Шанс для укрліту
Попри те, що "все вже розтлумачено до нас", у романі багато з чого можна отримати дослідницьку насолоду.
Здається, сьогодні вже неможливо писати "чисті" тексти про природу і людські стосунки, не тримаючи в голові аналітичну складову будь-якого поцілунку за клунею, де невдовзі так добре мріятиметься за комунізм. Це тривожне відчуття переслідує при ознайомленні зі "Снами Юлії і Германа" Галини Пагутяк, будучи синкоповане "воєнними" главами про дівчину, яка сидить у підвалі з помираючим дідом.
Старообрядницька, майже буколічна атмосфера сентиментального роману несподівано переривається сценами, які більш нагадують похмуру стилістику "Сходження Ганнібала" про те, як юний доктор Лектор змагався з німцями, коли ті знищили його родину. Загалом сентиментальний роман сьогодні неможливий без героїки національно-визвольної боротьби.
Якщо раніше багато що у філософських писаннях цієї авторки доводилося домислювати самотужки, то її останні в часі "Сни Юлії і Германа" – це роман на два роз'яснювальні голоси, які накладаються один на одного у своєму прагненні якомога об'ємніше змалювати сцени розкиданого в часі побуту – у місті-герої Кенігсберзі – сходячись наприкінці у сюжетній поліфонії, яка, до того ж, ще й завершується робочим щоденником письменниці 2009-2010 років.
Попри те, що "все вже розтлумачено до нас", у романі багато з чого можна отримати дослідницьку насолоду. Вишукані образи і влучні характеристики: листя каштана, що "хляпало по шибах, як босі ноги по калюжі", поміщицька молодь, що "наче мухи обліпила фортепіано", старий садівник, який "завершив своє фізичне існування майже", і який скидається на лева зі "Світу тварин", де звірі в інтерпретації ведучого Сенкевича завжди "завершували свій життєвий шлях". Іноді, щоправда, авторка не витримує розмір і ритм поміщицького дискурсу, і тоді героєві доводиться "їхати в темряві десять миль", а не звичних "верст", але це вже абераційні дрібниці.
Отже, з одного боку, в романі Пагутяк показана класична картина занепаду поміщицтва, коли головний герой – новоспечений господар з відставних офіцерів, який "заледве міг відрізнити сосну від дуба" – після смерті тітки гадає, що та залишила йому у спадок "золоту табакерку, мандоліну, а чи бридку гравюру з вітальні", а натомість отримує цілий маєток. З іншого боку, змальована не менш невтішна картина здрібніння офіцерства, чиє життя нагадує "ручай з твердої ущелини, що випливає на широку рівнину й не знайшовши, до кого приєднатись, перетворюється на затхле болото".
Коротше кажучи, декаданс, як в Коцюбинського, коли в цілої літератури існує лише один шанс "поправити своє становище – одружитись з багатою панною чи удовою", тобто влитися у велику сім'ю народів, що, зрештою, й було зроблено.
Долучайтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та слідкуйте за оновленнями розділу!