15 історій року
у фотографіях

У 2015 році відбулося багато подій. Війна у Сирії спричинила велику хвилю біженців у Європу, у Парижі атака на редакцію Charlie Hebdo та теракти в листопаді сколихнули суспільство, внаслідок повені в Тбілісі на вулицях опинилися дикі тварини, країни ООН підписали угоду про ядерну програму Ірану. Фоторепортери Reuters стали свідками цих та інших подій у всьому світі. ТСН.ua зробив добірку найяскравіших фотографій та історій до них і пропонує їх вам у нашому матеріалі.

Сирійські біженці долають довгий шлях, аби нарешті опинитися у країні, де ніщо не буде загрожувати їхній безпеці. На цій фотографії сім'я перетинає кордон із Сербії в Угорщину. Лінія кордону з Сербією майже не охороняється. Зазвичай біженці обирають шлях залізничними рейками декілька кілометрів завдовжки для перетину країни.

Фотограф Reuters Бернадетт Жабо (Bernadett Szabo) приїздила на кордон кожного дня о 6 ранку. З її слів, біженцям було б легше перетнути кордон рейковими шляхами, але цього разу вони боялися, що можуть зустріти поліцейських, тому більшість вирішила стрибати через паркан.

Леза не були занадто гострими, щоб впоратися з перешкодою. "Десятки інших фотографів та я перетнули паркан недалеко від залізничних колій. Серед чагарників ми могли розібрати контури біженців, які очікують відповідного моменту, щоб побігти. Всі стежили один за одним. Ми стежили за діями біженців, які виглядали поліцію, яка пильнувала за нами. Схоже, ніби ти граєш у складну настільну гру. Це було більше, ніж просто очікування".

Люди з іншого боку паркану наповнили атмосферу невимовною напруженістю. Одна з родин вирішила, що вона вже достатньо чекала, вони почали прориватися. Усвідомлюючи ризик, сім'я пролізла крізь колючий дріт, озирнулася і побігла в ліс.

"Більше я їх не бачила. Фотографування біженців – тест на те, наскільки ти можеш відсторонитися від ситуації: споглядай, чекай, знімай. Але не перерізай дріт, не запрошуй біженців до себе, не повідомляй про них поліції".

За словами фотографа, із біженцями було зовсім мало особистісного контакту. Про них майже нічого не відомо. Але ті, хто обрав шлях залізничих рейок, зупинялися, приймали воду та шоколад від фотографів і навіть ділилися своїми історіями – "історіями, які будуть переслідувати мене завжди".

12 серпня 2015 року фотограф Сіфів Сібеко (Siphiwe Sibeko) з Південної Африки зробив кадр підозрюваних, поки громада району, де стався злочин, очікувала на появу поліції. Злочинці увірвалися в будинок одруженої пари поліцейських у Йоганнесбурзі.

Дім, у який увірвались злочинці, розташований поруч з будинком фотографа. Сіфів Сібеко отримав повідомлення, що його сусіди потребують допомоги. Коли він опинився на місці подій, то знайшов одну людину, що стікала кров'ю. Чоловік зізнався, що інші грабіжники втекли і можуть ще перебувати десь у цьому районі.

Поліції вдалося затримати другого підозрюваного. Один з них отримав вогнепальне поранення і корчився від болі. Обидва плакали та благали, щоб громада їх не била. Але сусіди були налаштовані агресивно, тому що пограбування почали відбуватися навіть посеред білого дня. "Я пам'ятав про свій обов'язок, як фотожурналіста, не піддаватися емоціям. Я навчився зберігати спокій та завжди брати із собою камеру". Третього підозрюваного у цей день не знайшли.

За словами Сіфів Сібеко, кількість пограбувань останнім часом збільшилася. Кілька тижнів тому невідомі розбили автомобіль фотографа та вкрали всю фототехніку. Рівень вбивств у країні збільшився на 5 відсотків у 2015 році, порівняно з 2014. Кожен день стається майже 50 вбивств. "Цей інцидент нагадав мені, що, за статистикою, злочинність торкається кожного в Південній Африці".

Майже десять років Сполучені Штати та інші світові держави брали участь у переговорах, щоб досягти угоди з ядерної програми Ірану. Вони провели тисячі годин за круглим столом у пошуках рішення, що задовольнило б Захід, який бачить загрозу глобальній стабільності у можливості Ірану розробляти ядерну бомбу.

Фотограф Карлос Барріа (Carlos Barria) поїхав із держсекретарем Джоном Керрі у Відень, аби закарбувати історичний момент прийняття угоди. ЗМІ майже не мали доступу до засідань, але вони могли реєструватися на одно чи двохвилинну фотосесію в день. 19 днів фотограф просидів у наметі для ЗМІ поряд з готелем, де проходили зустрічі, в очікуванні.

14 липня міністри закордонних справ США, Ірану, Китаю, Росії, Великобританії, Німеччини, Франції та Європейського союзу вийшли на сцену, щоб розповісти світу про укладення історичної угоди. Сотні журналістів з усіх куточків планети зібралися в будівлі Організації Об'єднаних Націй, щоб зробити груповий знімок учасників. Коли церемонія закінчилася і фотографи почали помалу йти з будівлі, Карлос Барріа залишився.

Через декілька секунд на сцену вийшов один із співробітників і почав виносити прапори країн зі сцени. Фотограф дочекався, поки залишилося два прапори. Працівник взяв іранський прапор та проніс його повз американський. "Це було те, на що я чекав. Я зрозумів, що був абсолютно один і мав важливу світлину, якої не мав ніхто. Урок: приходь першим і йди останнім".

Фотожурналіст Мусса Кавасма (Mussa Qawasma) бачив безліч жахіть. Він знімав, як у людей стріляють та вбивають. Але ця подія, яка залишилася на його плівці, особливо вразила фотографа своєю жорстокістю. Транспортний засіб, за кермом якого сидить палестинець, переїжджає та вбиває ізраїльського автомобіліста у місті Хеврон 20 жовтня.

Передісторія події така: ізраїльський водій бив кийком палестинських демонстрантів та їхні машини на території, окупованій Ізраїлем. Ізраїльська поліція сказала, що чоловік зупинився та вийшов із автівки, коли у неї полетіли каміння. Палестинський водій, чию машину бив ізраїльтянин, пізніше зізнався у скоєному. Поліція сказала, що не встановлено, чи він навмисно переїхав ізраїльського водія.

Фотограф не думав зупиняти знімання навіть коли відбулося щось шокуюче. За його словами, як фотограф він ніколи не очікував зробити знімок людини, яку тягнуть або роздавлюють під колесами транспортного засобу. У фотографії момент ніколи не повторюється двічі, тому треба встигнути закарбувати подію.

"Незважаючи на шокуючу, подію мені вдалося не втратити контроль над розумом та зробити свою роботу: розповісти історію. Те, чому мене навчив попередній досвід, допомогло мені того дня. По-перше, ніколи не думайте про те, що відбувається перед вами. По-друге, не вагайтеся: направляйте камеру та робіть свою роботу. У вас буде ще час подумати про це опісля. Той день нагадав мені, що статися може що завгодно".

14 червня 2015 року Тбілісі потерпало від повені. У стихійному лисі загинуло щонайменше 12 осіб, часткого був зруйнований тбіліський зоопарк, унаслідок чого кілька десятків тварин загинули, а ще 30 – втекли з вольєрів та блукали вулицями. Фотограф Бесо Гулашвілі (Beso Gulashvili) спостерігав, як на вулиці опинився левенятко рідкісної породи, а шість вовків бродили територією дитячої лікарні.

Зоопарк розташований у центрі міста, між державною компанією телемовлення та Тбіліським державним університетом. Проливний дощ змивав будівлі, дороги та машини. Величезна кількість бруду і сміття під ногами унеможливлювало пересування фотографа. Бесо Гулашвілі фотографував стихійне лихо з 11:30 вечора. О шостій ранку на картці пам'яті його фотоапарату залишилося місце лише для кількох знімків. Це був перший раз, коли він фотографував тварин.

Як розповів Бесо Гулашвілі, за два дні до повені у магазині, поруч із яким зараз стояв гіпопотам Бегі, він купив годинник своїй 14-річній донці. На випадок, якщо Бегі почав би атакувати фоторепортера, був лише один шлях втечі. Бесо був за 25 метрів від тварини. Він був упевнений, що озброєна поліція захистить його у разі чого. "Сьогодні Бегі, безсумнівно, один із найвідоміших гіпопотамів".

Кадр, як чоловіки збирають дощову воду у тимчасовому таборі для біженців недалеко від пристані Канін Чаунг, поруч із містом Маунгтау (Maungdaw) у М'янмі був зроблений 4 червня 2015 фотографом Соє Зея Тун (Soe Zeya Tun).

Мігранти народу рохінджа, що проживають у М'янмі, та бангладешці були врятовані з човна, що перевозив 734 людини південним узбережжям М'янми. Люди провели у морі більше двох місяців, у них залишалося мало їжі та води.

Чоловіки з цієї фотографії були частиною групи із 400 осіб, схованих у склад поліцією М'янми. Вони приїхали напередодні, але через те, що жінок, дітей та деяких чоловіків уже перемістили далі, ці люди залишилися позаду. За словами фотографа, там не було жодних ознак Агентства ООН у справах біженців або іноземної гуманітарної допомоги.

За декілька хвилин до того, як був зроблений знімок, з неба пішла злива. Чоловіки боролися один з одним за місце, щоб назбирати дощової води у пляшку. Спочатку влада не наважувалася допустити репортерів до знімань, але тільки-но пішов дощ, вони почали фотографувати та змогли поспілкуватися з мігрантами.

Одразу після того, як була зроблена світлина, чоловіків посадили в автобуси та вантажівки й відвезли в табір, де на них чекали міжнародні агентства з надання допомоги мігрантам. "Я побачив, наскільки важливим для цих людей було раптом отримати шанс випити води та вимити себе, незважаючи на те, як мало води могли назбирати".

11 січня 2015 року після атаки на редакцію Charlie Hebdo у Парижі відбувся марш солідарності. Фотограф Стефан Мае (Stephane Mahe) закарбував момент, як чоловік тримає гігантський олівець.

Стефан Мае знімав появу глав держави на марші солідарності. Він блукав вулицями, що були забиті людьми, які тримали плакати "Je suis Charlie". День вже закінчувався, коли фотограф обходив статую "Тріумф Республіки", шукаючи правильний ракурс для фотографії французького прапора та олівця. Завдяки драматичному освітленню йому вдалося передати динамічний жест з гігантським олівцем у руці чоловіка та закарбувати цікаву групу людей навколо статуї.

У соціальних мережах фотографію назвали "Олівець, що веде народ", аналогічно до картини Ежена Делакруа "Свобода, що веде народ". "Я вважаю, що це порівняння доволі цікаве, то була історична хода, але я здвивований, що моя фотографія стала символом того дня".

10 лютого 2015 року у Краматорську фотограф Гліб Гаранич зробив знімок тіла мертвої жінки, яка загинула внаслідок обстрілу. Фотограф повертався із Дебальцевого разом із командою Reuters TV. Один із його колег побачив твіт про те, що Краматорськ обстрілюють, тому вони вирушили на місце події.

Вони дісталися до міста менш ніж через годину після вибуху. Перше, що вони побачили, – тіло жінки, що лежить на землі. Вона пролежала так принаймні півгодини. Місцеві жителі проходили повз і навіть не реагували на неї. Пізніше хтось підійшов та прикрив її тіло тканиною.

Через деякий час з'явився її чоловік. Він шукав її, телефонував додому, але ніхто не відповідав. Удома він теж не знайшов жінки і так опинився там, де були репортери. Чоловік відчайдушно шукав швидку чи поліцію – хоча б когось, хто міг би забрати її тіло.

Команда репортерів провела у Краматорську 45 хвилин і за перші півгодини вони не мали жодних проблем із місцевим населенням, але пізніше спілкуватися з ними стало важче. Практично скрізь, де є обстріл, а люди ховаються під землею без їжі, населення стає злим. "Мені важко висвітлювати війну у власній країні. Я народився у Росії, моя дружина із західної України. Мої діти говорять двома мовами. Я ніколи не міг уявити, що одного дня тут почнеться війна".

12 травня 2015 фотограф Горан Томашевич (Goran Tomasevic) зробив кадр, як протестувальники тягнуть землею жінку-поліцейського, яка звинувачувалася у стрільбі по демонстрантах в Бутерере, Бурунді. Протестувальники почали кидати каміння у поліцейських, через що ті були змушені тікати. Але 33-річна Медікінтос Інабеза (Medikintos Inabeza) відстала від групи поліцейських. Її наздогнали демонстранти й почали штовхати, звинувативши у тому, що вона вистрілила у жінку-протестувальницю з АК47.

Спочатку жінку штовхало 5 чи 10 протестувальників, але до них долучилися й інші. Її оточило близько 20-30 людей. Демонстранти дуже сильно били жінку ногами, у декого були ножі. Як розповідав Горан Томашевич, він думав, що вони хочуть її вбити. Атакувальники були дійсно агресивними. Інші поліцейські не збиралися її рятувати. Деякі, можливо, були занадто налякані, щоб допомогти. Лише двоє поліцейських намагалися щось зробити, щоб урятувати жінку. Навіть один із протестувальників хотів її захистити.

Уся подія тривала 20-30 хвилин. Не зрозуміло, чому раптом усе закінчилося, але протестувальники просто відпустили жінку, передавши її групі поліцейських. "Я й раніше бував у ситуаціях з розлюченим натовпом, але ще ніколи я не бачив щось на зразок цього. Фотографією іноді можна розповісти історію краще, ніж словами".

Фотограф Бассам Кхабі (Bassam Khabieh) висвітлював візит конвою Червоного Хреста в місто Дума, Сирія, 6 травня 2015 року. Конвой віз гуманітарну допомогу, що мала надати психологічну підтримку дітям, постраждалим від жахіть війни.

Щоразу, коли прибував конвой, діти збиралися навколо нього, радіючи, що їм привезли продукти харчування та медикаменти. Бассам Кхаліб сидів на тротуарі, діти зібралися навколо нього, щоб він їх пофотографував. Під час знімання на конвой впав снаряд, вбивши жінку-волонтера та поранивши багато людей поблизу. Діти почали кричати й плакати, особливо, коли вони побачили волонтерку всю в крові.

"Я знав, що протягом кількох секунд може впасти ще один снаряд. Захистити самого себе і, як і інші, заховатися в магазині чи вдома? Допомогти перенести поранених або робити фотографії того, як їх переносить хтось інший? Заспокоїти переляканих дітей? Чи почати плакати від того, що тільки-но побачив? Усі ці запитання потребують відповідей за долі секунд, щоб ти зміг зробити знімок".

За словами Бассама Кхабі, це був дуже трагічний момент, коли він ще секунду тому знімав дітей, що сміялися, а зараз вони плачуть. Лише декількох секунд достатньо, щоб життя перетворилося на попіл та кров.

У Крістіана Хартманна (Christian Hartmann) був вихідний, коли 13 листопада 2015 року почалися атаки на Париж. Близько десятої вечора йому зателефонував редактор та сказав, що у східній частині Парижа була стрілянина в кафе, тому фотограф має приїхати туди якомога швидше.

Приблизно в цей же час колеги Крістіана висвітлювали матч Франції проти Німеччини і почули вибухи на стадіоні. Вони оглядали натовп у спробі зрозуміти, де пролунав звук. Крістіан Хартманн взяв бронежилет, який лежить у його машині з моменту нападу на редакцію Charlie Hebdo в січні, і поїхав. У бюро він забрав 400-мм об'єктив, бо був певен, що поліція оточить широкий периметр. Дорогою він почув про ще один інцидент у концертному залі Bataclan.

Коли Крістіан Хартманн прибув у Bataclan, поліція наказала їм сховатися. Вулиці мовчали. Сили безпеки змогли евакуювати кілька жертв. На місце події почали прибувати спецрозділи у величезних кількостях. Крістіан разом із двома своїми колегами вирішили знайти інше місце для знімання. Молода людина впустила їх у свою квартиру, і вони зайняли позиції біля вікон. Пізніше стали чутні вибухи в концертному залі. Фотографи не бачили, що відбувається: вікно не виходило на вхід в Bataclan.

Коли спецназ закінчив операцію, закривавлені люди, загорнуті в ковдри, почали виходити із залу. Фотографи робили знімки постраждалих. Деякі з них розповіли свої страшні історії, які залишаться в пам'яті назавжди.

Фоторепортер Алкіс Константінідіс (Alkis Konstantinidis) висвітлює усе: від політичних повстань до спортивних подій. Його досвід навчив його завжди бути напоготові, щоб зробити знімок. 12 вересня фотограф спостерігав за човнами з біженцями, що прямували у бік берега острова Лесбос, Греція.

Море було спокійним, і біженці почали опускати шлюпки. Раптом за 200 метрів від берега люди почали падати у воду. Ті, хто міг плисти, домогали тим, хто не міг. Зі слів фотографа, найважчим для нього було закарбувати якомога більше різних сцен, які він бачив.

Люди падали за борт, двоє чоловіків намагалися утримати їх на плаву, інша людина в човні підняла дитину над головою, ще одна людина була абсолютно виснаженою, допливаючи до берега. Волонтери кинулися до човна. Раптом один із чоловіків у воді почав дуже голосно кричати. Це привернуло увагу Алкіса Константінідіса і він сфотографував цей момент.

Пізніше, уже коли чоловік переводив подих на березі, фотограф запитав його, звідки він. "Сирія", відповів чоловік, перш ніж вирушити до волонтера з дитиною на руках. Тільки тоді, як фотограф редагував знімки, він побачив на світлині голову дитини, а чоловік, що кричав, намагався залишатися на плаву сам і тримав над водою дитину.

Мохамад Торокман зробив кадр, як палестинці намагаються не дати ізраїльському солдату затримати хлопчика під час акції протесту проти єврейських поселень у селищі Набі Салех, недалеко від Рамалли 28 серпня 2015.

Це було приблизно через годину після початку тижневої акції протесту проти єврейських поселень. Інцидент стався раптово, тому Мохамад мав поспішити, щоб зробити цей кадр. Основне завдання фотографа, на його думку, - не пропустити якоїсь сильної фотографії з місця подій. "Я повністю зосередився на тому, як зробити цю фотографію, не дозволяючи собі відволіктися на будь-що. Як фотограф, ти повинен бути терплячим, щоб зробити знімок".

За словами Мохамада Торокмана, сильний образ може виникнути раптово. Потрібно бути готовим зробити кадр і упіймати той момент, що найкраще розповідає історію.

8 вересня 2015 року фоторепортер Марко Джурича (Marko Djurica) знімав сирійських біженців на кордоні Сербії і Угорщини. Там поліція зібрала біженців й чекала на автобуси, що мали відвести людей до реєстраційного табору поблизу. Табір був переповнений, тому автобуси довго не приїздили. Біженці прочекали більш ніж 24 години і вирішили йти далі самі.

Проти 1000 біженців було всього 50 угорських поліцейських. Невелика група людей з Сирії повідомила Марко Джуричу, що вони планують втекти через 15 хвилин і їм потрібно щонайбільше журналістів, аби поліція не почала їх бити перед камерими.

Фотограф та його колеги з Reuters почали чекати. Через 15 хвилин за командою "Yalla shabab!" ("Давайте!") біженці побігли у всіх напрямках. Поліція була захоплена зненацька, тому не могла їх зупинити. Марко схопив свій об'єктив і побіг.

Він бачив, як людина, що несе на руках дитину, тікає від поліцейського. Через 15 метрів поліцейський схопив її за куртку, чоловік почав кричати, дитина плакала. Через пару секунд молодий поліцейський відпустив його і чоловік побіг далі. Раптом за 5 метрів, він упав разом з дитиною, яку ніс. На щастя, вони не постраждали.

За словами фоторепортера, коли він редагував фотографії, то побачив угорську операторку в кадрі у момент падіння чоловіка. "Я пам'ятаю, як сидів з телефоном в готелі в Сегеді, дивлячись неякісне новинне відео того моменту з іншого ракурсу. І я зрозумів, що маю всю послідовність події у фотографіях на моєму ноутбуці. Це стало величезною історією, яка розтягнулася на декілька днів, з фотографіями, опублікованими в усьому світі. Reuters був єдиним, хто мав статичні знімки цього моменту".

Біженка з Афганістану з дитиною йде через поле, недалеко від греко-македонського кордону. Сім'я намагається втекти в Македонію з прикордонного села Ідоменей, Греція.

Фото було зроблене 13 травня 2015 року репортером Reuters Яннісом Беракісом (Yannis Behrakis). Він робить знімки біженців, молодих і старих, які прибувають на пляжі грецьких островів Кос і Лесбос, прямуючи у північну Європу.

Число біженців та мігрантів, що їдуть у Європу морем, може досягти 1 млн цього року, повідомляє ООН. Половина з тих, хто прибуває, - сирійці, які тікають від війни.