Сергій Швець

журналіст ТСН
У день розстрілів він чергував у центрі столиці біля ЦУМу на Хрещатику. Ще о 8 ранку ситуація була такою самою, як і у попередні дні – важка, але стабільна.

Хтось укріплював барикади, хтось готував їжу, хтось стояв на варті. А вже за годину зі сторони Майдану йому назустріч бігли налякані люди - вони казали, що почалася війна.

Ще за кілька годин Сергій у прямому ефірі показав усій країні обличчя перших загиблих Небесної сотні.

День чорно-білий такий. О 7 годині у нас було перше включення біля ЦУМу - на розі Хрещатику і Б.Хмельницького. Було більш-менш тихо. Потім включалися о 8.00. Ближче до 9-ї почули перші постріли зі сторони Майдану, вони лунали все частіше. Це відбувалося десь за 300 метрів. Ситуація була стабільно важка, але не більше, ніж у попередні дні.
Після включення ми рушили в сторону Майдану. Ми не могли ігнорувати постріли.
Стрілянина була дуже інтенсивна, і десь в районі Пасажу, це була приблизно 9.10 ранку, ми вже перетнулися з хлопцями, які несли пораненого в живіт. Я не знаю, до речі, його долю, дай Боже, щоб він вижив. Але це був перший поранений, якого ми побачили того дня. Лікарі примчали дуже швидко. Нам назустріч бігли багато людей. Тоді я вперше побачив там налякані очі. Ми почали розпитувати людей, які принесли пораненого, що відбувається. І чоловіки казали, що там війна. Що стріляють на забій, стріляють з автоматів. Раніше такого не було.

Ми бачили страшні речі. На наших фотографіях, на нашому відео це є. З нашого боку теж були озброєні люди. Але я не бачив, щоб вони стріляли. Враження було таке, що почалася катастрофа, найбільше загострення за всі дні Майдану. Ми бачили перші "швидкі", які прибували на Майдан по Михайлівський. Потім з'явилися перші трупи загиблих. Їх складали на землю біля кіоску, переобладнаного на екстремальний шпиталь. Спочатку ми побачили двох. Перший був убитий одним пострілом, а другий – двома. У кожного - постріл в голову.
Коли вже хлопці з Інститутської поприносили вбитих, їх, звичайно ж - у нас же віруючі люди, православні, - повкривали ряднами, щоб не було видно. Ми почали ці рядна піднімати. Я особисто почав піднімати рядна з загиблих людей. І було кілька криків, що не знімайте, як ви можете знімати, їх же щойно вбили. На що була у мене проста відповідь, я їм сказав: "Ми не просто знімаємо, ми фіксуємо відеодокази для майбутнього суду". Ці слова переконали і далі нам ніхто не перешкоджав.

Звичайно, тоді було страшно. Могли вбити. Але така історія - якщо ти живий, не поранений, то тобі треба зробити роботу. А лікарі як працюють? Ми працювали там скільки могли, скільки вважали раціональним там бути. Потім нас поміняли, нам на заміну приїхала інша група, це було приблизно о 14.00. І приблизно в цей час інтенсивність стрілянини зменшилася.