Чотири роки без права конфіскації

Чому би Юрію Луценку, Арсенію Яценюку та їх колегам не перестати гасати по метро з прапорцями (цим можуть зайнятися і волонтери), і не запропонувати співвітчизникам пакет української мрії?

Принаймні, так би вчинила будь-яка європейська опозиція, розуміючи, що кожні вибори забирають у людей чотири роки, і цей час не повинен пропадати марно, він повинен принести якісні зміни у життя людей.

В Україні відбулося ще одне рейдерське захоплення. Несподівано "злочинна влада" відібрала в "об'єднаної опозиції" головні фішки виборчих кампаній останнього десятиріччя: євроінтеграцію та енергетичну незалежність від Кремля. І тепер, коли навіть Юлія Тимошенко незабаром відбуватиме виправне лікування у німецькій клініці, за що тепер боротиметься опозиція?

Дотепер будь-яка виборча кампанія перетворювалася в інформаційну передову: ну це коли тут "свої", а за лінією фронту – "чужі", тобто - опоненти. Одна частина країни починала тихо ненавидіти іншу, і завдяки такій поляризаційній моделі політики примушували кожен "свою" челядь забезпечити явку і голоси. Але волею долі та Володимира Путіна наша країна (закусивши губу і відчуваючи при цьому легкий присмак бензопропілену) взялася за зміцнення енергетичної незалежності від російського газу та підписання угоди про асоціацію з ЄС.

Це іронія долі, але саме на совісті "помаранчевих" Віктора Ющенка (2006-го року) і Юлії Тимошенко (2009) кабальних газових угод, і саме Віктор Янукович нині робить все, аби в Україні запрацювали американські кампанії з видобутку сланцевого газу, а споживання російських енергоносіїв скоротилося. І саме Янукович виявився "під Коксом", тобто наблизився до легалізації взаємин України та Євроспільноти.

Тепер і влада, і опозиція проповідують одного європейського бога, і вони спільно споряджають в його лоно Юлію Тимошенко. Тому напрошується логічне питання: якщо угоду з ЄС про Асоціацію підписуватиме саме чинний президент (і відповідно – у громадській свідомості він і вестиме Україну до ЄС), то куди вестимуть своїх виборців Яценюк, Кличко і Тягнибок? Аби підписатися під євроінтеграцію, Арсеній Яценюк та Юрій Луценко розпочали рекламну кампанію про переваги євроінтеграції для нашої країни, тим самим виступивши у ролі піарників активності "злочинної влади". Але в такій іпостасі йти на вибори і перемагати практично неможливо, бо це означає доганяти потяг "Хундай", яким керують опоненти. Існує, звісно, ймовірність того, що потяг зламається, але на це особливо розраховувати не варто. Опозиційним структурам потрібно буде моделювати нові інформаційні алгоритми виборів. Звісно, за традицією можна і треба критикувати владу за корупцію, слабкий бюджет і т.д., але на цій критиці кампанію не збудувати. Потрібні нові ідеї, які вирізнятимуть того ж самого Арсенія Яценюка чи Віталія Кличка від лідера регіоналів. Блискучих (чи посередніх) ораторів міняти на професійних економістів, соціологів та фінансистів, рахувати, як лібералізувати податкову систему, підвищувати пенсії та зарплати бюджетниками, які "грузинські" реформи їм буде під силу провести в Україні.

Іншими словами… якщо раніше виборчим товаром був страх (як "вони" переможуть, то "вам" як мінімум хана), то завтра виборцям слід пропонувати мрію. Чого хочуть українці, може підказати будь-який соціолог: тут і оплачувана робота, і високі пенсії, доступна якісна охорона здоров'я, і освіта для дітей, і безпека. Свого часу одна з польських політичних сил запропонувала – не мало і не багато – чотири реформи, і проводила їх декілька років. Чому би Юрію Луценку, Арсенію Яценюку та їх колегам не перестати гасати по метро з прапорцями (зрештою, цим можуть зайнятися і волонтери), і не запропонувати виборцям пакет української мрії? Принаймні, так би вчинила будь-яка європейська опозиція, розуміючи, що кожні вибори забирають у людей чотири роки, і цей час не повинен пропадати марно, він повинен принести якісні зміни у життя людей.

Я вірю в те, що опозиція інтелектуально спроможна сформувати такий пакет ініціатив, в крайньому разі - завжди можна рекрутувати якісних консультантів, в тому числі "імпортних". Проблема в іншому:

- по-перше, на попсі простіше заїжджати у владу, тоді як викликати довіру, наприклад, до справедливої пенсійної реформи дуже складно. Особливо після того, як нещодавно одну таку "реформу" було проведено, і "пенсійна реформа" стало синонімом словосполучення "підвищення пенсійного віку";

- по-друге, якісні зміни не робляться на коліні, тоді як у виборців дуже короткий часовий лаг очікування. Якщо через рік після президентських виборів пенсія на буде 1,5 тис євро, то на парламентських люди проголосують за інших. Біда в тому, що жодна з політичних команд не готова грати у довгу дистанцію, тим паче, що рейтинги усіх партійних структур тримаються на одній - двох особистостях. Втратив капітан довіру, і "титанік" потонув, без айсберга. Які тут довгі дистанції?

Але в даній ситуації в опозиції немає виходу. Саме їй належить протоптати цю стежку. Бо [можна сказати, що] Віктору Януковичу пощастило, і він виграв великий бонус на цю виборчу кампанію. Залишається ще питанням, як його електорат відреагує зміну курсу, але євроінтеграторів не засуджують.

В Януковича є Кокс. Опозиція повинна роздобути план. Іншого не дано: ми переживаємо важливий момент – очікуване руйнування моделі "воїни світла проти лицарів пітьми", тепер всі кандидати переходять "на світлу сторону".

Орест Сохар