Між молотом і ковадлом

"20 липня в Центрі міської історії Центрально-Східної Європи у Львовіві дбулося гаряче обговорення роману Юрія Винничука "Танґо смерті", – фіксує інтернет.

На жаль, фіксує він не все. Зокрема – високого градусу дискусії. Але справа тут не в моєму романі, а в деяких питаннях історії, в яких історики не рушили вперед від часу совєтського періоду трактування історії.

Так професор історії Колумбійського університету Тарік Сиріл Амар "звернув увагу на тенденційне та історично некоректне зображення в романі солдатів та офіцерів радянської армії. ""Совєти" і "росіяни", – мовляв, – це не одне й те саме. Серед офіцерів Червоної армії, яка вступила до Львова у 1939 році, було чимало таких, що походили зі Східної України. І вони дуже добре розмовляли українською мовою".

Це дуже цікава заувага. Якщо її конкретизувати, то виходить, що совєтів, які захопили Прибалтику й Західну Україну, називати росіянами некоректно. А тим більше некоректно називати росіянами війська, які напали на Фінляндію, а потім взялися "визволяти" Східну Європу.

Чудово. Але хотілося б при цьому запитати в американського професора, чи він так само гаряче протестує проти того, що в голлівудських та європейських фільмах всюди фігурують саме "росіяни"? Ба навіть у російських фільмах союзники вживають саме цього слова.

"Русскіє ідут!" А чому не совєти?

І якщо некоректно казати, що росіяни напали на Польщу, то тим більш некоректно називати гітлерівців німцями. Бо ж хіба то німці напали на СССР? Ні і триста разів ні! В німецькій армії, користаючи з логіки професора, були не тільки німці, а й румуни, угорці, іспанці, італійці, бельгійці і т. д.

А рухаючись далі, змушені будемо також позбутися некоректного звинувачення французів у тому, що вони напали на Росію у 1812 році, бо ж у їхній армії були поляки, іспанці, італійці, бельгійці та ще й африканці.

І як тепер бути з татаро-монголами? Чи ми і їх не ображаємо? Адже і в їхній армії було чимало представників народів, яких вони завоювали?

"Не менше дражливим моментом, що виник у ході дискусії... стало необережне порівняння, яке зробив автор роману "Танґо смерті" щодо характерів нацистської та радянської окупації Львова. Як висловився Юрій Винничук, німці все-таки встановили певні правила поведінки, яких усі мусили дотримуватися. На противагу жорстоким, проте раціонально обґрунтованим діям нацистів, радянська окупація, на думку Винничука, вирізнялася хаотичністю і тотальною нерозбірливістю щодо вибору жертв репресій", – фіксує хроніст.

Чесно кажучи, я був здивований, що деякі історики напосілися за ці слова саме на мене, а не на безліч тих авторів, які висловлюють ту саму думку. Інтернет просто таки ряхтить від висловлювань типу "Гітлер наївний молокосос в порівнянні зі Сталіним", "Гитлер против Сталина – мальчик в коротких штанишках".

А ось що пише американський історик Тімоті Снайдер: "До Другої світової війни сталінський режим був кривавішим, ніж гітлерівський. Нацистська Німеччина почала вбивати в радянських масштабах лише після пакту Молотова-Ріббентропа, підписаного влітку 1939 року, та спільного німецько-радянського вторгнення в Польщу у вересні того самого року".

Однак є уточнення: за цілий ряд гітлерівських злочинів відповідальність несуть не лише німці, а й росіяни (чи то пак совєти). Снайдер пише: "Німці саджали радянських військовополонених у табори смерті, де 2,6 мільйона загинуло від голоду".

Але ж винен у цьому Сталін, який вважав, що усі полонені - зрадники і відмовився від послуг Червоного Хреста. У той час, як польські офіцери в німецьких концтаборах грали собі в карти, а американські отримували платню в рейхсмарках, совєтські офіцери тяжко працювали і гинули. Совєтські солдати не мали прав на пакунки з Червоного Хреста.

"Ще мільйон радянських громадян померли під час блокади Ленінграда", – фіксує Снайдер. Але ж і тут провина Сталіна, який не дозволив евакуювати населення.

Врешті вчений робить висновок, що до окремих злочинів Гітлера причетний Сталін: "Як я вже писав у "Кривавих землях", де обговорено всі злочини нацистів і Совєтів, навіть під час німецько-радянської війни були епізоди співучасті, коли одна сторона вбивала більше тому, що її спровокувала чи інакшим чином сприяла вбивству інша сторона.

Німці взяли в полон так багато радянських солдатів частково тому, що Сталін наказав генералам не відступати. Німці розстріляли так багато цивільних частково тому, що радянські партизани навмисно провокували їх на відплату.

Німці розстріляли понад сто тисяч цивільних у Варшаві 1944 року після того, як Радянський Союз підбурив місцеве населення до повстання, а потім відмовився допомагати.

У сталінському ГУЛАГу з 1941 по 1943 рік загинуло 516 543 людей, засланих на каторгу Совєтами і приречених голодувати внаслідок вторгнення Німеччини.

Чиїми жертвами були ці люди - Сталіна чи Гітлера? Чи обох?"

Люди, які пережили 1939-1941 рік в Західній Україні, в один голос свідчать про те, що то були страшні роки, коли вони, затамувавши подих, вслухалися в гуркіт тої чи іншої автівки, яка проїжджала по вулиці: чи не зупиниться вона біля їхнього дому?

Щойно з приходом німців люди змогли перевести дух. Я тут, звісно ж, веду мову про українців і поляків, бо для євреїв гітлерівський режим, звичайно, вилився в жахливу трагедію. Але і її мав би з Гітлером розділити Сталін, бо, добре знаючи про те, що чекає євреїв, їх не поспішали евакуйовувати, не надавали транспорту.

І останній аргумент: Гітлер не вбивав своїх, а Сталін методично знищував свій народ, не щадив навіть грузинів. Сталін знищив еліту СССР, безліч письменників та науковців, чого не робив Гітлер зі своїм народом.

У той час, як "визволителі" у своєму переможному поході на Захід згрібали усіх чоловіків, що залишалися на окупованій території та кидали їх в атаку з голими руками, Гітлер своїх союзників (у тому числі українську дивізію "Галичина") відправляв на фронт щойно після ґрунтовного вишколу.

На згаданому обговорення виступила також історик з Польщі Йоанна Лісек, яка підтримала критику професора Амара. В такому випадку хотілося б почути й голос пані Йоанни щодо фільму "Сибіріада польська", де героїня-полька кидає в очі енкаведистові, що сталінський режим гірший за гітлерівський.

І чому ж тоді стільки представників поневолених совєтами народів пішли в німецьку армію? Чому кілька мільйонів біженців з СССР воліли відступити з німцями, аніж залишатися чекати "визволення"? Майже усі інтелектуали, які залишалися на окупованій території, теж відійшли разом з німцями.

Ще один мій аргумент звучатиме, мабуть, кумедно, ба навіть анекдотично, бо й стосується анекдотів. Так от: якщо про "визволителів" в Галичині й Польщі існує чимало принизливих анекдотів, то нічого схожого не бачимо на адресу німців. Не існує анекдотів про німецьких вояків, як про нечупар, тупих і брудних. Можливо, це теж своєрідний тест.

У кожному разі, хоч я і не писав історичного роману, але для багатьох людей відкрив невідомі для них сторінки, про які історики добре знали, але чомусь воліли не поширюватися.

Історики сидять, наче равлики, у своїх шкаралупках, пишуть наукові праці в наукових виданнях, яких не читають широкі кола населення, але при цьому їх не полишає почуття ревнощів до письменника, який насмілився ступити на їхній терен. Тоді чому вони вирішили, що можуть ступити на терен літератури?

Юрій Винничук