УКРАЇНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ

Історії націоналістів, які були розстріляні у Бабиному Яру
Розстріли у Бабиному Яру стали трагічною сторінкою історії не лише єврейського народу, а й українського.

За різними підрахунками, протягом 1941-43 років у Бабиному Яру було розстріляно і поховано від 70 до 200 тисяч людей. За даними з архівів СБУ, тільки за два дні 29-30 вересня 1941 року у Бабиному Яру розстріляли 33 тисячі 741 особу. Більшість з них були євреями, але серед розстріляних були і українські націоналісти, священики, члени підпілля.
Українці відчували, що події, які розгорталися у 1930-х роках, закінчаться війною, вважає директор Музею історії української революції 1917-21 років Олександр Кучерук. Тогочасні державно-політичні й ідеологічні потенціали мали знайти якийсь прорив. Тож українські націоналісти вирішили скористатися обставинами для відновлення незалежності у той час, коли нацистська Німеччина і комуністичний СРСР нарощували імперські апетити.
Українці відчували, що події, які розгорталися у 1930-х роках, закінчаться війною.
Ідея державної незалежності України активно поширювалася серед населення. Згодом, у 1929 році було утворено Організацію українських націоналістів, які оголосили головною метою створення української держави. Кістяк організації складався з митців, інженерів, професорів. Так, український поет Олег Ольжич (пізніше закатований гестапівцями) очолив у новоствореній ОУН Комісію державного планування, до завдань якої входило розроблення законодавчої бази, яка б дала всі підстави для проголошення суверенітету.
Паралельно з організаційними процесами було налагоджено друк газети "Українське слово", яка була заснована у вересні 1941 року. Згодом її наклад складав до 50 тисяч примірників щодня, що стало неабияким успіхом. Редактором став Іван Рогач, член проводу ОУН та у минулому секретар президента Карпатської України Августина Волошина.
Матеріали, які містилися у газеті, були "на межі". Чого лише вартує стаття Уласа Самчука на першій шпальті "Нарід чи чернь", у якій йшлося про українців як про самодостатню націю. За цією газетою біля кіосків щодня вишукувалися великі черги.
ОЛЕНА ТЕЛІГА
До газети "Українське слово" видавався додаток – "Література і мистецтво". Його наповненням зайнялась молода поетеса Олена Теліга, яка прибула до Києва наприкінці жовтня 1941 року у складі чергової похідної групи ОУН, члени якої нелегально поверталися до України з-за кордону. З появою Теліги додаток змінив назву на "Литаври". Він містив чимало проукраїнських ідей – і це в часи, коли нацистська цензура була надзвичайно потужною.

Олена Теліга друкувала у додатку і свої статті. Одна з них – "Вікна нарозтіж" – показувала людям нові можливості, нове життя, новий подих.
ОДИН РІК ЖИТТЯ ДЛЯ ЯКОВА
Поетеса згуртувала навколо себе чимало літераторів. Вона неабияк опікувалася ними, піклуючись про їхній побут, щоб вони не голодували. А одного молодого поета – Якова Галича – Теліга навіть врятувала від смерті, приховуючи його справжнє єврейське ім'я – Яків Гальперін.

Якову допомогла сестра Лесі Українки – Ізідора Косач-Борисова, яка також була пов'язана з підпіллям ОУН. Вона разом зі своїм чоловіком Світозаром Драгомановим, сином Михайла Драгоманова, користуючись своїми зв'язками, допомогла молодому поетові отримати новий паспорт з українським прізвищем Галич.

Яків писав багато чудових віршів, чому Олена Теліга, судячи з її спогадів, була дуже рада. Проте, на жаль, трюк із паспортом недовго дозволив йому переховуватися. Хлопця видала гестапо його колишня дівчина, яку, як виявилося, завербувала радянська розвідка. Виходить, українські націоналісти врятували життя єврейському поету, а радянська агентура видала його німцям, і шлях Якова, на рік пізніше, але завершився у Бабиному Яру.
АРЕШТ І РОЗСТРІЛ ОЛЕНИ ТЕЛІГИ

Олена Теліга також була головою Спілки українських письменників, яку вона зібрала, перебуваючи у Києві. Саме така її бурхлива діяльність призвела до того, що вона разом з іншими членами ОУН стала ціллю гестапо.

Наприкінці 1941 – на початку 1942 року діяльність Української національної ради, створеного ОУНівцями передпарламенту, членами якого були, зокрема, Ольжич і Теліга, дійшла до такого моменту, коли німці зрозуміли, що це для них є загроза. Вони ліквідовують Національну раду. Водночас у всій Україні починаються репресії щодо членів ОУН. Також під репресії потрапляє й газета "Українське слово" – її закривають.

Ці події сталися не одномоментно. Й Олену Телігу попереджали про те, що її разом з іншими діячами планує арештувати гестапо. Поетесу просили поїхати з Києва, піти у підпілля, сховатися. Але вона на це відповідала, що вдруге з Києва не поїде і не полишить усіх тих людей, яких вона піднімала на боротьбу за гідність і незалежність своїми віршами і статтями.
Поетеса з чоловіком
Тож на чергову зустріч із членами Спілки письменників прибули гестапівці, які арештували усіх культурних діячів. Того дня Олену Телігу бачили востаннє. Її відвезли до в'язниці на вулиці Володимирська, 33, де зараз розташована будівля СБУ.

Телігу катували, намагаючись витягти свідчення про усю мережу підпілля ОУН, проте марно, розповів чинний голова ОУН Богдан Червак. Згідно зі спогадами німецького офіцера, який займався цієї справою, він не зустрічав ще такої жінки, яка поводилася настільки мужньо, як не поводилися деякі чоловіки.

За свідченнями очевидців, у камері, де сиділа Теліга, знайшли напис, зроблений її рукою: "Тут була і звідси пішла на смерть Олена Теліга". А тоді на смерть можна було піти тільки через Бабин Яр.

Щоправда, думки дослідників щодо того, де саме було розстріляно Телігу, різняться. Так, за словами історика Олександра Кучерука, поетесу скоріше за все розстріляли у підвалах гестапо, а до Бабиного Яру вивезли її тіло.
ВОЛОДИМИР БАГАЗІЙ
Ще однією цікавою постаттю того часу був Володимир Багазій, якого було обрано бургомістром Києва. 1941-го Київ після відступу радянських військ окупували нацисти. Їм треба було наступати на Москву, тож вони не займалися адміністративними справами і їх мало цікавило, чим будуть займатися кияни. Цивільна німецька адміністрація мала підійти пізніше і навести свій лад. Проте відсутністю будь-якої влади скористались ОУНівці. Вони організували так звану міську управу. Зараз вона називається КМДА.

Головою призначили Володимира Багазія. Він не був поетом чи письменником, але був учителем і дуже хорошим господарником. Те, що кияни не замерзли і не вмерли від голоду – це його заслуга, переконують історики і документи.

Проте під час першої хвилі репресій проти членів ОУН Багазія арештували у міській управі. Його також було розстріляно у Бабиному Яру.
“
Бувший радянський народний учитель. Високого росту, худий, трохи похилений наперед, прямий з малою горбинкою ніс, звучний, отвертий і рішучий голос, недбалі енергійні рухи. Учитель. У нас всі учителі… Пан Б. не звичайний учитель. Учителем він був лише тому, що так трапилося. Його призначення в політиці, в уряді, в адміністрації. Він горить іншими вогнями, ніж звичайний учитель… Погляд його на емігрантів, які повернулись… Ну… Всі вони гарні люди, але більше фантасти, ніж практики. Необхідна ініціатива, необхідний конкретний і чисто практичний підхід до всіх справ. І тут ми погоджуємось
Улас Самчук
ОРЕСТ ЧЕМЕРИНСЬКИЙ

Політик і публіцист Орест Чемеринський був членом ОУН та разом з Іваном Рогачем – співредактором "Українського Слова" у Києві. Чемеринський народився на Львівщині, а освіту отримував у Берліні, де й розпочав свій шлях у публіцистиці, очолював "Українську пресову службу". Орест стояв у витоків ОУН, пізніше був членом Київської похідної групи ОУН(м), очолюваної Олегом Ольжичем.

Чемеринського двічі арештовували німці. Вперше 1941 року. Тоді його відпустили. Вдруге Ореста арештували 7 січня 1942 року. Його було розстріляно разом із дружиною Дарією Гузар у Києві в Бабиному Ярі в лютому 1942-го.


БАБИН ЯР
ІСТОРІЇ ТИХ, ХТО ВИЖИВ