Онукам Сварога обламали роги

Не фортунить Росії. Мало того, що Україна повернулася задом до "ізбушкі на куріних ножках", то ще й руській вітязь впав у бою, а олімпійський вогонь аж чотири рази гаснув. Ну, тепер все. Забирайте пацієнта. І бажано почати з великої клізми.

Недарма вже й самим росіянам обридли усі ті понти, які не мають за собою реального підтвердження в дії. Весь пафос виходу Повєткіна з двоголовими курми на животі і з піснею-заклинанням "русскава духа" – "внукі Сварога, славниє дєті" – виглядав кумедно. Які онуки Сварога? І які "слав'янє"?

Хтось колись чув від поляків, чехів, хорватів щось подібне? Ні. Це тільки росіяни увесь час мусять утверджувати в собі слов'янина. "Ми – слав'янє!" – заявляють вони нам. Так ніби на захід від нас живуть не слов'яни, а папуаси.

А далі було виконання гімну. І якихось дві тисячі українських уболівальників співали цей гімн разом з Джамалою так, що понад тридцять тисяч російських уболівальників і не вмилися. Наші національним гімном і самі заряджалися, і заряджали Кличка, і заряджали нас, глядачів. Я встав і слухав стоячи. Бо наш гімн прийшов з народу, його спочатку народ випробував, скуштував на зуб і язик, полюбив і щойно тоді він став державним.

Російський гімн – це штучний покруч совєтського гімну з незмінною мелодією, яка набила оскому усім, хто жив у ті часи. Тому він і не заряджає. Тому його й не співають. Хтось його навіть назвав "фанерним".

Як не співав його і Кобзон під фонограму. Тут усе було фальшивкою. Під перукою – лисина, а в мікрофоні голос Кобзона двадцятирічної давності.

І публіка замість того, щоб перейматися звучанням своєї святині спокійно галділа, шаруділа, хрумтіла. Гімн їх не єднав.

Не єднала їх і любов до президента напередодні його дня народження. Пішли навіть чутки, що усе це навмисно підлаштовано, щоб принизити Путіна.

Далі більше: боксерський поєдинок перетворився в російських змі на справжній військовий похід. Програний. Але військовий. А Кличко уже виріс до розмірів Наполеона, який загрожує цілісності імперії. Таке враження, що побивши Повєткіна, він ось-ось кинеться лупцювати Путіна і всю президентську рать.

Водночас роздувається ще й інша думка: Повєткін насправді не програв. Не переміг, але не програв. І показав те, що і мав показати: незламність "русскава духа".

І, як бачимо, вже й сам Повєткін повірив у свою священну місію та зібрався судитися і доводити, що суддя був на боці Кличка. А те, що він кілька разів гепнувся на дупу – то це такий хитрий маневр. Видно, бідачка, після бою ще в дзеркало не зазирав.

Недарма уже й жарт з'явився: за місяць росіяни будуть переконані, що Повєткін таки виграв. А за пів року переконають у цьому українців завдяки російському телебаченню.

Російський інтернет аж сичить від ненависті: "бандєравскій гей-масон", "нємєцкій жидотюрк", "Кличко еврей-борец", "Володя Кличко ибаный хахол", "гавняный хахол. Хитрый и сцулявый"... А там уже й ми усі: "Хохлы - п#доры натовские".

Гей! Браття! Та ще ж недавно ми були "аднім рускім народом", "братьямі навєк"! Ви ж нас так любили! Так нас прагнули. Волали про єдність. І що – уже все? Шлюс, Параню, по коханю?

Блогер Денис Казанський написав з цього приводу: "Боксерский поединок Поветкина и Кличко ясно показал, что никакого "единого славянского народа", никакого "славянского братства", о котором сегодня активно говорят кремлевские политтехнологи, в природе не существует. Достаточно просто почитать комментарии россиян на различных интернет-ресурсах, чтобы понять - нет не то, что "братской страны", нет даже отдаленно дружественного народа! Между нами лежит пропасть, которую умело маскировали в годы тотальной цензуры, но теперь, в век интернета, ее уже не скрыть".

Та найпопоширенішим в інтернеті виявилося висловлювання Міхаіла Задорнова. Воно викликало бурю уже з українського боку. Задорнов, як він сам себе рекламує – "єдінствєнний русскій юмаріст", і раніше з особливою насолодою лаха дер з дурного хахла і його не менш дурнуватої мови. І я не уявляю собі, щоб артиста, який ображає національну гідність француза, крутили на всіх каналах Франції. А тим часом саме такими є коронні жарти Задорнова, який уже давно нічого сам не пише, а мирно пасеться на широких лугах інтернету.

Цього разу він явив нам плід власних глибоких роздумів і пояснив, що жарти і фотожаби з нагоди перемоги Кличка "омерзительные". "Потому что нельзя плевать в колодец! А Россия для Украины, между прочим, колодец. Правда, не с живой водой, а с газом голубым".

Тобто спочатку вони висушили наш колодязь з газом і нафтою в Галичині, а щойно тоді взялися розробляти свої родовища. Чисто по-братському.

Шкода, що Міша, поїздивши по світу, не довідався однієї шокуючої для себе новини: у всіх країнах стьоб над іншою країною, яка програла, звична річ. Нічєво лічнава. І жоден німець ще не додумався волати англійцеві, аби той не плював у його колодязь.

Далі Задорнова понесло в минуле, і я раптом дізнаюся, що, незважаючи на те, що Кличко має українське прізвище, "в то время-то мы все были одной национальностью - советскими. Как же не стыдно вот так вот делить, подогревая этим делением вражду между двумя самыми родными народами?"

От же ж імперська закваска! Якщо не вдається зробити Кличка росіянином, то бодай "совєтскім". А ця надокучлива пісня про "самиє радниє народи" уже оскому набила. Ну, ніхто у світі, жоден народ не співає таких дифірамбів іншому, тримаючи при цьому ножа в кишені. Ні шведи не кричать данцям, що вони народи-брати, ані данці норвежцям, хоча теж жили колись в одній країні.

Та всі рекорди за популярністю б'є наступний пасаж Міші: "Конечно, я понимаю западных украинцев, их я не виню. Они всегда были предателями. Они всегда лежали под Польшей. А поляки всегда предавали Россию в угоду любым западным інтересам".

Тут відразу постають два питання: кого зрадили західні українці? Росіян? А коли вони їм присягали на вірність? А може, був такий період в нашій історії, коли росіяни поставилися до західників, як до братів рідних? А ми, сволочі, їм за добро злом відплатили? Але ж ні. З осені 1914 до літа 1915 років, коли браття москалі окупували Галичину, вони пальцем об палець не вдарили, аби прихилити до себе місцеве населення, а займалися грабунком, терором і нищенням усього, що було українського.

У 1939-41 ця гарна "визвольна" традиція повторилася. То які претензії до галичан, що вони запам'ятали тільки зло?

А коли поляки зраджували? Це взагалі на голову не налазить. Вони теж росіянам не присягали на вірність і за будь-якої нагоди повставали та боролися за свою незалежність. Але чи можна назвати зрадою боротьбу поневоленого народу?

От мав рацію Винниченко: тільки колупни якого росіянина – відразу вилізе імперський чортик. Але окрім чортика, у Міші проглядається уже така легенька шизушка. Ще коли він переконує, ніби Повєткіна підтримала і надихнула "мислєнно" (?!) його донька, можна списати на поетичний образ. Але далі – це вже дуже висока поезія: Повєткін "выглядел в конце боя гораздо лучше Кличко".

Це ж яким треба бути вквашеним, щоб таке верзти? А далі ще краще: Міша уже прогноз робить про долю бідної України, коли вона "отойдет к Западу. Это будет самый мрачный день в истории Украины, потому что уже через два года они почувствуют, что с ними происходит".

Як вам така неймовірна точність – два роки! І все лише тому, що – увага! – "все славяне солнечные! Я сейчас не считаю поляков и западных украинцев, которые уже давно существуют в психологии лунных, хотя сами по роду своему являются солнечными. Их переформатировали. А Украина, Беларусь и Россия - это солнечные люди, они черпают энергию от солнца, а не от луны".

Пацієнт сазрєл, увазітє.

Хоча ні. Є ще одне відкриття, тепер уже "наукове": в России учёные открыли способ, как мгновенно растопить несколько айсбергов?.. Один из самых больших айсбергов может быть растоплен в течение 7 минут! Вы понимаете, кого накроет в первую очередь эта вода? Может, поэтому американцы так и осторожничают пока с Россией?"

Про Санкт-Петербург наш прогностик якось забув. Підозрюю, що після того, як Міша відкрив таку велику державну таємницю, його точно ізолюють у відповідний заклад, де перебуває ціла зграя архімедів та наполеонів.

Відтак його понесло знову в давнину і він повідомляє, що "только славяне называют созвездие Большая медведица". І далі висновок просто глобальний: "Если это было сто тысяч лет назад, значит, в те далёкие времена люди уже населяли материк, причём северный, потому что это созвездие видно на Севере, и только у нас его так называют. А значит, мы все от одного очень глубокого корня, древнего единого народа, который называл Полярную звезду Кол, а созвездие – Большой Медведицей".

Бєдний, бєдний, Міша! Ек вас, батєнька, угаразділо-та! Назва Велика Ведмедиця прийшла до росіян з латини – Ursa Major. А русскоє Кол – від грецького слова "полос" – вісь. Українці ніколи не називали це сузір'я на латинський манір, а віддавна – Великий Віз. І не треба було українцям їхати на Сєвєр, аби побачити його, бо на території України Великий Віз видно протягом цілого року. Так що запхай, Міша, той свій древній корінь собі туди, звідки ти його витягнув. Україна – не шльондра, аби від якогось кореня тащитися.

Ну, тепер все. Забирайте пацієнта. І бажано почати з великої клізми.

А кода цієї історичної події символічна: господарі доволі своєрідно задемонстрували свою слов'янську гостинність. В жодній країні світу такого ще не було, щоб після поєдинку не звучав гімн країни переможця...

Юрій Винничук