Історія для ідіотів

Таке враження, що ти чим дурніший, то більше шансів маєш для своєї кар'єри. При цьому суттєво, аби ти був дурніший саме у тій галузі, в якій робиш цю кар'єру.

Бо можна, скажімо, бути чудовим акушером-гінекологом і нікудишнім міністром, але кар'єра міністерська. Або неповторним маркшейдером і пародійним реформатором.

А можна бути комсомольцем, масовіком-затєйніком, а потім вийти на екрани телевізорів у дорогому костюмі і обіцяти країні золоті гори. Але результат усе одно буде комсомольський – тобто недороблений.

Команда розрекламованих реформаторів на ділі виявилася лише "масовіками-затєйниками". Нагородили купу обіцянок, розповіли про широкі перспективи, намітили красиві магістралі, а відтак сховалися, як равлики у шкаралупку і сидять.

Про реформи уже й не говорять. Але руки сверблять щось встругнути. Ну, бодай час поміняти: зимовий на літній, літній на зимовий, але так, аби знову бути ближчим до Москви. А якщо й не вдасться, то бодай поговорити.

Та це й зрозуміло. Для людей старшого віку кожна новація сприймається, як стрес. Якщо ти виріс із епохи Брежнєва, де тобі було так комфортно, так затишно, ти почував себе господарем життя, то, звісно, хочеться, "штоби лєто нє канчалось, штоб ано за мною мчалось".

Саме цього прагне й наш закоренілий не лише у брежнєвській, а ще й у сталінській епосі Азаров. Недарма, він цитував Сталіна, кажучи, що "жить стало лучше".

Правда, він обережно не уточнює: "лучше", ніж за Брежнєва, чи "лучше", ніж за "папєредніків".

Саме тому для нього і "День захисника вітчизни це завжди велике свято, привід звернутися до витоків, до патріотизму..." І це при тому, що дата 23 лютого нічим для України не знаменна.

Про яку вітчизну мова? Вітчизна, як відомо, буває лише одна – та, в якій ти народився. Бо й слово це походить від слова "вітець", "отець". Де народився Азаров і чимало нинішніх міністрів, ми знаємо. То які витоки мав на увазі прем'єр?

Цих витоків не бачать у даті 23 лютого навіть самі росіяни.

"Так что же происходило в тот бесцветный зимний день 23 февраля в России? Да просто члены ЦК большевистской фракции РСДРП, собравшиеся в Смольном, в условиях полного отсутствия армии и способности отрядов Красной гвардии защищать Петроград, согласились принять германский ультиматум.

Ради сохранения своей власти Ленин готов был подписаться под любыми условиями "похабного мира" с государствами четверного союза. "Для революционной войны нужна армия, а ее нет", – жестко аргументировал он навязанное сподвижникам решение".

Отже того дня члени ВЦИК прийняли продиктовані німецьким урядом умови капітуляції. Фактично цей день став днем національної ганьби.

Звичайно, ми, українці, можемо у цей день перехилити чарочку, бо капітуляція Росії відривала й для незалежної України невелике віконце. То вже інша справа, що ми ним не скористалися.

Але де тут створення армії чи бодай яка-небудь значна битва, аби з неї почати відлік часу? До чого тут взагалі ми? А як було цю дату відзначати вірменам, які того дня назавжди втратили Західну Вірменію з Карсом?

Виглядає на те, що ніхто у новому уряді й не замислювався над тим, що саме маємо святкувати. Звикли до однієї дати, як курка до годівниці, от і повернули її на заслужене місце. Як і 8 березня. Справа Клари і Рози живе.

В Росії іде повним ходом реставрація монархізму і сталінізму з усіма притаманними тим епохам наголосами в історії.

Історичні факти, на які по-новому глянули сучасні історики, відсуваються на маргінес самої науки, а в школах та внз вводять єдині для усіх підручники з єдиним і вигідним для влади трактуванням усіх історичних подій.

На екранах з'являються фільми і серіали про героїв славетного більшовицького минулого. Питається: а ми тут при чім? Навіщо нам уся ця шовіністично-комуняцька пропаганда?

Та, видно, є і про це якась таємна домовленість. Інакше, як пояснити появу на українському телеканалі ICTV дивовижного серіалу "Страсти по Чапаеву".

Білогвардійці ведуть себе, як німецькі окупанти. Стріляють усіх підряд – і дітей, і старих, і вагітних. А от більшовики – напрочуд інтелігентні, хрестяться і моляться.

Правда, тут є одна делікатна деталь. Білогвардійці воюють без прапорів. Чому? А щоб не зганьбити теперішній державний прапор Росії.

А найбільші негідники, як серед білих, так і серед червоних – це україномовні кубанці. Такі вже традиційні закони жанру.

Навіть для росіян цей серіал видався чистим маразмом. Віктор Мараховський, шеф-редактор веб-проекту "Однако" пише: "В кабинете начальника ЧК стоят стулья из ближайшего "Кофе Хауза".

На столе у него стоит винтажная лампа 1960-х из ближайшего клуба. Ходят красноармейцы в костюмах, подрезанных в ближайшей костюмерной под Гражданскую – пофигу, что не могли они так быть одеты в описанный период.

Демон революции Троцкий с огромным восковым носом ведёт себя так, как будто сведения о себе черпал из литературы общества "Память".

И когда в ответ на его приказ о сдаче командования Чапаев (профессиональный военный, между прочим) начинает плакаться, что об него ноги вытерли, и цитировать написанного 10 лет спустя "Золотого телёнка" на тему "академиев не кончали" – Троцкий не то чтобы даже ржёт, а люто бугагирует, как психопат какой-то.

Почему Чапаев бухает и за бабами бегает как угорелый, а оные бабы – все как одна в истерике? Потому что сериал, думать некогда, надо бабло рубить, давайте африканские страсти про пьяный русский разврат.

Почему Чапаев вроде как крестьянин из-под Чебоксар, а говорит как выпускник ГИТИСа?

Почему, кстати, язык героев – даже не притворяется народным языком столетней давности?"

Владимир Соловьев на "Вестях ФМ" заявив, що "Страсти по Чапаю" викликали у нього "физическое ощущение гадости. Вот мне просто реально было мерзко на это смотреть... Это конечно, это даже не клюква. Это просто запредельно ужасно.

То есть вот набор абсолютно лубочных, безобразно сыгранных персонажей, удивительно дёшево снятый сериал, представление о том, вообще, что такое Красная Армия, это как сборище...

Ну, очевидно, ЧК - это там, где только расстреливают, избивают в кровь мерзавцы, подонки. Это ясно. А Красная Армия - это всё время пьющие алкоголики. Белая армия - это кричащие неврастеники".

І ось ця гидота вийшла на наші екрани. Я проглянув дві серії, на більше мене не вистачило. Проглядав я їх, звісно ж, не як зацікавлений глядач, а як людина, яка мусить поставити діагноз. Мені просто цікаво було, що у цьому серіалі є таке, що його мусить побачити Україна.

І я зрозумів: якщо ти розмовляєш українською мовою, отже ти ідіот. Якщо ти розмовляєш українською мовою і регулярно дивишся російські серіали, ти тричі ідіот. І це вже надовго. Це невиліковна стадія, тому продовжуй деградувати далі. Головне, щоб не розмножувався.

Отакий гарний висновок я виніс із цієї лажі.

Юрій Винничук