Кара як злочин

Як кажуть у таких випадках, останнім часом почастішали випадки. Справді останнім часом і справді почастішали. І це невипадково.

Так от. Почастішали випадки, коли українські політики, а правильніше сказати – депутати, виступають з ідеєю повернення до смертної кари. То відомий регіонал заявить, що слід, мовляв, її запровадити за тероризм. То комуністи раптом зажадають – за корупцію. ВО "Свобода" також, мабуть, не проти – скажімо, за аборти. А що? Коли аборт по-їхньому вбивство, то й сам Бог (причому ще старозавітно-юдейський) велів "око за око, зуб за зуб". Себто за вбивство – вбивство. І нікого навіть не обурює абсурдне прирівнювання ембріона до живої людини.

Зрештою, страчувати ближніх від імені держави завжди знайдеться за що.

Наприклад, як у доброму старому середньовіччі – за гомосексуалізм. Або як у сучасному Китаї – за ухиляння від сплати податків чи утримування публічного дому. При цьому непогано б, як і в Китаї, зробити розстріли масовими і проводити їх напередодні загальнонаціональних свят. До Нового року або Дня Перемоги, наприклад. Гуляти – то гуляти. Подаруймо народові народне гуляння з шибеницями на тлі.

Якщо ж комусь не подобається брати приклад з Китаю, будь ласка – є США. Електричний стілець, ін'єкція, газова камера. Зразкова демократична процедура.

Наші парламентарі лізуть на світ божий із такими вбивчими пропозиціями, зрозуміла річ, не просто так. Просто так вони взагалі нічого не роблять. Усе, що вони роблять, має, власне кажучи, два головні напрямки: самопокращення шляхом самозбагачення і намагання сподобатись електорату шляхом популізму. Пропозиція щодо смертної кари належить до другого напрямку депутатської діяльності.

Тобто насправді українські депутати, які її формулюють, дуже поганої думки про свій народ. Вони переконані, що той – якщо не весь поголівно, то хоча б у переважній своїй більшості – смертній карі страшенно зрадіє, а ініціаторам її вдячно не забуде цього до гробової дошки (даруйте мимовільний каламбур). В їхньому уявленні наш народо-електорат нічого так для себе не вимагає, як кривавих жертвопринесень. Хтось їм, видать, підсунув якісь цифри якихось опитувань.

Регіонали плюс комуністи плюс (теоретично) ВО "Свобода" плюс добрі дві третини мажоритарних тушок – голосів, здається, набирається не тільки на просту, але й на конституційну більшість. Тобто нічого неможливого у втіленні такої ініціативи, на жаль, немає.

Якби не клята Європа. Точніше її, Європи, Рада. А ми ж її, Ради Європи, перепрошую, член.

От я дивлюся на мапу сучасного світу, розмальовану чотирма кольорами в залежності від ставлення тієї чи іншої держави до смертної кари. Країни, в яких вона скасована повністю (їх, дякувати Богу, найбільше) замальовано синім. Ті, в яких вона скасована для мирного часу, але збережена для воєнного – салатовим. Ті, в яких формально не скасована, але не застосовується – світло-коричневим. Ті, в яких повною мірою застосовується – темно-коричневим. Це найгидкіший колір. На географічних картах ним замальовують території, які ми не любимо. В атласах радянського часу темно-коричневими були США та ФРН.

На "мапі смертної кари" США так само темно-коричневі. Утім – як і Китай, Саудівська Аравія, Іран чи Афганістан (от же компанійка, самі тобі друзі американців!) Зате наша країна серед синіх. Я сприймаю цей факт не без гордощів. Ми молодці. Ми йдемо в ногу не тільки з усією Європою, але й із колишнім СРСР. Хоч у ньому є один виняток – посеред чудового синього простору від східних берегів Атлантики й аж до Тихого океану маленька темно-коричнева цятка. Білорусь.

Мабуть, деякі наші депутати хочуть зробити цю цятку більшою – не цяткою вже, а справжньою плямою, білорусько-українським коричневим плювком у базове людське право.

Як добре, що Європа, точніше її Рада, не дає їм цього зробити!

А тепер ще трохи недавньої історії. Виявляється, в УРСР часів її занепаду й кінця смертні вироки виконували тільки в небагатьох в'язницях, т. зв. "розстрільних". На Західній Україні такою була львівська. Але в ній припинили розстрілювати раніше за всіх інших – починаючи з 1990 року. Це сталося тому, що на місцевих виборах перемогли рухівці, а багатолітній політзек Чорновіл очолив обласну раду. Від гріха подалі центральна влада вирішила у Львові більше не розстрілювати. В неї й без того у Львові земля під ногами горіла.

Багато років по тому активісти "Меморіалу" провели на засадах збереження анонімності ряд співбесід із колишніми "виконавцями", тобто колишніми катами-розстрільниками зі Львова. "Вам за розстріл нараховували якісь преміальні?" – звучало одне із запитань. Відповідь була: "По кілька рублів за шкідливість. У нас і без того платня була хороша. І квартири нам давали позачергово."

Отже, знову за класиком: квартирне питання. Це воно псувало добрих і милих радянських людей.

А нині? От проголосують раптом наші народні популісти "за". Як ви гадаєте – мало охочих побіжить записуватись у "виконавці"? Думаю, що чимало. Державна служба як-не-як – з усіма перевагами. Та й постріляти дуже вже хочеться.

Тримай же нас за всі наші члени, дорога Радо Європи!Юрій Андрухович