Рязанова-режисера завжди вирізняло неймовірне чуття на акторів. У його фільмах прославилися Людмила Гурченко, Олег Єфремов, Інокентій Смоктуновський, Євгеній Леонов, Анатолій Папанов, Юрій Яковлєв, Андрій Миронов, Євгеній Євстигнєєв, Валентина Тализіна, Лія Ахеджакова, Андрій Мягков, Олег Басилашвілі, Валентин Гафт, Георгій Бурков, Світлана Немоляєва, Аліса Фрейндліх, Станіслав Садальський і багато інших.

Сам Ельдар Олександрович багато в чому був схожий на своїх кіногероїв, бентежних в пошуках правди, добра і справедливості. Все життя його обурювали брехня, лицемірство, ксенофобія і злоблива нетерпимість, дефіцит демократичності і внутрішньої культури у людей.

Крім того, Рязанов виступав проти російської агресії в Україні. Так, у березні 2014 року разом з дружиною Еммою Абайдулліною та понад 200 іншими російськими кінематографістами Ельдар Рязанов підписався під зверненням до українських колег зі словами підтримки і запевненнями, що вони не вірять офіційній пропаганді Кремля, яку поширюють провладні ЗМІ та проти російської військової інтервенції в Україну.

Ельдар Олександрович Рязанов народився 18 листопада 1927 року у Самарі, проте все своє дитинство режисер провів у Тегерані, де працювали його батьки. Мати і батько не довго думали над ім'ям для сина. Ельдар насправді не таке вже і звичайне ім'я. Якщо перевести його з перської мови - воно означає "той, хто володіє світом".

Батьки Ельдара Рязанова розлучилися, коли майбутній режисер був ще зовсім малим. Батько Ельдара, Олександр Семенович, влаштувався у Москві начальником винного главку. І саме тоді чоловік пристрастився до алкоголю. Дружина, не витримавши скандалів, забрала трирічного сина і пішла жити до подруги.

Згодом жінка вийшла заміж за інженера, вдівця з дитиною. З семи років Ельдара виховував вітчим, який до пасинка ставився як до рідного сина. Батько ж Рязанова вдруге одружився, у нього народилася донька.

У 1938-му його заарештували і дали п'ять років. Рязанов-старший утік з табору. Його впіймали і додали десять років, а в цілому він відсидів 17. У роки війни Ельдар написав батькові листа і отримав відповідь із лаконічним описом північної природи. На початку 1960-х батько знайшов сина за його фільмами.

"Але близького контакту не вийшло: прийшла зовсім чужа, зламана життям людина, - згадував Рязанов. - Дружину і доньку він не знайшов ... Я дав йому всі гроші, які мав при собі, і він зник на чотири роки, не маючи права жити в Москві. Після реабілітації все-таки перебрався до столиці, через кілька місяців помер, і я приїхав на його похорон".

Маленький Ельдар був доволі розумною дитиною. Дуже любив читати. Аби ходити в бібліотеку, майбутній режисер підробив довідку - з третьокласника на п'ятикласника. Крім того Рязанов мріяв подорожувати і набратися життєвого досвіду.

В 1944 році, екстерном закінчивши 10-й клас, він надіслав запит в Одеську морехідку, але відповіді не отримав. Щоб не втрачати рік, разом з приятелем з цікавості поїхав вступати у ВДІК, хоча кіно не дуже-то і любив. Під час подачі документів довелося похвилюватися: батько - росіянин, але "ворог народу", а мати і вітчим - євреї.

На щастя, анкети тоді уважно не читали, і після вступних іспитів юнак був умовно зарахований на режисерський факультет у майстерню знаменитого кінорежисера і сценариста Григорія Козинцева.

Ельдар Олександрович не лише знімав фільми, а й часто писав п'єси, та виступав співавтором сценаріїв деяких своїх стрічок. Він написав книги: "Сумне обличчя комедії", "Зигзаг удачі", "Ці несерйозні, несерйозні фільми", "Смішні невеселі історії", збірку віршів "Ностальгія".

Комедійний фільм "Людина нізвідки" з Анатолієм Папановим у головній ролі, знятий у 1961 році, практично одразу ж після виходу на екрани заборонили. Кінокритики різко відгукнулися про нову стрічку Рязанова, мовляв "фільму"не вистачає ідейної концепції і зрозумілої філософської позиції".

"На жаль, нерідко ще з'являються у нас беззмістовні й нікчемні книжки, безідейні і малохудожні картини і фільми, які не відповідають високому покликанню радянського мистецтва. А на їх випуск у світ витрачаються великі державні кошти.

Хоча деякі з цих творів народжуються під таємничою назвою, як "Людина нізвідки". Однак в ідейному і художньому сенсі цей фільм явно не звідти, чи не відтіля. Невідомо також, звідки взяті, скільки і куди пішли кошти на виробництво фільму", - говорив про фільм "Людина нізвідки" радянський партійний і державний діяч Михайло Суслов.

Після виступу Суслова показ фільму був повсюдно припинений, а потім заборонений. Заборона була знята тільки в 1988 році рішенням Держкіно СРСР і конфліктної комісії Спілки кінематографістів СРСР, після чого фільм був знову показаний у кінотеатрах.

У рязанівських фільмах завжди був підтекст, який розумний глядач міг розшифрувати й оцінити. І майже в кожному з них режисер значуще і самоіронічно був присутнім в епізодичній ролі - відвідувача кафе або лікаря, поліцейського або судді, трунаря, сплячого учасника зборів або випадкового перехожого.

У 2005 році Рязанов відкрив свій кіноклуб. Головним задумом було в одному місці скомпонувати вітчизняну комедію. Клуб складався з трьох залів. Там відбувалися творчі вечори, концерти, йшли фільми, вистави не тільки російських, а й зарубіжних режисерів.

Ельдар Олександрович був одружений тричі. Перша дружина Зоя Фоміна була так само режисером. Друга - Ніна Григорівна Скуйбіна, працювала редактором на Мосфільмі. І, нарешті, остання дружина Емма Валеріанівна Абайдулліна, кіноредактор.

У Рязанова є дочка Ольга Ельдарівна Рязанова, яка закінчила МДУ, є філологом, кінознавцем. Дочка подарувала своєму батькові онука Дмитра Трояновського. Він пішов стопами своєї родини, занурившись в телебачення.

Починаючи з 1970-х до кінця 1980-х Рязанов знімав по фільму раз на два роки, і, найчастіше у співавторстві зі своїм другом, неперевершеним Емілем Брагінським, створив із десяток справжніх хітів, які увійшли до золотого фонду радянського кіно.

Перший його фільм, комедія "Карнавальная ночь", мала великий успіх. Після цього він зняв велику кількість всіма улюблених фільмів, які принесли йому всесоюзну популярність - "Старики-разбойники", 1973 - "Невероятные приключения итальянцев в России", 1975 - "Ирония судьбы, или С легким паром!", 1977 - "Служебный роман", 1979 - "Гараж", 1980 - "О бедном гусаре замолвите слово", 1982 - "Вокзал для двоих", 1984 - "Жестокий романс", 1987 - "Забытая мелодия для флейты".

Смерть Ельдара Рязанова завершила цілу кіноепоху, символом якої він був. Однак, свій вагомий слід у культурі Ельдар Олександрович залишив ще і як видатний актор. Вперше на екрані Рязанов з'явився у 1957-му році у стрічці "Цель его жизни", згодом зіграв головного редактора газети у "Дайте жалобную книгу".

Кожна епізодична поява митця на екрані надавала фільму особливого шарму: його лікар на крилі літака, який відбивав лід із окрижанілого мафіозі у "Невероятных приключениях итальянцев в России" або перехожий за вікном в'язниці у "Стариках-разбойниках" запам'яталися глядачеві не менше за головних героїв. Ельдар Олександрович знімався у власних фільмах, режисером яких і виступав, тому як ніхто відчував характер кожного персонажа.

Попри те, що сьогодні ці кінострічки обожнює не одне покоління глядачів, у радянські часи багато фільмів Рязанова піддавався критиці, а через цензуру певний час деякі навіть не з'являлися на екранах. Наприклад, жорстокій цензурі піддалася стрічка Ельдара Рязанова "Человек ниоткуда", головну роль у якій зіграв Анатолій Папанов.

Картина побачила світ у 1961 році, проте щойно з'явившись, вона була заборонена до показу майже на 30 років. За первісним задумом режисера цей фільм мав показати радянське життя очима "людини з боку". Чиновники і преса жорстко відреагували фільм. Зокрема, після того, як про фільм висловився радянський партійний і державний діяч Михайло Суслов, стрічку зняли з прокату.

Соціальна комедія "Берегись автомобиля" з Інокентієм Смоктуновським у головній ролі також піддалася критиці. Це була перша спільна робота Рязанова з кінодраматургом Емілем Брагінським. Ідеєю до створення сюжету послугувала легенда про сучасного Робін Гуда (прототип Дєточкіна), яку в ті роки можна було почути у всіх великих міста СРСР.

Культова картина Ельдара Рязанова "Старики-разбойники", де блискуче зіграли Юрій Нікулін та Євген Євстігнєєв, також піддалася цензурі. Із стрічки вирізали цілий шмат. Так, для цього фільму була поставлена і відзнята чудова автомобільна гонитва, під час якої ГАЗ-21 "Волга" вкочується по сходах в підземний перехід, потім по щаблях забирається на пішохідний міст через Яузу поряд з Курським вокзалом.

Сатирична трагікомедія "Гараж", яка побачила світ у 1979 році, була знята на основі реальних подій. У картині Рязанов без натяків зобразив дійсність навколишнього його світу. Так, зняти "Гараж" Ельдар Олександрович вирішив після того, як побував на зборах гаражно-будівельного кооперативу Мосфільму, учасником якого був сам режисер.

До речі, саме під час зйомок цієї стрічки Рязанов познайомився із Валентином Гафтом, який виконав роль голови гаражно-будівельного кооперативу Сидоркіна. Рязанов, між іншим, теж зіграв у фільмі, щоправда епізодичну роль. Герой Рязанова - начальник відділу комах, який проспав всі збори кооперативу, спершись на опудало бегемота.

Фільм був повністю розкритикований чиновниками Держкіно, було дуже багато критики на радянську дійсність. Проте завдяки авторитету режисера, а також іменам знаменитих акторів, "Гараж" не ліг припадати пилом до кращих часів у фонді Держкіно.

До речі, минулоріч фільм "Гараж" піддався цензурі на російському каналі ТВЦ. Редакторам не сподобалася фраза актора Георгія Буркова, який у відповідь на пропозицію розселити "нещасних мавп" в сибірській тайзі, темпераментно вигукнув: "Що за хренотня? Мавпи там перемерзнуть!". Керівництво каналу "запікало" слово "хренотня".