Донецько-московський дивертисмент
"Московський дивертисмент" Володимира Рафеєнка, про який тут мова, – це чудова футурологічна сага про сучасного Одіссея і Трою, яка переноситься до Москви, і яку хочуть зруйнувати сучасні варвари.
Будь-які сюжети імперської історії сьогодні продовжують жити лише завдяки фабульним вливанням колишніх молочних братів з пострадянського простору. Ось кажуть, наприклад, що роман "Московський дивертисмент" Володимира Рафеєнка з Донецька, який вийшов у російському видавництві "Текст", читають і дають почитати знайомим і сусідам тамтешні розчулені філологи, які скучили за кухонно-літературними посиденьками і чтивом часів перебудови. При цьому за саму книжку автор нібито отримав престижну "Російську премію", засновану для апологетів відповідної культури з колишніх радянських республік, але, окрім як на згаданих кухнях її, виходить, не читають.
Отже, одне з двох. Або це вади преміальної літератури, яку або кидаються купувати, або принципово кривляться, або кухні нині вже не ті. А на тих, які залишилися, Рафеєнка одразу полюбили здебільшого не читачі, а літературознавці, які розуміються на будь-якій, не лише прикладній міфології. Їхню любов до скромної прози донецького автора можна порівняти… ну, наприклад, з нещодавнім ажіотажем навколо фільму "Географ карту пропив". Не знаючи до пуття, кому і куди переказують вітання автори стрічки, сучасний глядач, не відаючи про радянську кінокласику на кшталт "Польотів уві сні і наяву", "Осіннього марафону" і "Качиного полювання", впевнений, що наразі мова про чергового героя нашого часу.
Так само "позачасові" почуття російської філологічної критики до прози Рафеєнка. Її навряд чи зрозуміють, орієнтуючись лише на пізні, преміальні тексти автора, а ранні навряд чи подужають, тому що, по-перше, в них треба було жити, а не заковтувати заднім числом. По-друге, їх уже просто не існує, цих душевних саморобних книжечок, що видавалися як не при містечковому журналі, то при заводській багатотиражці точно.
До речі, про кіно. Пригадуєте п'яту дружину одного з героїв фільму "Чорна кішка, чорний кіт" Кустуриці? Ту саму єдину голубку з п'яти обраниць, яку чоловік, легендарний циган-мафіозі, дядько Гарга, носив за пазухою, про що любив розповідати своїм онукам? Здається, задовго до виходу фільму Рафеєнко у незакінченому "Романі про Олю" (у болісно-чуттєвому оригіналі – "Роман об Оле") був герой, який перетворив свою кохану дружину на шпильку, котру носив у нагрудній кишені. Дурничка, звичайно, яка метляється, немов пилок метафори в краденому повітрі, але все одно приємно. До того ж роман, здається, так і не вийшов.
Ну, а "Московський дивертисмент" Володимира Рафеєнка, про який тут мова, – це чудова футурологічна сага про сучасного Одіссея і Трою, яка переноситься до Москви, і яку хочуть зруйнувати сучасні варвари. І про жодну Олю-Олену при цьому не йдеться, адже не жінками захоплюються нинішні ахейські мужі. "Чому це так важливо – перемогти Трою? – запитують у романі. – Адже справа не в тому, щоб зруйнувати Москву, поневолити, поставити навколішки, як мріяв фашист. Сенс в тому, щоб її контролювати! Хто контролює Трою цього світу, той контролює провину, спокуту, перемогу, надію, щастя, та й сам Світ!"
Словом, читайте і перемагайте!