки і надійності, на "Курську" ж такі торпеди були — модель 65-76 "Кит", розроблена в 1976 році, — оскільки вони дешевші, ніж торпеди з дорогими срібно-цинковими акумуляторами. Незабаром після розслідування, торпеда на пероксиді водню, яку задля економії намагалися повернути на флот, була остаточно знята з озброєння.

Крім офіційної версії аварії субмарини "Курськ", є безліч альтернативних. Серед найбільш популярних неофіційних версій потрібно зазначити версію зіткнення, а також версію про торпедування "Курська" американським підводним човном. Прихильники першої версії вважають, що торпеда, яка знищила "Курськ", могла бути пошкоджена в результаті зіткнення з іноземною субмариною. Один із авторів цієї версії, капітан 1-го рангу Волженський, який свого часу брав участь у випробуваннях АПРК "Курськ", вважає, що "ковзний удар рульового пера (горизонтальних рулів) міг призвести до сильної деформації торпедних апаратів "Курська". В результаті удару, який прийшовся в найуразливіше місце човна, стався перший вибух, АПРК почав тонути, і невдовзі стався другий вибух.

Версія зіткнення підтримується низкою повідомлень, які поширювалися ЗМІ з посиланням на прес-службу флоту: про перебування в районі навчань як мінімум трьох іноземних АПЧ, про виявлення притоплених аварійних буїв іноземного виробництва або непізнаний підводний човен поблизу місця загибелі Курська. Повідомлялося також про заходження у норвезький порт пошкодженої американської АПЧ, при цьому ряд газет публікували супутникові знімки, встановити істинність яких неможливо. Відсутність інших матеріальних доказів сказаного вище ставить цю версію під сумнів.
При цьому немає сумнівів у тому, що іноземні підводні човни дійсно були присутні в районі навчань Північного флоту в ті дні – це звичайна практика підводного протистояння, породжена разом з холодною війною, яка не померла після розпаду СРСР.

"Іноземний фактор" загибелі "Курська" вбачають і прихильники версії торпедування російського човна американською субмариною. За цією версією, яку поділяє ряд російських військово-морських фахівців, "Курськ" був торпедований американським підводним човном "Мемфіс", командир якого прийняв відкриття кришок торпедних апаратів на "Курську", підготовку до навчальної стрільби, за підготовку до стрільби по "Мемфісу", що перебував у небезпечній близькості від російського човна. Цю версію також озвучує французький режисер Жан-Мішель Карре в своєму фільмі "Курськ: Підводний човен в каламутних водах".

Основні аргументи на користь "іноземних версій" зводяться до інтенсивності російсько-американських контактів на рівні високопоставлених військових і політичних діячів, які різко зросли після катастрофи, включаючи несподівану телефонну розмова президентів Росії та США Володимира Путіна і Білла Клінтона, а також екстрений візит до Москви 17 серпня 2000 року директора ЦРУ Джорджа Тенета. Незабаром версії, які раніше озвучувалися російськими високопоставленими військовими про загибель "Курська" в результаті зіткнення з іноземною АПЧ перестали виникати, а Росія домоглася від США списання боргів на суму близько 10 млрд доларів.

У таку логіку розвитку подій укладається і відсутність матеріальних доказів – їх не стали збирати, бажаючи зберегти в таємниці подію, яка могла спричинити небачений за своїми масштабами міжнародний скандал. Основним аргументом "проти" є надзвичайно широке коло осіб, посвячених у деталі події. Як мінімум це: командування ВМС США, Британського Королівського флоту ВМС Норвегії, ВМФ Росії, політичні діячі трьох країн, персонал ремонтного заводу військово-морської бази Берген, екіпаж як мінімум одного американського підводного човна і екіпаж ракетного крейсера "Петро Великий", що перебував у безпосередній близькості від місця катастрофи, акустики якого чули все, що відбувається.

Разом з тим досить обґрунтованою є також колективна, підтримувана багатьма військово-морськими фахівцями версія про те, що причиною катастрофи став поганий технічний стан навчальної торпеди 65-76, посиленої принциповими недоліками її конструкції, а також порушеннями умов зберігання та обслуговування боєзапасу внаслідок загального занепаду ВМФ після розпаду СРСР. Потрібно врахувати, що саме порушення умов обслуговування боєзапасу було в свій час визнано головною причиною загибелі ракетного підводного крейсера стратегічного призначення К-219 восени 1986 року.

На борту цієї субмарини стався вибух балістичної ракети Р-27, яка перебувала в несправній шахті. В результаті катастрофи, що сталася в районі Бермудських островів, загинули чотири людини зі складу екіпажу К-219. При цьому, як і у випадку з "Курськом", озвучується версія про те, що першопричиною вибуху стало зіткнення з американською АПЧ, однак більшість військово-морських фахівців, включаючи багатьох членів екіпажу К-219, не поділяє цієї версії.

У жовтні 2000 року відбулася операція "Регалія" щодо розкриття корпусу АПЧ "Курськ" і пошуку загиблих моряків. Операція здійснювалася фірмою Halliburton (Норвегія) із залученням російських водолазів. Водолази базувалися на спеціальній норвезькій платформі "Regalia". У результаті операції з дев'ятого відсіку було евакуйовано 12 тіл загиблих моряків, у тому числі тіло капітан-лейтенанта Колеснікова.

Записка Дмитра Колеснікова, написана ним 12 серпня 2000 року, була виявлена в жовтні 2000 року під час водолазних робіт. Вона складається з двох аркушів паперу А4, в ній міститься список з 23 моряків, які перебували в той момент у 9-му відсіку, а також інформація особистого характеру, яка адресована дружині Дмитра Колеснікова.

Записка спростувала офіційну версію, що весь екіпаж Курська загинув 12 серпня через вибух. Водночас, на думку слідства, записка не може допомогти визначити причини трагедії, тому що всі згадані в ній члени екіпажу були з відсіків з 6 по 9, тобто навряд чи могли щось знати про подію в першому відсіку. У фільмі "Курськ. Підводний човен в каламутній воді" згадано, що в ЗМІ показали тільки частину записки, а інші сторінки були засекречені.

Підводний човен "Курськ" загинув у той час, коли президент Росії Володимир Путін перебував у відпустці в Сочі. Свій відпочинок він перервав тільки через п'ять днів після трагедії – 17 серпня. У знаменитому інтерв'ю журналісту Ларрі Кінгу в ефірі американського телеканалу CNN, на запитання про те, що сталося з підводним човном, Путін з посмішкою відповів: "Він потонув".

Підводний човен "Курськ" загинув у той час, коли президент Росії Володимир Путін перебував у відпустці в Сочі. Свій відпочинок він перервав тільки через п'ять днів після трагедії - 17 серпня. У знаменитому інтерв'ю журналісту Ларрі Кінгу в ефірі американського телеканалу CNN, на питання про те, що сталося з підводним човном, Путін з посмішкою відповів: "Він потонув".

Пропонуємо вам фрагмент інтерв'ю (повна версія доступна англійською мовою: http://transcripts.cnn.com/TRANSCRIPTS/0009/08/lkl.00.html)

Л. Кінг: Давайте звернемося до тієї частини Вашої діяльності, яка, можливо, не приносить Вам задоволення. Розкажіть нам, що трапилося з російським підводним човном?

В. Путін: Він потонув.

Л. Кінг: Але чому? Що стало причиною? Що про це відомо?

В. Путін: На жаль, сьогодні ми мало що можемо сказати про причини трагедії. Але ясно, що результатом трагедії були вибухи. Не зрозуміла тільки природа цих вибухів, що послужило первинним поштовхом...