Наш Путін

Останніми днями якось забагато стало щоденного Путіна в ранньовесняному ефірі над Україною. Хоча, насправді, його й раніше не бракувало. Але нині – просто путінські дні якісь. Цей вічний кремлівський "велетень" політики, без якого, як каже режисер Міхалков, на росіян чекає лише апокаліпсис, знову став частиною і сьогодення, і окресленого майбутнього для росіян. І схоже – для українців також.

Хоча, для пересічного громадянина України, якому ніколи розбиратися у щоденних хитросплетіннях політики між Кремлем та Межигір'ям, нелегко збагнути - чому такі однакові за суттю "совки", як підполковник КДБ Путін і ґарант укрдемократії Янукович, раптом ворогують. Для вічного президента Російської Федерації ВВП сам розпад радянської російської імперії – "найбільша катастрофа" усієї світової історії. Тепер він свій совок відбудовує. Його місія - "собіратєль совєтской зємлі". З нашою включно.

А що залишиться ж від партійця-регіонала, якщо йому відібрати "совєтскоє наслєдіє"? Якщо відібрати в усіх цих добкіних, колесніченків, бандарєнків, костусєвих та й самої "сім'ї" ідола совєтської історії, то виявиться, що "король – голий", і вся його свита. Як риби, викинуті на берег історії – своєї не визнають, а "совєтська" належить не їм. Без спільних фантомних болів за тим "есересером" у них фундамент тікає з-під ніг. Без "совкового дискурсу" вони просто не можуть розділяти і владарювати? Як далі жити цим побратимам "Єдінай Расії" (партії "воров і жуліков") без власної монополії на "совок"? Це тепер і їхня екзистенційна трагікомедія імені 4 березня: без ВВП, як локомотиву реставрації "тисячолітнього совкового рейху", їм не вижити. Але й із самим Путіним-Всемогутнім їм також життя не буде! Деспотію в окремо взятій країні вибудувати їм вдалося, але створити свій окремий "совок" із суверенним кордоном з РФ – не вдається.

Для Путіна "совєтський" і "русскій мір" територіально співпадають і виходять за кордони РФ. Для нашої правлячої братії, яка продовжує на словах свою "євроінтеграцію", путінський геополітичний проект означає втрату влади, або ще страшніше – економічного контролю над Україною та ресурсами. Тупик – хоч бери і з горя поїдай тонни забороненого в Росії укрсиру.

Чому росіяни і далі обирають Путіна на чергових виборах Путіна? Чому йому вибачили гори трупів за дві війни у Чечні, вбитих газом москвичів на мюзиклі "Норд-Ост", дітей Беслану, не врятованих моряків із підводного човна-могили "Курск", вибухи в столичному метро, підриви житлових будинків в Москві, Волгодонську, Буйнакську, коли з вибухівкою в Рязані у підвалі багатоповерхівки впіймали не чеченців, а співробітників ФСБ? Чому йому вибачають страшну бідність двох третин населення найбагатшої на мінерали держави? Тотальну корупцію та вседозволеність силовиків-гебістів? Окупацію Грузії? Політичні вбивства вдома і закордоном? Створення в державі атмосфери "кругом адні врагі" і перетворення усіх сусідів на країни-вороги? Не нам шукати відповіді, тим більше усіх нас застерегли, що "умом Рассию не понять..." Та й не в українській звичці лізти в чужий город із своїми порадами, кого обирати. Усе завжди було навпаки – достатньо пригадати 2004 рік.

Середній клас російської столиці і великих міст, який заявив вимогу чесних виборів і висловив недовіру самому Путіну, не зможе переломити масовий вибір росіян. Ці люди – прекрасна меншість, яка насмілилася озвучити правду і заявити своє людське достоїнство. Вони так нагадують нам щасливі обличчя засніженого Києва 2004-го. Але більшість і далі хоче залізну руку з Кремля. Для десятків мільйонів на пропагандистську мантру "нєт на вас Сталіна" втретє знайдеться відповідь. Для них Путін позавчора, учора і завтра - це реінкарнація модернізованого Сталіна. І для реалізації неосталінських геополітичних амбіцій із створенням містичного совєтського євроазійського "есесесера"" жодні союзники з Межигір'я не потрібні. А виконавців своєї волі модернізована біоверсія кремлівського диктатора буде розставляти в провінціях "совкового міра" самостійно. І самопроголошені деспоти із Єнакієво зайві. На "мєстах" мають бути реальні пацани з ФСБ у російських погонах, як то багапші та кокойти на захоплених землях Грузії. Путінське ГРУ має списки майбутніх кандидатів у намісники і чомусь здається, що сьогоднішніх "супердонецьких" серед них немає.

Насправді, їх Путін знову стане гравцем української політики - нашим агітатором та організатором. Путін для українців – це вічний конфлікт біля острова Тузла. Ніщо так не згуртовує українське суспільство до цивілізаційного європейського вибору, як сам ВВП із своєю непохитною позицією: "нєзавісімоє украінскоє государство – ето недоразумєніє".