Маркес відпочиває?

У новій книжці Юрія Буйди, більшу частину якої займає повість "Трунок і мед", напрочуд затишно і гарно. Це в попередньому романі "Злодій, шпигун і вбивця" цього московського автора  сюжетом сновигали суцільні дядьки із залізними зубами і самокрутками завбільшки із фабричну трубу, інваліди на візках з підшипниками, палкі жінки, які розплачувалися в буфеті скинутими трусиками та інші билинні герої з історії післявоєнного життя.

Натомість тепер майже все навпаки, і нова повість, підкріплена низкою оповідань, повна навіть не історичної, а зовсім архівно-архаїчної дидактики. Адже мова про початок і кінець дачної забудови підмосковного едему, в якому легендарні комдиви поступалися місцем не менш уславленим письмакам з артистами всенародної ваги.

Словом, перед нами така собі "дворянська" ностальгія за справжнім - дитинством, коли "ми бігли на терасу, де нас чекало молоко з ванільним цукром і маленькі свіжі кекси, що називалися "мадленками"", отроцтвом з його дорослими кухнями, на яких "говорили про Паризький травень і Празьку весну, про Солженіцина і сталінські табори, про "Бісів" і "Поему без героя", про минуле і майбутнє Росії", і юністю, коли "Таті пила чай з порцелянової чашки і курила сигарету, вставивши її в довгий мундштук, обвитий срібними нитками". І все ясно без слів - у цій епопеї про старий дворянський рід, що якось так непомітно, тихо і майже не боляче пережив історію Вітчизни на підмосковній дачі.

До речі, це той самий випадок, коли автор користається із вдячної класики. Пригадуєте, як про дачний люд писав Мандельштам? "Їм би все життя прожити де-небудь на дачі у хороших знайомих, слухаючи дзвін чашок на балконі, навколо самовара, поставленого шишками, розмовляючи на терасі з продавцями раків і листоношею." І хіба не про те саме вся російська кінокласика — від "Незавершеної п'єси для механічного піаніно" до "Втомлених сонцем"?

Хоча, розмовляти з раками, листоношами і чашками у безумному чаюванні в повісті Буйди особливо не доводиться, оскільки "простирадла, рушники, носові хустки, халати, манжети і коміри сорочок, келихи із залишками вина або недопалки в попільничці часто бувають балакучішии і красномовнішими за людей". І тому історія - будинку, роду, країни - переказується не в діалогах героїв, а у відступах з-під пера автора сюжету. Ну, а та межа, за якою ця історична повість переходить у не менш епохальний детектив на чолі з містечковою міс Марпл, звичайно ж, невловна. Одне можна сказати точно: в літературі, "мотор якої - здогад, а не знання", автору "Трунку і меду" немає рівних у російській словесності. Адже Маркес, з якими його порівнюють, писав в інших казкових краях.

До речі, щодо національного. "Дім - ось і вся російська ідея, - резюмує героїня повісті Юрія Буйди. - Дім. Ми ж безпритульні, любий мій лікарю. Земля у нас є, а дому - немає". Ось автор і намагається його побудувати.