Над спорудженням будинку працювали багато людей. Темношкірі раби добували пісковик, копали котлован, закладали фундамент Білого дому та обпалювали глину для будівництва внутрішніх стін. Було запрошено й іммігрантів: шотландці-муляри зводили стіни, а різьбярі – вирізали орнамент з троянд та гірлянд, які зараз прикрашають західний вхід.

Стіни з пісковику зверху вкрили спеціальною захисною фарбою білого кольору. І хоча її склад згодом неодноразово змінювався, проте колір завжди лишався однаковим – це й дало Білому дому його сучасну назву.

Спорудження будівлі тривало довгі 8 років і обійшлося у понад 2,8 мільйона доларів (за нинішнім курсом). Першими мешканцями Білого дому стали другий президент США Джон Адамс та його дружина Ебігейль. Вони переселилися до резиденції 1 листопада 1800 року – ще до того, як роботи над нею були повністю завершені.

Проте тогочасний вигляд знакової будівлі дещо відрізнявся від того, який є зараз.

1814 року, під час англо-американської війни, резиденцію вщент спалили британці. Від величного маєтку лишилися лише стіни, а майно розкрали мародери. Зберегти вдалося лише невелику частину коштовностей та картину Вашингтона – її перед своєю втечею вирізала з рами тогочасна перша леді Доллі Медісон. Після руйнувань архітектору Джеймсу Хобану довелося відновлювати споруду.

За часів Томаса Джефферсона було додано східну та західну колонади, а 1835 року до Білого дому провели водопровід та централізоване опалення. 1901 року до будівлі переселився 26 американський президент Теодор Рузвельт. Він побудував західне та східне крила. До речі, з ініціативи Рузвельта будівля й отримала назву Білий дім. Його попередники називали резиденцію по-іншому – "Маєтком президента", "Президентським палацом" тощо.

Найвідоміше приміщення Білого дому – Овальний кабінет – з'явилося аж 1909 року за президентства Вільяма Тафта. А за часів Франкліна Рузвельта будинок уперше адаптували для пересування людини у інвалідному кріслі.

Менше ніж 50 років потому Білий дім зазнав чергової фундаментальної реконструкції. Під час спорудження підвалу у 1940-х роках виявилося, що дерев'яні балки майже повністю прогнили – будівлі загрожувала руйнація. Їх замінили на сталеві, проте на час ремонту тогочасному президенту Трумену довелося жити у гостьовому будинку.

Свій внесок у перевтілення Білого дому зробила й перша леді Жаклін Кеннеді. Вона вигадала для кожної кімнати інтер'єр – у стилі Французької імперії або Вікторіанської епохи – та обставила будинок старовинними меблями 18-19 століття й музейними експонатами.

Що ж до Кімнати мап, то вона отримала своє ім'я протягом Другої світової війни – тоді у ній працював з мапами 32-й президент США Франклін Рузвельт. За часів Кеннеді кімната була звичайним офісним приміщенням, однак згодом її використовували для проведення телевізійних інтерв'ю та зустрічей з гостями – саме там попередній очільник США Барак Обама спілкувався з 14-м Далай-ламою.

У Китайській кімнаті зберігається унікальна колекція зразків китайського мистецтва (порцеляна, вироби зі слонової кістки, ювелірні вироби тощо). Її почала збирати у 19 столітті дружина 23-го президента США Бенджаміна Гаррісона Керолайн Гаррісон. Згодом колекція стала ще більшою і для неї виділили окрему кімнату. Тепер тут часто проводять прийоми та чаювання перші леді США.

На другому поверсі (який часто називають "державницьким поверхом") розташовані приміщення, які зазвичай використовують для проведення офіційних заходів. Це Східна зала, Зелена зала, Блакитна зала, Червона зала, Парадна їдальня та Сімейна їдальня.

У найбільшому приміщенні Білого дому – Східній залі – проводять прийоми, концерти та урочисті обіди. А у Блакитній залі – кімнаті овальної форми, що традиційно оформлена у блакитно-сині кольори, – організовують менш масштабні заходи. Тут також встановлюють ялинку на Різдво.

Більшість приміщень наступного, третього поверху центральної частини Білого дому – це приміщення, у яких живе сім'я президента, але деякі використовуються і з офіційною метою.

Так, наприклад, у Жовтому овальному кабінеті проводять зустрічі з главами іноземних держав. А Зал угоди, названий так через те, що у 1898 році двадцять п'ятий очільник США Вільям Мак-Кінлі підписав у ньому мирну угоду з Іспанією, використовується як особистий кабінет президента.

На цьому ж поверсі розташовано кілька спалень, зокрема Президентська, Королівська та Спальня Лінкольна.

На четвертому поверсі Виконавчої резиденції розташовано музичну кімнату, солярій, а також гостьові та службові приміщення.

Східне крило часто називають резиденцією першої леді – саме тут розташовано її офіс. Цікаво, що саме через цю частину будівлі заходять до Білого дому відвідувачі – дорогою на них дивляться портрети минулих очільників та перших леді США.

На підземному поверсі Східного крила розташовано Президентський центр надзвичайних операцій, розрахований на захист від ядерної загрози.

Проте найбільш значущим з політичної точки зору є Західне крило Білого дому. Тут працюють президент та віце-президент США, а також влаштовують наради високопосадовці.

У ньому розташовано офіси можновладців та допоміжного персоналу, Зал кабінету, де проводять засідання Кабінету міністрів США, приміщення журналістського корпусу Білого дому тощо.

Підвальний поверх Західного крила містить ситуаційну кімнату, для роботи у періоди кризи, та приміщення секретної служби.

Проте найголовнішою кімнатою не лише Західного крила, а й Білого дому загалом, лишається Овальний кабінет. Це – офіс президента США.

Після інавгурації кожен новий очільник змінює його дизайн на власний розсуд – обирає нові меблі та проектує власний килим – традиційної овальної форми. Він може зображувати будь-що, проте завжди має один сталий елемент – президентську печатку у центрі. На ній зображений орел, що тримає у правій лапі оливкову гілку, а у лівій – стріли.

Вважається, що у мирний час голова орла повернута у бік оливкової гілки, а у воєнний – у бік стріл. Проте у 1945 році президент Трумен розробив новий дизайн гербової печатки – відтоді орел дивиться на оливкову гілку навіть під час війни.

Незмінним вже тривалий час лишається і стіл очільника США.

Колишній голова Військового офісу Білого дому Воррен Ґаллі стверджує, що тунелем за часів Ліндона Джонсона та Джиммі Картера також користувалися працівники резиденції. Через нього вони нібито проводили своїх коханок на територію Білого дому, а згодом – до спальні Лінкольна.

Одного разу Ліндон Джонсон також використав тунель для того, щоб уникнути натовпу протестувальників, які страйкували проти війни у В'єтнамі.

Однак ЗМІ та затяті конспірологи висувають теорії щодо існування значно ширшої мережі тунелів.

Так, наприклад, видання The Daily Mail пише те, що з Овального кабінету до підвалу Східного крила веде таємний хід 46 метрів завдовжки. Щоб його активувати, варто натиснути на спеціальну кнопку, після чого двері відчиняються – це має вберегти президента від терористичного нападу.

Популярною думкою є те, Мерилін Монро нібито таємно зустрічалася у підземних тунелях Білого дому з тогочасним президентом Джоном Кеннеді.

Проте найбільш скандальним випадком в історії Білого дому стала історія, пов'язана з 42-м президентом США Біллом Клінтоном – він мав сексуальні стосунки з працівницею Білого дому Монікою Левінськи просто в Овальному кабінеті.

Оприлюднення факту цього навіть призвело до імпічменту Клінтона, проте згодом його виправдали. Дружина президента Гілларі Клінтон нещодавно прокоментувала інцидент і зазначила, що не вважає, що її чоловік мав залишити пост після скандалу, а його стосунки з Монікою Левінськи не були зловживанням владою.

Він стверджував: "Я містер Бернс". Те саме чув й один з охоронців за часів президенства Гаррі Трумена. Він подумав, що це тогочасний Держсек США Джеймс Бернс. Однак того дня політик не був у Білому домі.

Мешкають у Домі й привиди екс-президентів. Один з них – Ендрю Джексон, відомий своїм непростим характером. 1824 року він програв на виборах Джону Адамсу і надзвичайно образився на усіх, хто підтримував опонента. На початку 1860-х років перша леді Мері Тодд Лінкольн, яка захоплювалася окультизмом та навіть, за чутками, проводила у Білому домі спіритичні сеанси, вперше заговорила про те, що чула як Джексон блукає коридорами будівлі, голосно лається та човгає ногами. Найчастіше екс-очільника США помічають у Королівській спальні – саме там він мешкав за часів свого президентства.

Проте найпопулярнішим привидом Білого дому є 16-й президент США Авраам Лінкольн. Першою його побачила Грейс Кулідж – дружина президента Калвіна Куліджа. За її словами, Лінкольн стояв у Овальному кабінеті та дивився у вікно туди, де простягалися за часів Громадянської війни поля бою.

Леді Бьйорд Джонсон, дружина президента Ліндома Джонсона (1963-69) говорила про те, що відчувала присутність Лінкольна, коли переглядала телевізійну програму про його смерть. А перша леді Елеонор Рузвельт, яка використовувала спальню Лінкольна як кабінет, стверджувала, що відчувала те саме, коли працювала там пізно ввечері.

Бачила Лінкольна на власні очі й королева Вільяміна Нідерландська. Одного разу під час свого візиту до Білого дому вона почула, як пізно ввечері хтось постукав у двері. Коли королева відчинила двері, то побачила привид Лінкольна та зомліла.

Зустрічав привида й британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль. Він кілька разів навідувався до Білого дому протягом Другої світової війни та розповідав, що одного разу вийшов з ванної кімнати оголений з сигарою у руці та побачив привид Лінкольна, що сидів біля каміну

Проте не всі духи Білого дому є президентами або першими леді. Ще один привид, який нібито оселився в будівлі, – "Воно". Його неодноразово зустрічали 1911 року слуги та переповідали один одному моторошні історії. Про нього писав у листі до своєї сестри й майор Арчібальд Батт, військовий помічник Вільяма Говарда Тафта:

"Здається, у Білому домі мешкають привиди… Це хлопчик, йому чотирнадцять або п'ятнадцять років… Кажуть, що першою ознакою того, що поруч "Воно" є незначний тиск на плече, неначе хтось спирається на нього і хоче подивитися, що ти робиш".

Коли президент Тафт дізнався про чутки щодо існування привида у Білому домі, то пообіцяв звільнити наступного, хто розповідатиме про "Воно". Однак цю легенду переповідають і донині.

Змінилися й картини у кабінеті. Так, наприклад, за часів 44-го президента США офіс прикрашала картина Чайльда Гассама "Авеню під дощем". Трамп встановив на її місці портрет 7-го президента США Ендрю Джексона, який висів у кабінеті за часів Ліндона Джонсона, Рональда Рейгана, Джорджа Буша-старшого та Білла Клінтона.

2018 року у США було видано три книжки про Дональда Трампа та його роботу у Білому домі –"Вогонь і лють: всередині Білого дому Трампа" Майкла Вулффа, "Навіжений: інсайдерська інформація зсередини Білого дому" Омароса Маніголт та "Страх: Трамп у Білому домі" Боба Вудворда.

У кожній з них автори розповідають як про різні деталі з особистого та сексуального життя Трампа, так і про його відверті "дивакувацтва" на посаді президента.