Реальні пріоритети

Ми не вміємо фокусуватися на головному. Тут варто було б конкретизувати, що цього не вміє наша нова українська влада, але її критикувати не можна, тому говоримо про нас: весь минулий тиждень інформаційні акценти робились на другорядних подіях, тоді як про головні ми якось забули.

Що вважалося важливим протягом останніх декількох днів? Не концентрація військ РФ на кордоні з Україною, не бажання наших європейських і американських партнерів перенести надання фінансової допомоги на червень-липень, а саме вбивство Сашка Білого. Рада створила з цього приводу слідчу комісію і головні телевізійні ретранслятори тільки й говорили про те, чи правомірно діяли бійці МВС у рівненському лісі.

Чому стільки честі для кримінального діяча, і як взагалі ми (вони, але ми їх не критикуємо)… як взагалі ми допустили, що через Майдан відбулася легалізація кримінального угрупування, яке відкрито ходить столицею з автоматами, втручається у корпоративні конфлікти, а в мережі розповідають про них рекетирські історії?

Про неоднозначну роль тих панів у долі Майдану вже говорено-переговорено, як і про їхній зв'язок із попередньою владою та спецслужбами. І тому проблема так званого "Правого сектору" – це вже не проблема Верховної Ради чи міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, а цим мав би зайнятися головний антитерорист країни – глава СБУ Валентин Наливайченко. І не тільки тому, що ці мілітарні діячі потрапляють в сферу його компетенції, а ще й тому, що в мережі є факти, які непрямо можуть вказувати на добрі зв'язки пана Наливайченка з "папєрєдніками" того сектора - організацією "Тризуб". Хтось говорить про фінансування, інші викладають відео, на якому нинішній очільник СБУ виступає перед літнім табором тих автоматизованих патріотів.

СБУ мало б почати діяти. Якщо Валентин Наливаченко за підтримки МВС не впорається з цією проблемо протягом тижня, то як можна сподіватися на його ефективність на Сході, де доводиться мати справу з професійно підготовленими "туристами Путіна"?

Влада вже повинна втратити ідентифікацію "свій-чужий" і навести порядок, зосередивши на головних пріоритетах.

Що головне?

Насамперед, це розслідування вбивства снайперами "Небесної сотні" та проведення легітимних президентських виборів. Формулюючи таку повістку, я виходжу не з особистих емоцій і не стільки з інтересів історичної справедливості, а з точки зору реальних викликів: ці питання формулюють перед українською владою європейські чиновники.

Чому євробюрократам важливо дізнатися, чиї снайпери вбивали активістів Майдану? Російські спецслужби засвітили прослушку розмови верховного представника ЄС із закордонних справ Кетрін Ештон та глави МЗС Естонії Урмаса Паєта, в якій дипломати відверто говорили про зв'язок снайперів на Майдані з лідерами опозиції. Далі взялися за справу російські дипломати, які – добравши ще пригорщу подібних аргументів – переконують своїх європейських візаві в тому, що у лютому - у період перемир'я між протестантами та владою - опозиціонери самі розстріляли своїх людей і в такий спосіб здійснили переворот. Мовляв, довірливий і нещасний Янукович навіть війська вивів з Києва, а ті скористалися моментом і скинули беззахисного диктатора і корупціонера. Відповідно, наступний висновок російських посланців Путіна – київська влада нелегітимна.

Подібні аргументи Москви дуже турбують Брюссель, і, за словами багатьох моїх співрозмовників, вони не можуть геть зовсім не реагувати на подібні звинувачення. Саме тому першою вимогою ЄС до Києва є проведення негайного розслідування і пошук снайперів, та їхніх замовників. Не призначення винних, не пошук офірних цапів, а саме детального розслідування, яке могло б розвінчати російські міфи, які Кремль ретельно плекає силами своїх спецслужб і дипломатів. Очевидно, ці міфи тримаються не лише на розмові Ештон та Паєта, але інші аргументи наразі не відомі, і не так важливі. Суть зрозуміла і без них: завдання силовиків, в тому числі Віталія Яреми, Валентина Наливайченка та Арсена Авакова, розплутати одну з найбільших таємниць Майдану. Тут не потрібно вестись на вторинні цілі, не втягуватись в авантюру із вбивством кожного озброєного авторитета.

Завдання друге – це проведення президентських виборів. Якщо порівняти обіцянки Вашингтону та Брюсселю одразу після революції з деклараціями пізнішого часу, то важко не помітити так званого замороження обіцянок: спершу було продекларовано негайне виділення траншу МВФ в 15 млрд дол, від Світового банку -  3 млрд дол, макрофінансової допомоги та гранту ЄС в 3 млрд євро, ЄБРР – 6 млрд дол, траншів від інших інституцій. Тоді як зараз надходження головних коштів переадресовується у часі на поствиборчий період; країні тим часом надаються порівняно невеликі в обсягах разові допомоги.

Вашингтон та ЄС натякають на так звану неповну легітимність влади, і причина не лише у форматі отримання повноважень правлячої команди, а й у змісті: по Києву досі ходять озброєні люди, в Донецьку та Харкові заворушення, і у наших "покровителів" немає відчуття, що команда переможців міцно тримається у кріслі.

Наші західні партнери чекають виборів. Тому всі зусилля мали б бути зосереджені саме на забезпеченні легальної кампанії:

- по-перше, її намагатиметься зірвати Кремль, аби далі грати на своїй сопілці нелегітимності;

- по-друге, після ознайомлення з останніми результатами опитування громадської думки, чимало експертів заговорили про те, що і Юлія Тимошенко, програючи в народних симпатіях, зацікавлена у перенесенні кампанії;

- по-третє, сепаратисти з низки східних областей також намагатимуться зірвати голосування на конкретних дільницях, через що рупори Кремля ставитимуть під сумнів все голосування.

ОО не мала б дозволити собі розгубленості на Майдані. А нині – тим паче. Тому мають бути сформовані чіткі пріоритети, і планомірно реалізовуватися. Інакше виявиться, що ухвалювати непопулярні рішення проти власного народу значно важче, ніж проти групки бійців "Правого сектору". Відступати нікуди, бо, як сказав один з політиків, позаду Москва.