Батьки купували такий лише раз на місяць, і ми розрізали цю шоколадку на 4 частини: брату, мені, мамі, папі. А мені було цікаво, як це — з'їсти цілий батончик.
Із часом я потрапила на телебачення і зрозуміла, що люди, які там працюють, — це не ті, в кого є якісь космічні зв'язки. Тут, як і у будь-якій галузі, потрібно наполегливо працювати. Завжди десь можуть бути якісь «блатні», але якщо ви працюватимете, то завжди будете потрібними і будете розвиватися.
Коли мені виповнилося 24 роки, у свій день народження я перший раз у житті стрибнула з парашутом. І тоді мені сказали: «Ти тільки більше не стрибай, добре? В тебе нічого не вийде. Ти якось дуже боїшся». Вже десь на 32-му стрибку я почала розуміти, що вже боюся трошки менше.
В той час українські парашутистки планували встановити рекорд України – у повітрі створити фігурну сніжинку. Я тоді до команди не потрапила. Але й рекорд з якихось причин не встановили. Я зрозуміла, що через деякий час буде нова спроба, і якщо я буду багато стрибати і тренуватися, то мене вірогідніше візьмуть у команду. Так і сталося. Вони це жартома аргументували так: «Може ти хоч тоді перестанеш стрибати». Ми готувалися, але під час стрибку промазали кілометрів на десять. Я зачепилась ногою. Мене вдарило струмом. Я впала з чотирьох метрів і довго чекала, поки мене знайдуть. У результаті на лікарняному я була 50 днів.
