Чому мовчить містер Обама

Росія нахабно порушує Мінські угоди – Обама мовчить. Путін шантажує світ і порушує повітряний і морський простори країн НАТО – Обама мовчить. Конгрес і Сенат США вимагають надати Україні летальну зброю – Обама мовчить.

В чому ж причина такої гри у мовчанку? Чого і чому боїться президент США? Більшість політичних оглядачів сходяться на тому, що Бараку Обамі не хочеться отримати поглиблення конфронтації з Росією. Мовляв, надавши Україні оборонну зброю, Америка і НАТО стають учасниками прямого конфлікту з РФ. Крім того, схоже, вище керівництво США "повелося" і на ядерний шантаж Путіна. Як зазначає журналістка Енн Епплбаум з Washington Post, США "ми не продамо Україні бодай оборонну зброю через те, що Росія – ядерна держава, і Росія нам про це весь час нагадує […] Звісно, усе це блеф і погрози, щоб змусити всіх нервувати. Але оскільки є крихітний ризик того, що Путін достатньо навіжений, щоб убити мільйони людей, вони діють, і вона про це весь час нагадує, і оскільки є крихітний ризик того, що Путін достатньо навіжений, щоб убити мільйони людей, вони діють".

Крім того, не варто скидати з рахунків і позицію партнерів США по НАТО, зокрема, Німеччини, яка дуже наполегливо просить Обаму не надавати Україні летальне озброєння, мотивуючи таку позицію все тією ж гіпотетичною ймовірністю втягування НАТО в прямий конфлікт з РФ і провокування Путіна на новий виток агресії на сході України. Обама, який, як відомо, не зможе брати участь у виборах президента США в 2016 році, швидше обере позицію "зробити все, аби не стало гірше", не боячись втратити електорат. Будь-який необережний крок, на думку голови Білого дому, може дорого вартувати Америці.

Тим не менш, ймовірність надання США окремих видів озброєння для України є. Шанс на початок поставок зброї дає постійний наполегливий політичний тиск з боку як політичних опонентів, так і союзників Штатів, а також суспільна думка – її громадськість, експерти та журналісти формують через провідні американські ЗМІ. І ця думка на боці України. Зокрема, все та ж Епплбаум нагадує, що в НАТО також є ядерний потенціал, причому набагато більший, ніж в РФ, і цим варто скористатися принаймні для відбиття інформаційних атак Кремля.

До того ж, якщо дивитися на проблему з суто практичної точки зору, навіть якщо РФ і запустить ядерну ракету, хоч ймовірність цього є мізерною, то її може заздалегідь виявити система космічного спостереження – STSS, завдяки якій у США буде змога вчасно її перехопити.

А от що залишиться від самої Росії, коли США запустять свої ракети у відповідь? Якщо цього не розуміє Путін, то розуміють його генерали, які навряд чи захочуть стати "вугликами" через свого божевільного начальника. Тому вони не дозволять здійснити пуск ракет з ядерними боєголовками. Це мають розуміти й у Вашингтоні, тому сподівання на поставки до України зброї з США не є безнадійними.

Втім, а чи потрібна Україні американська зброя?

Щодо стрілецької зброї, танків і літаків, то поки в них немає кричущої потреби. Авіацію в нинішньому конфлікті Україна практично не використовує, від канадських винищувачів ми відмовились через нерентабельність такої покупки на даному етапі. Водночас вітчизняна оборонна промисловість нині намагається виконати замовлення на поставку в армію нових танків типу БМ "Оплот", які за своїми характеристиками не поступаються ні російським, ані американським аналогам. Тому потреби в отриманні "Абрамсів" поки немає – Міноборони переконане, що замовлення по танках заводи виконають. Та й для освоєння американського аналогу потрібен чималий час – на навчання механіків, навідників, "обкатка" танків на полігонах і т.д.

А от що конче потрібно Україні, так це високоточні протитанкові, радіолокаційні, зенітно-ракетні комплекси. Більшість експертів сходяться на тому, що найбільша потреба нашої армії у пересувних зенітно-ракетним комплексах M1097 Avenger, можливо – ЗРК "Patriot" PAC-3 та переносних протитанкових ракетних комплексах (ПТРК) FGM-148 Javelin. Ракета наводиться автоматично – навіть у складних метеорологічних умовах і вночі. Здатна без проблем влучити в башту танка, найбільш вразливу його частину.

Аналогічні до "Джавеліна" розробки в Україні є, але їх конче недостатньо в нинішніх умовах. Українська ПТРК "Бар'єр" також оснащена напівавтоматичною системою наведення, але в ЗСУ її бракує – немає масового виробництва. Якби Javelin був поставлений на озброєння ЗСУ, то це б надало нам неабияку перевагу над Росією. Адже подібних протитанкових комплексів Росія не має. За винятком ПТРК "Корнет", який, втім, поступається американському конкурентові: він також здатний автоматично наводити ракету на ціль, але робить це за допомогою лазерного променя, чим демаскує себе. Окрім того, на озброєнні армії РФ останніх розробок цього ПТРК немає.

На перспективу Україні потрібні й системи протиповітряного захисту. Все з тієї ж причини – своїх не вистачає, а покрити потребу в них вітчизняна оборонна промисловість поки фізично не в змозі. І тут в нагоді стала би американська радіолокаційна станція далекого радіусу дії 3DELRR. Можна, звичайно, згадати, що в Україні є "Кольчуги", але, знову ж таки, не в необхідній кількості.

Втім, з країн НАТО нам вже надходить далеко не мирна техніка – бронемашини Saxon, Humvee, на які можна ставити український бойовий модуль, переносні радіолокаційні системи, незабаром надійде на озброєння снайперська гвинтівка Barrett M82A1, яка є абсолютно адекватною відповіддю на "Вихлоп" з РФ, що використовують проти наших ЗСУ.

Але хотілося би більшого. Наприклад, аби в перспективі НАТО провело разом з нашими ВПС повітряну операцію на зразок тієї, що була в Боснії в 1995 році. Тоді військово-повітряні сили Альянсу нанесли авіаційні удари по 338 цілях сербських сепаратистів, скинувши 1 026 авіабомб. Ця операція змусила югославського диктатора Слободана Мілошевича піти на переговори і підписати Дейтонську угоду, після чого Югославія припинила військову підтримку сепаратистсько-терористичних угруповань боснійських сербів, і покладено кінець громадянській війні у Боснії і Герцоговині. Але це стане можливим лише тоді, коли Росії під тиском санкцій і внутрішніх конфліктів буде не до Донбасу.