Вільнюс очима дитини. 1985 рік

Коли мені було 8 років, я потрапила в незвичайну поїздку. В туристичній групі з 20 дорослих я була єдиною дитиною і було менше 8 років. А потрапила я туди зовсім випадково.

Тато їхав в турпоїздку в Вільнюс від фірми, в якій працював. Ми з мамою проводжали його на залізничному вокзалі. Мені як дитині дуже хотілося поїхати з ним. Несподівано за кілька хвилин до відправлення поїзда він вирішив мене взяти з собою. Керівник групи був не проти, з провідником домовилися. І ось ми вже сидимо в плацкартному вагоні, слухаємо радіо. І тут по радіо оголошують конкурс для всіх пасажирів. Питання було наступне:

Назвіть, що можна придбати на суму до трьох копійок? Ваші відповіді із зазначенням номера вагона і місця передавайте через провідника. Ми написали, що це сірники вартістю 1 копійка. Через деякий час по радіо оголосили трьох переможців і ми виграли в цьому конкурсі. Подарунком стали литовські шкільні зошити з білосніжними сторінками в лінієчку з прокресленими полями. Потім у школі весь клас просив показати ці зошити, настільки вони були гарні. Так почалася наша поїздка.

Вранці ми прибули у Вільнюс і пішли на екскурсію. Зима, холод, дме пронизливий вітер. Ми уважно слухаємо гіда. Я звертаю увагу на чисті мощені вулиці. Дізнаюся, що в цьому старовинному місті багато замків, костелів. Особливо запам'яталася вежа з оглядовим майданчиком з чудовим видом на старий Вільнюс. Мені здавалося, що я потрапила в казкову країну, настільки це було неймовірно! Ця поїздка досі в моїй пам'яті, як спогад про дитинство.

Я бачила Вільнюс очима дитини, а зараз мені б хотілося побувати в цьому чудовому місті знову і оцінити його неймовірну красу очима дорослого!