Дорога без рабства

Найвища людська свобода - це свобода мислити. Кожен може безбоязно користуватися цим правом, хоча не кожному це потрібно. У 1944-му австрійський економіст Фрідріх Август фон Хайек, розмірковуючи про залежність політики та макроекономіки, писав: "Можливо, це і вірно, що більшість людей не здатні мислити самостійно, що вони в основному дотримуються загальноприйнятих переконань і відчувають себе однаково добре, сповідуючи погляди, засвоєні з народження або нав'язані в результаті якихось більш пізніх впливів. Свобода думки у будь-якому суспільстві відіграє важливу роль лише для меншості. Але це не означає, що хто-небудь має право визначати, кому ця свобода може бути надана. Жодна група людей не може привласнювати собі владу над мисленням і поглядами інших".

З тих пір в світі мало що змінилося по суті. Але багато за формою. Тому що значущість інформації зросла експоненціально, а можливостей для інформаційного впливу завдяки технічним інноваціям стало незрівнянно більше. А у випадку нашої країни, до того ж, ще більше спокуси скористатися напруженою атмосферою у суспільстві, щоб спробувати без громадського обговорення і консенсусу нав'язати нову соціально-політичну міфологію. Про те, наскільки це несвоєчасно сказано занадто багато, щоб повторюватися. І навряд чи сказане одними перешкодить іншим втілювати в життя далекосяжні задуми.

Тому розмову про інше. Чому людям подобається, коли всесвітню та вітчизняну історію і сьогоднішню картину світу ньюсмейкери всіх мастей спрощують до убогої чорно-білої палітри? Причинно-наслідковий зв'язок проста. Ми живемо в складному світі малозрозумілою світі, і неможливість його повністю усвідомити заподіює ощущаемую або латентну біль. Більшості людей потрібна анестезія (незалежно від того, усвідомлена ця потреба) - прийнятне пояснення болючої соціальної реальності. Чим простіше пояснення - тим легше воно сприймається. Чорно-біле пояснення і образ ворога - логічні компоненти анестезуючою картини світу, що об'єднують, як правило, не обтяжених зайвою освітою громадян зі схожими цінностями. І забезпечують простір для маніпулювання.

Закономірний результат такого стану справ - розквіт ментального більшовизму у всій його тоталітарної "красі". Тобто того самого способу мислення, якому властиві світоглядні позиції в стилі "хто не з нами, той проти нас", "вчора все було неправильно, тому разрушим до основанья", "старий закон поганий, нового немає, хай живе політична доцільність"; прийняття рішень без обгрунтування, без дискусії, без аргументів, без поваги до історичної пам'яті і реальному думку людей; небажання визнати, що є нейтральна територія - професійна діяльність, бізнес, культура - де політичні екзерсиси мають другорядне значення, еtc, etc, etc.

Як і будь-який інший спосіб мислення, ментальний більшовизм умовно припустимо в якості інтелектуального збочення. До тієї хвилини, поки не намагається імплементуватися в соціальній реальності. Тому що сьогодні для тотального контролю над суспільством абсолютно необов'язкова класична диктатура. Під цілком ліберальними гаслами можна задати тоталітарний вектор суспільної свідомості, спровокувати "полювання на відьом" по тим чи іншим критеріям відбору жертв. Той же Хайєк написав ще й це: "Якщо суспільство чи держава ... мають свої цілі, що не залежать від індивідуальних цілей і підпорядковуючі їх собі, тоді справжніми громадянами можуть вважатися лише ті, чиї цілі збігаються з цілями суспільства". А ще точніше - тієї численної частини суспільства, яка не обтяжує себе роздумами про сьогодення, минуле і майбутнє, і з готовністю ковтає приготовані пропагандистські напівфабрикати.

Все вищевикладене не просто представляє теоретичний інтерес. Більшовицький відтінок багатьох дискусій у віртуальному (інтернет і ТБ) просторі, знесення політично неоднозначних пам'яток в реальному світі - серйозні симптоми того, що тоталітарні інтенції нікуди не поділися. Тому що вони не просто історично обумовлені подіями ХХ століття на нашій території, але і стимулюються новітніми тенденціями міфологізації суспільної свідомості. І це надзвичайно небезпечно. Тому що зараз Україні, як і в свій час післявоєнної Франції "потрібні всі її діти" (давні і загальновідомі слова Шарля де Голля). Якщо усвідомлення цього прийде до всіх, у нас є шанс залишитися людьми. І ніколи не дізнатися, що таке thoughtcrime.