Потім ще не могла потрапити у студію, бо вийшла без верхнього одягу, а перепустка лишилася всередині. А коли нарешті повернулася з морозної вулиці, накурившись і прокашлявшись, сіла та записала цілий випуск програми без перерви. І Вероніка мені каже: «Теперь, деточка, перед каждой записью ты будеш делать то же самое». І так мені довелося теж певною мірою боротися зі стереотипами і почати курити. Ненадовго, правда.
Якось, коли вже працювала на FM-радіостанції, я дізналась, що у цій самій будівлі мав з'явитися телеканал. І собі думаю: «Так, Ліда, ти працюєш на радіо, в тебе зараз зарплата 300 доларів – це у 50, 60 разів більше, ніж у твоїх батьків сукупний дохід. Ліда, куди ти прешся, все добре». Але все одно пішла спробувати, бо дуже хотіла вести футбольну програму. Це була недобудова на Татарці.
Всередині ще навіть підлогу не постелили, тільки дошки. Я по цих дошках пройшла в приміщення, ледве знайшла головного. Він мені тоді сказав: «Девочка, посмотри на себя! Ну, какая спортивная программа?» Але я не здалася, почала пропонувати власні ідеї концепцій різних програм. Мені відмовляли, а я все бігала і бігала.
Закінчилося тим, що моя надокучливість принесла результати – і я врешті стала ведучою. Цю роботу я отримала не за свою зовнішність, а завдяки тому, що просто ходила і пропонувала, переконувала.
