— Я багато знаю про
Вест-Пойнт, і я дуже вірю у вищу освіту. Щоразу, коли я кажу, що в мене був дядько, який тридцять п'ять років пропрацював професором у
MТІ, який виконував фантастичну академічну роботу, був академічним генієм, — вони питають: а чи Дональд Трамп — інтелектуал? Повірте, я типу розумна людина.
Це було, певним чином, похвалою на адресу нового директора ЦРУ Майка Помпео, який навчався у Вест-Пойнті, якого Трамп привів сюди з собою, і який стояв тепер у цьому натовпі так само спантеличений, як і решта присутніх.
— Ви знаєте, коли я був молодий... Звісно, я й тепер почуваюся молодим — я почуваюся десь на 30... 35... 39... Хтось питає: ти молодий? А я кажу: я думаю, що я молодий. Коли ми їздили країною в останні місяці кампанії, ми робили багато зупинок для виступів: чотири зупинки, п'ять зупинок, сім зупинок; промови, виступи перед двадцятьма п'ятьма, тридцятьма тисячами людей... п'ятнадцять, дев'ятнадцять тисяч. Я почуваюся молодим; я думаю, ми всі такі молоді. Коли я був молодим, ми завжди перемагали в цій країні. Ми вигравали в торгівлі, ми перемагали у війнах. Я пам'ятаю, що чув від одного з моїх викладачів: Сполучені Штати не програли жодної війни. І тоді, після цього, все так, наче ми нічого не виграли. Чи знаєте ви старі вислови "трофеї належать переможцеві"? Ви ж пам'ятаєте, я завжди кажу: бережіть нафту.
—
Хто має берегти нафту? — нахилившись до колеги, запитав спантеличений співробітник ЦРУ у віддаленому кутку зали.
— Мені не подобалася вся ця історія з Іраком, я не хотів, щоби ми входили до Іраку. Але я кажу вам, що, коли ми вже там були, ми звідти вийшли погано, і я завжди кажу, окрім цього, що ми повинні берегти нафту. Тепер я кажу це з економічних причин, але якщо ви думаєте про це, Майку! — він гукнув у протилежний кінець зали, звернувшись до майбутнього директора ЦРУ. — Якби ми вберегли нафту, у нас не було б ІДІЛу, тому що саме на нафті вони й роблять гроші, тому ми й повинні були вберегти нафту. Але, добре, у вас може бути ще один шанс, але річ у тім, що ми повинні були берегти нафту.
Президент зупинився й усміхнувся з явним задоволенням.
— Причина, чому ви — моя перша зупинка, як ви знаєте, я веду війну зі ЗМІ, це одні з найбільш безчесних людей на планеті, і вони показують, ніби я в контрах з розвідкою... І я просто хочу, щоб ви знали, що причиною того, що ви перша моя зупинка, є саме протилежне, абсолютно, і вони це розуміють. Я роз'яснював цифри. Ми справді багато вклали у вчорашню промову. Всім сподобалася промова? Вона мала вам сподобатися. Але там було величезне поле, повне людей. Ви їх бачили. Переповнене. Я встаю цього ранку, вмикаю телевізор — а вони показують порожнє поле, і я такий: стривайте, я ж виступав із промовою. Я був там, і поле виглядало так, так наче там мільйон чи півтора мільйона людей. Вони показали поле, де практично нікого нема. І вони сказали, що Дональд Трамп не привернув до себе уваги, і я сказав, що збирався дощ, дощ міг налякати людей, але Бог подивився вниз і сказав, що ми не допустимо дощу під час твоєї промови, і, фактично, коли я почав, я сказав: "О ні — перший рядок, і на мене вже впало зо дві краплі", я сказав: "О, це погано, але ми прорвемося", — і справді, дощ негайно припинився...
— Ні, не припинився, — автоматично сказала одна зі співробітниць, яка була з поруч із ним. Потім вона отямилася й озирнулася з переляканим обличчям, щоб побачити, чи хтось її чув.
— ... а потім стало дуже сонячно, і я пішов уперед і поглянув вправо і вліво. Накрапало, але це було щось дивовижне, тому що — справді, позірно там був мільйон чи півтора мільйони людей, у кожному разі, натовп сягав до монумента Вашингтона, і я випадково вмикаю цей канал, який показує порожнє поле, і вони там кажуть, що до мене прийшло двісті п'ятдесят тисяч. Це не так вже й погано, але це брехня... І вчора у нас був ще один цікавий момент. В Овальному кабінеті є прекрасна статуя доктора Мартіна Лютера Кінґа, і ще — так сталося — я люблю Черчилля, Вінстона Черчилля, я думаю, що більшості з нас подобається Черчилль, він не з нашої країни, але й багато чого зробив для неї, допоміг, справжній наш союзник, і, як ви знаєте, статую Черчилля прибрали... Так от, журналіст журналу
Time, а я був на обкладинці чотирнадцять чи п'ятнадцять разів. Я думаю, що я маю рекорд у
Time. Як-от Том Брейді був на обкладинці, але то був раз, бо він виграв
Супербоул чи що там. А я цього року там уже був п'ятнадцять разів. Я не думаю, Майку, що це рекорд, який можна перевершити, ви з цим згодні... Що ви думаєте?
— Ні, — кволо сказав Помпео.
— Але я скажу, що вони сказали — "як цікаво, що Дональд Трамп прибрав бюст, статую доктора Мартіна Лютера Кінґа", — і це було прямо там, перед бюстом стояла камера. Тож Зік... Зікі... з журналу
Time... написав про мене, що я його прибрав. Я ніколи цього не зробив би. Я маю велику повагу до доктора Мартіна Лютера Кінґа. Але які безчесні ці ЗМІ. Отака величезна стаття, а її спростування отакеньке, — він показав пальцями щось дуже мале. — Або один рядок, або вони взагалі не заморочуються над тим, щоб його публікувати. Я просто кажу, що люблю чесність, я люблю чесну журналістику. Я скажу вам, в останній раз, хоча я й скажу це знов, коли тут будуть іще тисячі людей, які зараз не змогли ввійти, тому що я повернуся, і нам доведеться знайти більшу кімнату, нам може знадобитися більша кімната, і можливо,
можливо, її збудує хтось, хто вміє будувати, і в ній не буде колон. Розумієте? Ми приберемо колони, але ви знаєте, що я хочу сказати, що я люблю вас, я поважаю вас так, як більше ніхто не поважає. Ви робите фантастичну роботу, і ми почнемо перемагати знову, і ви будете нас вести до перемоги, так що дякую вам усім дуже.
Тут знову виявився Трампів
ефект Расьомона — те, що його промови викликають у одних натхненну радість, у інших жах: свідки описують враження від його прийому в ЦРУ або як емоційний сплеск, гідний "Бітлз", або як потрясіння й спантеличеність, у кожному разі, на кілька секунд після завершення промови в повітрі зависла разюча тиша.