Маргарита Ситник

Я хочу розказати вам, чому іноді дуже корисно виходити із зони комфорту.

Я закінчувала п'ятий курс Сумського педуніверситету, жила собі спокійно, була дуже скромною дівчиною. І якось познайомилась із хлопцем на ім'я Костя Каріх, який став доленосною людиною в моєму житті. Я розказала йому, що шукаю роботу, бо якось не дуже хочу, щоби мене як учительку по розподілу заслали в село, куди можна тільки на гелікоптері долетіти в хорошу погоду. Він каже: «Так приходь до нас на канал «Відікон», там є вакансії».

Я прийшла – мене посадили перед камерою, дали якийсь текст, кажуть: «Читай». Думаю: «Добре, зараз дочитаю, забуду про все це і піду допомагати батькам дороблювати ремонт». Проте, мене чомусь взяли.

Так я потрапила на телебачення. Але добре все стало не одразу.

Деколи на редколегіях вставали люди і прямо питали, що ця дурна дівчина тут взагалі робить, треба її вигнати. Але я тим часом набувала досвіду і знімала все більш якісні сюжети.

Мабуть, я б так і працювала на «Відіконі», якби не місцева студентська революція проти об'єднання всіх сумських вишів в один. «Відікон» ідею об'єднання підтримував, і одного дня нам сказали, що треба зняти сюжети, як студенти не зовсім розуміють, навіщо ця революція. Репортерам наказали знаходити студентів, які виглядають не дуже інтелектуальними, і брати інтерв'ю саме в них. Це було проти мого сумління. Я звільнилась.

Невдовзі мого хлопця, теж журналіста, взяли працювати на один зі столичних каналів. І я почала пробивати шлях до Києва. Побачила на сайті каналу СТБ оголошення про вакансію, відправила резюме, свої сюжети, статті – і почала чекати. Пройшов тиждень, другий. Ніхто не дзвонив. Якимось дивом я знайшла контакт шеф-редактора СТБ, подзвонила, мене запросили на стажування і після двох тижнів взяли на роботу.

Я вже думала, чи повертатися в Суми, чи закінчувати своє творче життя самогубством. Аж раптом один із сюжетів для мене все змінив.

Мене відправили знімати мітинг під Верховною Радою, в якому брали участь «Партія регіонів» і «Батьківщина». Саме там у мене стався скандал з депутатом «Партії регіонів» Олегом Калашніковим, який пізніше координував Антимайдан, а потім був убитий. Йому чомусь здалося, що ми знімаємо щось заборонене. Він разом із охоронцями напав на нас із оператором і відібрав касету.

Це був величезний скандал. Мені приходили листи підтримки від людей з усієї країни. Порушили кримінальну справу, я ходила на очні ставки з цим Калашніковим. Янукович запрошував нас до себе в офіс, де вибачався і розповідав свою біографію від ембріона і до сучасності. Я була звичайною дівчинкою з провінції, яка жила у Києві всього два місяці, – і раптом опинилася у центрі уваги.

Пам'ятаю день, коли мене запросили на «1+1».

А за рік мені вже запропонували стати спецкором у Росії. Сказали про це ввечері – вранці я мала дати відповідь. До цього я Москву бачила один раз. Зовсім нове місто, немає друзів, немає контактів для професійної діяльності. Але я знову вирішила вийти з зони комфорту.

Закрутилося все дуже швидко. За два дні мені зателефонували з редакції і сказали: «Роби сюжет, ти ж уже все знаєш». Парламентські, президентські вибори Путіна, Болотна площа, протести – для журналіста там усе було дуже цікаво.

Найважчим у Москві виявилося пережити депресивну і дуже довгу зиму. Відбувався Майдан, який зашкалював по емоціях і переживаннях, найстрашніших, певно, не тільки в моєму, але й у вашому житті. Всі мої друзі були там, а я безперервно дивилася онлайн-трансляцію і нікуди не могла виїхати. Тому що редакція казала: «Ти потрібна там, раптом назад тебе не пустять». Ми переповідали реакцію Москви, що Путін думає про Майдан, про Крим, потім про АТО, потім розвінчували міфи пропаганди Російської Федерації про те, що немає росіян на Донбасі, – і так до межі, поки це було можливо. З Росії я виїхала лише тоді, коли «товаріщєй» із ФСБ вже неможливо було ігнорувати.

За майже десять років я, мабуть, разів шість змінювала своє життя. Переїжджала до Києва, до Москви, потім до Варшави, де зараз працюю у корпункті «1+1». І жодного разу не пошкодувала, як би тяжко не було на початку.