Український бомонд і всесвітній бонтон

На Заході (в сенсі – у тамтешньому світі моди і краси) вже відчутно давно настав період, коли помпа поступилась своїм місцем спокійним тенденціям, природності та витонченості. Там тепер мода на фешенебельність і мінімалізм. А ми, хай як вважаємо себе Європою, в цьому сенсі поки що – на жаль – ще дуже відстала Азія. У нас що епатажніше, то краще. Вірніше – що божевільніше, то краще, бо епатаж давно вже поступився місцем нездоровому максималізму та жаданню дешевої провокації імені себе. Молодіжні вечірки давно прийнято плутати із офіційними діловими прийомами, а дискотеки – з врученням нагород за досягнення у галузі вищої математики.

Що прийнято одягати на світський раут? Припустімо, що середньостатичний українець (чи українка) не ходять кожен день на столичні прем'єри, покази мод від відомих кутюр'є чи хай навіть просто на вечірки для знаменитостей. І все-таки уявіть, що ви виграли два квитки на відкриття кінофестивалю десь у Венеції, чи навіть поїздку у Нью-Йорк, і серед обов'язкових заходів у вас на порядку денному – відвідини європейського ресторану (не фаст-фуда!), де часто-густо збираються зірки… Що одягти, аби почуватися впевнено? Щоб не тикали пальцем? Для чоловіків задля подібних оказій рекомендований смокінг (діловий костюм сюди не вельми підійде – інакше ваш партнер виглядатиме серед гостей представником фірми "Оріфлейм" на роботі), для дам, звісно, сукня… І от тут починаються у нашого українського бомонду камені спотикання.

Цього року на Канському кінофестивалі Ума Турман вийшла на червону доріжку в таких в'єтнамках, що я б і на пляж посоромилась – прості, як двері, жодного тобі брюлика. І викликала схвальні відгуки прихильників та преси, між іншим. Антигламур сьогодні є синонімом гарного смаку в світі, і тільки в нас дами все ще орієнтуються на московське "відчуття стилю", котре нам пропагують силіконові монстри типу Лєри Кудрявцевої і Сергія Зверєва, і нафтові хлопчики типу Тіматі – всі ці тони макіяжу, ботоксу, каменів Сваровського, пір'я, стриптизерських туфлів і мінімуму ядуче-рожевого вбрання.

Коли дивишся фоторепортажі з українських світських раутів, не покидає враження, що фотограф помилився і виклав фото з бразильського фестивалю. Або з цирку… Або з якогось фрік-шоу, де що більше на тобі буде золотого і барвистого, то більше ти запам'ятаєшся шановній публіці. Мабуть тому обговорення якогось чергового столичного дійства виглядає приблизно так:

– Ти була вчора в клубі "Шалене Марабу" ("Синє какаду", "Гламурний тужур", "Золотий унітаз")?

– Була, так було класно! Більше всіх запам'ятався лисий чоловік в фіолетових трико і тітка в зеленій сукні з пляшкою шампанського на голові!

– А навіщо їй пляшка шампанського??

– Ну як, це ж гламурно так, напевно…

Бути знавцем високої моди сьогодні так само круто, як колись бути інженером чи архітектором. Кожен другий зараз є власником модного журналу чи ведучим гламурної передачі. При цьому уявлення про моду в цих "знавців" настільки спотворене бажанням звернути на себе увагу, що кожна їхня нездорова безсмаковна примха позиціонується як "нетривіальний погляд на стиль" та "новаторське непересічне рішення".

Скажімо, віднедавна прийнято вважати "світською левицею" таку собі Світлану Вольнову. Вольнова займається виключно тим, що епатує, як нині модно казати, публіку – якось прийшла на столичну вечірку у ансамблі з двох банних рушників – одному у вигляді сукні, в іншому – на голові. Хто не в курсі, нагадаємо, що Вольнова – це конкретно бальзаківського віку мадам – навіть з "хвостиком", – котрій би пасувало епатувати чимось іншим, а не виглядом своїх напівголих тілес. У США Мадонна одного разу, виходячи в світ, даруйте, під пахвами не поголила – то півроку інтерв'ю уникала: соромно. А Вольнова з своїми рушниками й нічого – вважає себе стильною штучкою.

Давно увійшли в моду футболки із різноманітними принтами – картинами, написами. Напевно багато хто пам'ятає, як на котромусь з минулорічних "Євробачень" Світлана Лобода зомбувала іноземних колег такими футболками власного дизайну з написом "Anti-Crysis girl". Так от – якось дівчата з одної нашої співочої групи (не уточнюватиму, якої) змусили наш бомонд випасти в осад, припхавшись на люди в сукнях з написом "Я с*ка". Про що це свідчить? Звісно ж, про неабиякий рівень ознайомленості з модними світовими тенденціями. Тільки от одна річ, коли провокативні написи на одязі дозволяють собі зірки світової величини (та й те з метою більш конкретною, ніж просто попіаритись), а інша річ – нікому невідомі співачки, котрі перебувають у активному пошуку альтернативної реклами самих себе…

Хоча, таким людям не завадить віддати належне. Варто комусь із знаменитостей одягти щось без претензій – ніхто й пальцем не ворухне. Натомість Настя Камєнскіх, котра на концерті для ветеранів, присвяченому дню 9 травня, співала у трусах з полуничками – героїня жовтої преси. І нема на це ради.

Однак, якщо ви не претендуєте на сумнівну славу Вольнових та Насть – виходячи в нью-йоркський європейський ресторан, одягніть щось без претензій. Адже антипіар – це свого роду також піар. Особливо якщо ви на святі папуг і турецьких тюрбанів з банного рушника такий один.