Двоє у подружньому човні і пес
Сімейне щастя – дуже тонка річ, вважає Олена Концевич, тонша за коштовну порцеляну. Розбити його може кожен, навіть той, в кого геть немає рук, а є тільки лапи або хвіст.
У класика американських жахів Стівена Кінга є оповідання "Теорія домашніх улюбленців: постулат Л.Т." Хто такий Л.Т. і в чому полягає постулат, ми говорити не будемо, так само як не будемо говорити про саме оповідання. Цікаве інше: який насправді зв'язок між королем жахів, родинними зв'язками і домашніми тваринами? Насправді, досить суттєвий. Тому що, як не парадоксально, тваринки можуть стати для подружжя не лише каменем спотикання, а й справжнім жахом, розхитавши сімейний човен до того, що він може перевернутись.
Всі ми маємо свої маленькі життєві слабкості. І не конче вони повинні проявлятися у любові до солодкого чи колекціонуванні порожніх бляшанок з-під пива – чимало з нас не уявляє свого життя без домашніх улюбленців. І тут вже скільки людей – стільки уподобань, когось розслабляють акваріумні рибки, хтось мліє від шиншил, а когось приваблює екзотика у вигляді ігуани. Все це зрозуміло і навіть варте схвалення, бо любов до братів менших – ознака чуйності і відповідальності. Та тільки що робити, коли поступово приходить гірке усвідомлення того, що свою морську черепаху ви любите більше, ніж власного чоловіка?..
От, наприклад, досить поширена життєва ситуація: чоловікові якось подарували пса, милого висловухого цуцика. Аби дружина не почувалася ображеною, чоловік подарував їй на річницю сіамську кицьку. Далі все склалось тривіально: пес напаскудив своєму новому господареві у капці, а киця, не спокусившись тим, що хазяйка сюсюкалась із нею, тримаючи створіння над головою, ніби на пробу подряпала пані носа. Відтоді пес автоматично перейшов у власність дружини, а сіамка знайшла собі господаря у чоловікові. Що стосується самого подружжя, то відтоді між ними, пардон за каламбур, пробігла кішка. Знайома ситуація, чи не так?
Якщо у вас вдома є улюбленець, то ви не застраховані від того, що він братиме активну участь в будуванні сімейного вогнища. І якщо, скажімо, дитячий мотлох, котрий чадо незмінно розкидає по квартирі, ви домовляєтесь прибирати по черзі, бо дитина – це продукт ваших спільних старань, а сміття ви виносите по черзі тому, що, як не як, разом смітите, то прибирання за домашнім улюбленцем може стати справжнім пеклом через одвічне питання "чия черга". Особливо якщо ваша половина кудлату тварюку просто обожнює, а у вас алергія на шерсть, або ж ваші білі щурі наводять на коханого жах. От тоді й починається трагікомедія з назвою "Ти, я і наш чотирилапий член сім'ї".
Домашні тварини мають схильність ставати схожими на своїх господарів. Наприклад, якщо ваш чоловік не дуже любить після перегляду фільму прибирати розкидані обгортки від цукерок чи крихти від печива, будьте готові до того, що його лабрадор також не вельми полюблятиме чекати, доки ви виведете його погуляти, і вам доведеться раз по раз відмивати килими з милом. При цьому невдоволено буркочучи під ніс про "яблуко від яблуні".
Починається конфлікт із негласного поділу території. Ваша половина, щойно переступивши поріг квартири, починає крутити носом, помічаючи, що в кухні поряд із вами, розвалившись на його спортивних штанях, ніжиться ваш ручний пітон. "Я вечерятиму у вітальні", – цідить благовірний, і відтоді ви все рідше спостерігаєте, як він пересікає кухонний поріг, надаючи перевагу триматись подалі, і навіть холодильник, з котрого він ще недавно так любив тягати щось смачне, не виступає вагомим аргументом. В свою чергу, ви поступово втрачаєте любов до вечірніх посиденьок перед телевізором, відколи почали знаходити на улюбленому кріслі довжелезну шерсть його персидського кота.
– Вичеши свою тварюку, – сичите, незгірш кота, ви, втретє за два дні пилососячи меблі.
– Заткни свою канарку, – насуплено відказує він, – а заодно винеси не смітник цього повзучого гада.
– Він, на відміну від декого, приносить користь! - уривається вам терпець, і подальші словесні перепалки продовжуються із активним залученням братів менших: ви лаєтеся, кіт сичить, канарка цвірінькає, а пітон мовчки підтримує вас, намагаючись вкусити вашого благовірного за п'ятку.
Після цього ви два дні не розмовляєте; він харчується канапками, тихцем приготованими, коли вас із пітоном немає на кухні, і мешкає виключно у вітальні під охороною кота; ви на зло йому лагідно розмовляєте із змією, підспівуєте канарці, і не реагуєте на кпини про "канарків мозок" і "друзів по крові". Далі – більше: він ніби не помічає, що його кіт гострить кігті об новий килим, ви починаєте спілкуватись із рептилією дедалі охочіше, вас дратує, що чоловікові не заважає котяча шерсть, він помалу дичавіє на канапках, погрожує нагодувати пітона канаркою і купити ще й собаку… За півроку ви розумієте, що ваш шлюб тріщить по швах на рівному місці, однак поступатися жоден із вас не хоче…
Та якими б запеклими не були баталії, ваша перевага полягає у тому, що ви, на відміну від вашого чотириногого каменя спотикання, вмієте висловлювати свої бажання і претензії. Скористайтеся цим. Підіть одне одному на поступки, домовтеся, що шерсть ви прибиратимете через день, а рептилію віддасте на котрийсь час мамі. Не вподібнюйтесь до братів наших менших і залиште гарчання й шипіння тим, хто не має змоги вести цивілізований диспут. Врешті-решт, якщо справи кепські – домовтесь про покупку нового килима з першої ж зарплатні, і пам'ятайте, що у тварин, попри всі незручності, варто вчитися як мінімум одному – любити не за щось, а просто так.