Російська "голка" Євросоюзу

НАТО не хоче продовження АТО на Донбасі. І Олланд, і Меркель теж не хочуть. Вся євроспільнота хором намагалася стримати українську владу від винищення путінського тероризму.

І справа не лише в тому, що ситий битого не розуміє. Будемо чесні, Старий Світ готовий пожертвувати і Кримом, і Донбасом, і навіть може ще якимись регіонами не їхньої держави, аби тільки не виходити з "зони комфорту", як кажуть британці.

Що таке зона комфорту, пояснювати багато не потрібно. Мільйони російських мільярдерів є найвдячнішими споживачами європейських благ. Вони скуповують найдорожчі будинки на золотих узбережжях Європи, вони купують там яхти та літаки. Саме росіяни найбільше витрачають на усілякі там діаманти, золото, шуби, дизайнерський одяг і т.п. Та навіть пересічний російський турист, за визнанням європейських експертів, розтринькує під час подорожі до ЄС в середньому вчетверо більше грошей, ніж туристи з інших країн. А президентові Франції Франсуа Олланду навіть одного російського замовлення на десантний корабель "Містраль" вистачає, аби уникати розмов про санкції на адресу Російської Федерації. Не кажучи вже про величезні ринки збуту – від Ростова до Уралу і далі…

Ситий Захід не хоче втрачати жодного російського долара, а тому інколи навіть важко зрозуміти, на чиїй стороні грають європейські президенти, канцлери і прем'єр-міністри. Взяти бодай ідею нав'язування Віктора Медведчука в якості переговорника від самопроголошеної "ДНР". Нібито ця прекрасна думка прийшла до голови пані Ангелі Меркель, але ми ж прекрасно розуміємо, що просувати кума Путіна в якості представника інтересів пропутінських терористів може лише Володимир Путін. А пані Меркель просто було незручно відмовити своєму кремлівському приятелеві. Взагалі з Медведчуком кремлівська ідея нібито полягала в тому, щоб зробити його губернатором Донбасу і вийти на формування де-юре мирної, а де-факто – сірої, непідконтрольної Києву зони. В чому тут інтереси Києва - не зрозуміло. Але це не завадило пані Меркель виступити зі своєю миротворчою ініціативою.

Тож у нас, виходить, подвійні дипломатичні стандарти: про людське око Кремль лякають санкціями, але насправді лідери Старого Світу не хочуть поривати контакти з заможним сусідом, який так щедро інвестує кошти в європейську економіку. Саме цим можна пояснити той факт, що на Донбасі по 10 разів на день терористи порушували перемир'я, а наші європейські партнери раз у раз спонукали українську владу не відновлювати АТО. Це теж частина російського сценарію посилення контролю в цьому регіоні, де тероризм уже займається активною підривною діяльністю в прямому розумінні цього слова: підриваються мости і залізничні полотна, зупиняються підприємства, тероризуються місцеві жителі, а бандити займаються рекетом і розбоєм.

Продовження перемир'я – це фактичне збереження отого статусу-кво і організація "керованого хаосу" на території Донбасу, мета якого – довести регіон до гуманітарної катастрофи. А та вже своєю чергою стане предтечею введення так званого російського миротворчого контингенту, тобто – офіційної окупації Донбасу, призначення маріонеткового уряду, проведення референдуму і т.д…

У цій ситуації український президент ухвалив єдине правильне рішення – відновлення АТО. Цей крок, як ми уже знаємо, Кремль зустрів критикою, Євросоюз – мовчанкою, Білий Дім - активною підтримкою. На відміну від Старого Світу, Новий Світ – США – на сьогодні є нашим прямим соратником. Якби не активна позиція Штатів, то навряд проти Росії було б введено два рівні санкцій, і не готувалися б санкції третього рівня; якби не речники Білого Дому та Держдепу, то у світі, окрім України, ніхто би не говорив про те, що російські терористи постійно порушують перемир'я, а сама РФ активно забезпечує їх зброєю. Зрештою, якби не адміністрація Обами, то Євросоюз навряд чи погодився б підписати другу частину угоди про асоціацію.

Нікого не можна абсолютизувати, а тим паче США. Але в нинішній ситуації інтереси Києва значно більше збігаються з інтресами Вашингтона, ніж Брюсселя. Тому з ЄС треба "асоціюватися", але при цьому слід чітко розуміти, що не кожної поради наших асоціативних партнерів з ЄС треба слухати, бо ще невідомо, чим чи ким ця порада могла бути продиктована.

І ще: економічна доцільність в сучасному світі домінує над політичними принципами.