Олександр Загородний

Я народився у Черкасівці – це малесенький хутір поблизу села Зіньків, звідки родом Алла Мазур. Коли я був маленьким, там жило 108 людей, зараз – 6. Якщо в Алли Григорівни у селі був асфальт і працювала сільрада, то у нас цього не було. До школи я ходив 7,5 кілометрів по багнюці.

І от якось я вмикаю телевізор, там показують якусь дівчину, а всі кажуть: «Це ж наша Алла! Ти ба, який наш Зіньків!». А я й собі подумав, що так само хочу. Якби я знав, що таке журналістика, напевно, дуже довго думав би, чи йти у цю професію. Але коли ти молодий, перевага у тому, що у тебе небагато досвіду, і це відкриває перед тобою всі двері, ти не боїшся іти далі.

В першу чергу, це величезна відповідальність. Наразі я працюю в зоні АТО, але не позиціоную себе військовим журналістом. Просто такий час у країні, і це випробування для всіх нас. Я не боюся їздити на фронт, але дуже чекаю, коли це все закінчиться і ми зробимо сюжет про нашу перемогу.

Я побував у 63 країнах світу. Мене забували на Північному полюсі та в Стамбулі без грошей, документів і в одних шортах. Я блукав лісами Кенії та в пустелі Атакама в Латинській Америці. Мене брали на приціл підлітки з калашами в Афганістані та дорослі терористи на сході країни. Я переправлявся на камері від трактора через бурхливу річку Пяндж між Афганістаном і Таджикістаном; задихався під водою з порожніми балонами аквалангу у Чорному морі; стрибав, прив'язаний до канату, з мосту у Кам'янці-Подільському; спускався на батискафі під воду поблизу Балаклави.

У мене не з першої хвилини розкрився парашут у небі над Бояркою. Мене ковбасило тижнями у штормах Північно-Льодовитого океану і засипало гарячим піском в Іраку. Я мчав за кермом орендованого авто на швидкості 210 км на годину у горах Греції до турецького кордону, бо треба було встигнути на ввімкнення.

Досі чекаю на штрафи, але поки що не прийшли. Я їздив у кабіні машиніста електровоза, електрички, потягу Hyundai, у кабіні пілота літака, на возі мотоблока, на асфальтному катку. Мене били по голові комуністи та дівчина-боксер. Мене посилав на три літери світило української хірургії Микола Амосов. Я падав з коней, їздив на віслюках, верблюдах та слоні. Я бачив 300-річну черепаху в Ізраїлі та підсліпуватого моржа на Шпіцбергені. Я видавав себе за президента України в Африці, чим досі пишаюся, оскільки добре потішив місцевих дітей. Я був у кабінеті українського президента Леоніда Кучми, де його записував Мельниченко, та в овальному кабінеті у Вашингтоні, де Клінтон з Монікою, ну пам'ятаєте...

Я чаював у палаці генерала Саудівської Аравії та бачив Леніна у гробу мавзолея. Мене підслуховували, вистежували і переслідували. У мене боліла голова в пустелі Руб-ель-Халі в Об'єднаних Арабських Еміратах і темніло в очах на перевалі через Кордильєри в Латинській Америці.

Я милувався горами-семитисячниками у Непалі, недоїдав у Афганістані, де скинув 4,5 кілограми, та об'їдався в дорогих готелях Саудівської Аравії. Бачив людей з відрубаними руками в африканській Сьєрра-Леоне і піднімався на Емпайр-Стейт-Білдінг у Нью-Йорку. Я їв дешевий бутерброд під Тауерським мостом у Лондоні та годував чайок у Женеві булочками по 2 євро. Чаював у наметі Муаммара Каддафі, живого звичайно, та був у радгоспі «Городець», головою якого працював Олександр Лукашенко.

Ходив у гості до президента Ісландії, але не застав його вдома. Мені дарував золотий злиток Леонід Черновецький. Я бачив, як записують кліп «Океан Ельзи» і як готують сцену до «Євробачення», неодноразово, до речі. Літав на найбільшому в світі літаку «Мрія» і на одному з найменших літаків А-20. Обидва нашого українського виробництва. Піднімався на знамениту Цукрову голову (гору у Ріо-де-Жанейро), і пхався на Говерлу.

Був у джунглях і плавав, як корок, у Мертвому морі. Я спостерігав за операцією на відкритому людському хребті, бачив, як помирають люди від поранень, і пам'ятаю запах розірваного вибухом людського тіла. Разом із нашими кіборгами задихався від їдучого диму в новому терміналі Донецького летовища. Молився біля Стіни плачу в Єрусалимі та з монахами на горі Афон. Бачив у храмі Гробу Господнього сходження Благодатного вогню і милувався найбільшою мечеттю у Стамбулі. Про кожну з цих подій я можу розповісти годинну історію.