На Схід!

До того, як стати письменницею, авторка цього роману працювала в соціальній службі, а після - була книжковою художницею. Як результат - гірка тема безпритульного дитинства та авторські ілюстрації до власних книжок, одна з яких - "Володар драконів".

Річ у тому, що покинутим дітям обов'язково потрібно владарювати, бо це для них - компенсація за відсутню родину і зниклих батьків. Не дивно, що, крім "Володаря драконів", у Корнелії Функе є роман "Король злодіїв" про юного ватажка компанії безпритульних злодюжок, який потрапляє на міфологічний острів Таємниць.

Ну, а герої "Володаря драконів", цієї неймовірної історії про дружбу безпритульного хлопчика Бена зі срібним драконом на ім'я Лунг - навпаки, перекочовують зі світу стародавніх легенд і міфів в наше урбаністичне сьогодення. Але навіть тут їм доводиться шукати новий дім в далеких горах. Поділ неба в Гімалаях - це дев'ять снігових вершин, майже однакової висоти, що оперізують, немов захисне кільце, казкову долину. Йдучи за мапою корабельного щура, герої зустрічають на своєму шляху різних казкових істот. Гноми і ельфи, василіски, морські змії і гомункулуси, але головне - жахливий мисливець на драконів на прізвисько Золотий.

Утім, сила духу, самовідданість і доброта допоможуть їм подолати всі труднощі з перешкодами і досягнути благородної мети. Причому головна перешкода на шляху додому - це невіра: у казку, у себе, у власні сили.

"Я сказала їм, - повідомляє героїня роману, - що існує інша історія. Мовляв, згадайте про Володаря драконів, який повернеться того дня, коли срібло виявиться ціннішим за золото. Він переможе разом з нами золотого дракона. Але вони лише хитали головами і казали, що Володар драконів помер і ніколи не повернеться".

І це природно, адже він полетів. Але, як відомо, обіцяв повернутися.

Звісно, "Володар драконів" - це цілий дискурс, усі ці казково-реалістичні пейзажі-герої-події, в яких легко заплутатися, якщо від початку не вивчити правила цієї захоплюючої гри. І тоді ось така сцена буде сприйматися не як щось неврозумливо-зарозуміле, а як чергове запрошення до подорожі у світ казкового апокаліпсису, який, до речі, вже настав, але ми ще про це не прочитали:

– Хай щастить! – вигукнув Барнабас Візенгрунд.

– Повертайтеся скоріше! – крикнула Віта, а Гіневер кинула Бену плитку шоколаду. Він встиг схопити її раніше, аніж вона впала на коліна Сірчаної шкурки. Луї Довгохвостий завів мотор свого літака, і Лунг звівся в небо. Він перелетів гору, на схилі якої стояв монастир, і подався до сніжних вершин, що обрамляли небо на сході.

Саме на сході, розумієте? Це поїзди ідуть на захід, як у футуристів, а мудрість завжди знаходилася у зворотному напрямку.