Україна – Чехія – 0:0. Перезавантаження

За сухими нулями – купа емоцій. Причому позитивних. І це попри те, що Україна не виграла. Не змогла реваншуватися за принизливі празькі 0:4. Не зуміла продовжити приємну традицію щоразу вигравати у Львові. Врешті решт, попри терпкий присмак від того, що команду назавжди залишила головна її зірка.

УКРАЇНА - ЧЕХІЯ - 0:0. ВІДЕО МАТЧУ

Проте, як не дивно, збірна України радше жива, аніж навпаки. Вона змінила шкіру, змінила обличчя, навіть манеру і почерк, проте не стала байдужою сама і не залишила байдужих осторонь. Це команда, яка викликає емоції. Це команда, яка хоче розвиватися. У неї ще багато чого не виходить. Проте в неї є матеріал, підґрунтя, на базі яких мають з'явитися м'язи. Хочеться, щоб було саме так. Щоб кінець став початком.А матч – унікальний за своєю суттю. Я б сказав – найунікальніший. Навряд чи згадаю щось подібне. Чи бодай схоже. Перша гра після домашнього Євро-2012. Після злету і розпачу, проте не розчарування. І в той же час остання зустріч перед новим циклом – відбором до чемпіонату світу в Бразилії. Перша гра без Шевченка. Закінчилась ціла епоха. Скажу більше – ціла ера. Капітан більше не допоможе. Не виручить. Не заб'є. Він пішов. І повернутися не обіцяв. Тепер Андрія Миколайовича ми в до болю знайомій атмосфері більше не побачимо. Він став бійцем інших галузей. Інших полів. Передовсім кукурудзяних. Так що доведеться вчитися жити без нього. Дуже складно. Майже неможливо. А що робити? Без Вороніна також буде непросто. Хоча, либонь, й не так, як без Шеви. Адже й одесит залишив у синьо-жовтій команді яскравий слід. Увірвався, як метеор, і пішов своєчасно. Так треба вміти. Щемно й сумно від усього цього.Ну і, насамкінець, ця гра – ще одне своєрідне прощання. Для президента ФФУ. Григорій Суркіс в цій іпостасі провів останній поєдинок. Наступний – старт відбіркового турніру до чемпіонату світу проти Англії – вже освятить інший очільник федерації, якого виберуть фактично без вибору другого вересня. Як би там не було, але це також завершення епохи. Ось такий вийшов вінегрет у Львові. Додайте до цього те, що в виїзній зустрічі проти чехів українці зазнали одну з найдошкульніших поразок, тому за визначенням гра мала стати з претензією на реванш. Не берусь стверджувати, що українці тримали в голові ті 0:4. Проте однозначно, що перемогти складного й непоступливого суперника вони збиралися. Це було видно неозброєним оком. Це проглядалося з перших же хвилин зустрічі.Віддамо належне Блохіну. Олег Володимирович – справжній тренер-мотиватор. Йому та його хлопцям відвели на підготовку до гри аж один день, а він зумів усіх привести до тями й до спільного знаменника. Команда грала. Команда старалася. Команда створювала. Ніби й за себе, й за тих хлопців. Хотів було сказати, що склад збірної, особливо у її першотаймовій варіації – експериментальний. Проте через відомі причини розумію, що нині будь-який склад синьо-жовтих може вважатися саме таким. Заброньоване місце в основі матимуть, хіба що, Коноплянка з Тимощуком. Навіть Ярмоленко, котрого потрібно також зарахувати до цієї трійці, розпочав матч на лавці. Відтак тим хлопцям, що вийшли на львівську арену, було, що доводити. Як собі, так і тренерові. Вони відчули, що отримали шанс. Навіть попри те, що вибір із кандидатів у нас невеликий, і все крутиться довкола одних і тих же прізвищ, вибір стартової одинадцяти таки є. Тому умовному Гармашу, Зозулі чи Бутку є, за що боротися, що доводити. От вони й ганяли, немов то не товариська гра, а надважлива офіційна. Приємно вразила швидкість у нашому виконанні. Причому як індивідуальна, так і колективна. А ще – якась легкість, навіть упевненість місцями, з якою проходили кремезних і тертих опонентів. Ніби з якогось полону вискочили українці. Чи з тіні двох Андріїв?Сподобалося й те, як створювалися моменти. Звідусіль – і через флангові атаки, й через довгі передачі, й завдяки стандартним ситуаціям. На полі була команда в повному розумінні цього слова. І це, повторюсь, не могло не радувати.Однак, разом з тим, впадало в око й дещо інше. Приміром, незіграність. В деяких епізодах вона мала локальний характер, у деяких – показовий. Проте, за великим рахунком, домінуючою характеристикою нашої команди вона не стала. До того ж, певна змагальна аритмія має яскраво виражений об'єктивний характер. А от інша проблема, цілком можливо, має суто суб'єктивні риси. Як на мене, наша національна команда на даному часовому відрізку, після всіх кадрових пертурбацій, наразі перебуває в достоту цікавому вимірі. Збірна України зараз – фактично темна конячка. Від цієї збірної не знаєш, чого чекати. Вона може й тріумфувати, й зазнати фіаско. Даруйте, проте немає відчуття класу, зверхності якоїсь. Навіть такого рівня, нижче за який у будь-якому разі не опустишся. Все це має прийти з матчами, з досвідом. З одного боку, добре, бо є куди рости й розвиватися. З іншого – не дуже, бо цей досвід потрібно здобувати на передовій, в боях. І ще один нюанс, який навряд чи назвеш позитивним – невміння реалізовувати моменти. За один матч було створено стільки, скільки, мабуть, не створили на домашньому чемпіонаті континенту. За показником володіння м'ячем, вочевидь, наздогнали "Барселону" в матчі проти якогось "Леванте". От тільки у каталанської диво-команди забити може кожен. У нас поки що "життя після царя" складається не результативне. Навіть в моментах, коли, здавалося, простіше було забити, аніж навпаки, м'яч вперто йшов повз. Це не дуже тішить. Особливо напередодні візиту до Лондону.Проте тішить інше. Життя з чистого аркушу наша національна команда розпочала жваво, організовано, а місцями й солідно. Ностальгічний присмак після прощання з учорашніми кумирами швиденько так змінився новими гранями, на нові надії та сподівання. Команда у нас є. Вона радше жива, аніж навпаки. І вона заслужила на оплески.Навіть попри те, що не домоглася реваншу. Незважаючи на те, що не змогла забити. І що переможна львівська серія перервалася.Вона ще переможе. Неодмінно.Олександр Солнцев