Не виймаючи з Рота

Взявши до рук збірку з романтичною назвою "Берлін та околиці", дехто з читачів, знайомих з творчістю Йозефа Рота не лише за старенькою "смолоскиповою" збіркою "Білі міста", можливо, здивується: "Дивись-но, цей великий романіст, виявляється, ще й до газет дописував!" Аналогічним чином, хоч і в зворотньому сенсі, напевно дивувалися сучасники цього автора, беручи в руки його черговий, щойно видрукуваний роман: "Дивись-но, цей відомий журналіст ще й романи встигає писати!"

Бо тоді, за життя, журналістська слава Рота набагато перевершувала його популярність письменника, з чого, мабуть, дивуватися не варто, адже в ту епоху, ще до засилля Інтернету, багатомільйонна армія читачів газет на порядок перевищувала багатотисячну армію книголюбів.

Тож до збірки нарисів і статей австрійського письменника і журналіста увійшли тексти, написані ним для берлінських газет у 1920-30-ті роках.

За часу Веймарської республіки Берлін виявився місцем, де народжувався новий урбаністичний ландшафт післявоєнної Європи. З одного боку, місто активно перебудовувалося і розширювалося, з іншого - війна, вулична політика та економічна стагнація немов перебудовували зсередини його мешканців, а також гостей-іммігрантів: "Ввечері я йду берлінською Курфюрстендам. Я тулюсь до стін, як приблудний пес. Я самотній, але у мене тверде передчуття, що мене веде саме Провидіння. Іноді мені доводиться обережно обходити паркани, за якими видно садок. Вхід туди мені заборонений. Я заздрю трамваям, які жваво і без жодних перешкод сновигають посеред газону, що тягнеться посередині дороги".

Динамічна картина цього вируючого мегаполісу, змальована в газетних колонках Йозефа Рота, і сьогодні читається як живий репортаж про життя міста, яке знову стало місцем сполучення різних культур. Назви статей відповідні: "Нова пральна машина", "Роздуми про транспорт", "Некролог готельному порт'є", "Берлінська індустрія розваг".

Письменник-журналіст створює галерею типів і вуличних сценок, які чимось нагадують булгаківську Москву, де місце фантастики займає спостережливість і унікальний берлінський стиль, а іноді скидаються на московські блукання Вальтера Беньяміна, зафіксовані в його московському "Щоденнику" того самого часу (чию сюжетність, між іншим, спритно запозичив Юрко Андрухович для свого роману "Дванадцять обручів").

Утім, Рот описує власну мандрівку містом, куди його привело не кохання, як у Беньяміна, а банальні злидні: "Блондинка-продавщиця — о, як мені запам'яталася її промениста, весняна привітливість щодо "клієнта", який приблизно півроку тому назад завітав до крамниці в рукавичках і чудовому костюмі, - недовірливо глянула на мене з-за плеча солідного покупця, який уважно вивчав пилку для нігтів. Вона вже навіть висунула шухлядку каси, очевидно, збираючись дати мені трохи дріб'язку, але тут увійшов директор"...

Не виймаючи з Рота подальші цитати, можна з певністю сказати, що його старі сюжети ще нададуться для новітньої української прози, яка давно вже займає чергу до віконечка європейської каси.