Граблі для парламенту
У Верховній Раді є речі, які не змінюються – це здатність демократичних сил воювати один з одним більше, ніж з ідеологічними опонентами.
Після майже 4 років авторитаризму, у Верховну Раду знову повернулася демократія і свобода слова. А разом з ними – броунівський рух, внутрішня конкуренція і жорстка боротьба за сфери впливу.
У Раді 7-го скликання усього цього не було. Вхід у фракцію Партії регіонів коштував гривню, вихід – 100. Спікер Володимир Рибак жорстко цензурував виступи з парламентської трибуни. Монолітність більшості забезпечувалася погрозами, показовим позбавленням мандатів Павла Балоги і Олександра Домбровського, тиском на бізнес, грошима і кримінальними справами.
Сформувати групу, чи фракцію без благословення Банкової було нереально. Позафракційні депутати в Раді Януковича-Рибака практично не мали жодного впливу на роботу парламенту. Для того, щоб принаймні бути почутим, потрібно було вступити, або в Партію регіонів, або в одну з кишенькових груп, або мати покровителя на Банковій. І "регіоналам" таким чином вдавалося втримувати ситуацію під контролем аж до втечі Януковича.
На фоні Ради 7-го скликання, нинішній парламент – заповідник шансів та можливостей, хороший майданчик для публічної діяльності, шанс зробити самостійну кар'єру в політиці. Але, ситуація в державі вносить корективи в будь-які плани, які б не намагалися будувати політики. В період кризи рейтинги швидко злітають, але так само швидко падають. Підтвердження тому – "Правий Сектор", який ще в січні здавався усім проектом номер один після повалення Януковича, і партія Ляшка, яка з упевненого другого місця у соцопитуваннях, буквально за якийсь місяць вибула з трійки лідерів.
Через це, парламентська більшість для політика – хороша можливість поставити хрест на своїй політичній кар'єрі. Адже попереду ще багато непопулярних рішень і компромісів, які не завжди будуть сприйняті суспільством як благо. Принаймні, умовна опозиція зробить усе, щоб подати такі кроки саме в негативному світлі.
Власне кажучи, опозиція у цьому парламенті теж не зовсім класична. Зараз у Верховній Раді є партія "Опозиційний блок", яка активно критикує владу. Але, працюють вони, за великим рахунком, в холосту. Коефіцієнт корисної дії від слів про відключення електроенергії, якщо вони озвучені паном Бойком, украй низький. Лише через те, що вони – проросійська опозиція. Лише тому, що вони двічі вчорашні, хоч і говорять те, що багатьом хочеться чути.
Проукраїнської опозиції поки що немає, хоча попит на неї росте з кожною помилкою правлячої більшості. Але, ще до присяги народних депутатів було зрозуміло, що кістяком цієї опозиції стануть Борис Філатов, Борислав Береза, Дмитро Ярош і Володимир Парасюк. Тому оголошення про наміри створити групу "УкрОП" - абсолютно прогнозовані. Не здивуюся, якщо в цьому об'єднанні ми побачимо і представників партії "Свобода".
Лави проукраїнської опозиції в недалекому майбутньому можуть поповнити, в перспективі, вільні агенти – Сергій Лещенко, Мустафа Найем, Світла Заліщук, Дмитро Добродомов та інші. Ці молоді і амбітні люди лише почали свій шлях у великій політиці і не хочуть брати на себе негатив, пов'язаний з діями "Блоку Петра Порошенка". І це абсолютно логічно. Останні голосування в парламенті показують, що умовна група Лещенка уже нараховує щонайменше 8 депутатів. Але, це не буде поповнення для групи "УкрОП". Швидше – самостійний проект і він може бути цікавим для потенційних спонсорів.
На фоні Ради 7-го скликання, нинішній парламент – заповідник шансів та можливостей
Думаю, що і партія "Самопоміч" теж взяла курс на опозицію. Цей політичний проект стане повноцінною партією, лише коли матиме своїх сільських і міських голів, фракції в районних та обласних радах, широку мережу осередків по всій Україні. Через це, наступні місцеві вибори – найбільш пріоритетна задача для "Самопомочі". Для цього їм потрібно принаймні зберегти свої рейтинги. Тому, партія Садового особливо не рвалася в уряд, розуміючи, що до посади, навіть найменшої, додається повнота відповідальності за ситуацію в країні.
Не останній вплив на єдність коаліції матиме рішення партії "УДАР" йти на місцеві вибори окремо. Що це означає? По-перше, що соратники Кличка залишилися незадоволеними співпрацею з Петром Порошенком, а по-друге – вони прекрасно розуміють, що партія президента – братська могила для тих, хто у ній залишиться. Через це, не здивуюся, якщо навесні в Раді з'явиться депутатська група партії "УДАР", про яку уже зараз на ефірах говорять деякі представники цієї політичної сили. Але, це не буде той "УДАР", що в 2012 році. Команда Віталія Кличка втратить щонайменше трьох людей – Павла Розенка, Ірину Геращенко та Віталія Ковальчука.
В усьому цьому можна знайти дуже навіть немало паралелей з парламентом 2007-2008. У той період кулуарами Верховної Ради активно гуляв крилатий вислів Романа Зварича: "Коаліція міцна як ніколи". Так він прокоментував новий виток суперечок між тогочасними партнерами по коаліції - БЮТ-ом і "Нашою Україною". В Раді восьмого скликання немає ні Зварича, ні "Нашої України". Є Юлія Тимошенко і партія "Батьківщина", але уже не в статусі головного гравця. Проте, є речі, які не змінюються – це здатність демократичних сил воювати один з одним більше, ніж з ідеологічними опонентами. Через це знамените "Коаліція міцна як ніколи" спливе в кулуарах цього парламенту ще не раз.