Блиск і злидні збірної України

Гіркий присмак від стартової поразки збірної України в євровідборі, що з часом лише посилюється, змушує визнати, що наш тренер та його підопічні – майстри лише одного шаблону.

Який суперники давно розкусили. Тому перспективи цієї команди й особливо цього тренера наразі видаються, даруйте, безперспективними.

…Декілька років тому Михайло Іванович очолював сімферопольську "Таврію". Охарактеризувати той період роботи Фоменка якимсь одним влучним епітетом навряд чи вийде, проте мова зараз не про це. Подейкують, як перед поєдинком підопічних Фоменка на євроарені (у це зараз складно повірити, але було й таке) за лаштунками, себто "не на диктофон", журналіст запитав тренера, мовляв, а ви вже розбирали суперника? Ваші помічники переглянули "вживу" хоча б один матч опонента? Михайло Іванович на те флегматично відповів щось на кшталт "а навіщо мені їх дивитися, ми будемо танцювати від своєї гри".

Отетерілий журналіст не знав, як сприйняти те одкровення - чи як жарт, чи за чисту монету. А насправді, як виявилося пізніше, то було сущою правдою - Фоменко завше "танцював від печі". Для нього головне - вибудувати, налаштувати свою гру, свою тактику. А наскільки мотивований чи складний суперник і як саме він збирається проектувати власні потуги - то справа надцята...

Я не випадково пригадав події майже десятирічної давнини. Як мені видається, та репліка таврійського періоду кар'єри найкрасномовніше характеризує тренерську методу Михайла Івановича. Він так звик працювати. Він так завше працював. Часом це давало результат. Почасти непоганий. Відтак він не буде себе переінакшувати. Не той вік, знаєте. Людина не того формату. Із таких людей цвяхи б робити, як сказав би Маяковський.

А ще із нього був би, здається, класний футбольний функціонер. А от головним тренером головної команди країни…На цій посаді, як зараз видно, має бути людина, яка вміє і бажає вчитися, мінятися. Михайлу Івановичу таке ні до чого. Вочевидь тому така ноша навряд чи для нього посильна.

Даруйте, я не говорю, що йому треба неодмінно збирати валізи після першого ганебного ляпасу. Просто веду до того, що згадана вище схема – "танцювати від печі", тобто будь що грати в свою гру – може слугувати дороговказом або невігласу, або ж генію. Невігласом назвати Фоменка може хіба що пришелепкуватий, проте окрім чемпіонату України Михайло Іванович як тренер нічого не вигравав, отже поставити його в один рівень із якимось Хітцфельдом таки складнувато.

А все тому, що де б не працював колишній помічник Лобановського – чи то в Сумах, чи то в Ланчхуті, чи навіть в Києві, він неодмінно намагався грати за однією схемою. У його виконанні роль "консерватора", що фактично одразу приклеїлася з молодечих тренерських "нігтів", як Допа до Гепи, поступово перетворилася із позитивно-нейтральної в негативну. Облишмо зараз спогади про "Автомобіліст", "Гурію" чи запорізький "Металург" - то пам'ятають хіба що футбольно-стурбовані гурмани.

Для нагляднішого прикладу візьмемо гру збірної України. Яку за каденції Фоменка можна, розклавши на молекули, в сухому залишку отримати ось що: гра другим номером і як мінімум із двома опорниками. Крок-другий убік – смерті подібний. Так, повторюся, можна було грати в минулому столітті, проте зараз, коли футбол став наукою і в нього навчилися грати навіть ті, в кого й футбольних майданчиків справжніх немає, то моветон.

У минулому відборі - до ЧС-2014 - Фоменко зі своїм однаковим лекалом підходив фактично до всіх матчів і супротивників. І мав щастя! Передовсім тому, що у Варшаві і Подгориці він діяв проти колективів, що намагалися атакувати, розкривалися. До того ж, спрацював ефект новизни після приходу нового тренера. Особливо на тлі тренера попереднього. План спрацював.

Вдома проти Польщі було набагато складніше, адже вона закрилася. Складно було й проти закритої Англії. І навіть Молдови. Гру проти Франції винесемо за дужки - то не наш рівень. У першій грі французи нас недооцінили, захотіли взяти голіруч. У другому матчі спохватилися, й усе стало на свої місця. Проте зараз не про це.

Доки збірна України під орудою Михайла Фоменка демонструвала бодай якісь результати (а часом і просто непогані), наставник збірної та його методи і схеми викликали розуміння.

Проте коли ситуація змінилася, себто гру української репрезентації вивчили не тільки її прихильники, а й опоненти, що позначилося одразу ж на старті євровідбору, консерватизм Фоменка із позитивного чинника одразу перетворився на гальмо, таку собі схоластику. Зараз гра збірної України - як закрита прочитана книга. Книга нудна й малоцікава. Її навчилися читати всі. Навіть молдовани зі словаками.

Тут варто зрозуміти от що. Ми навряд чи найближчим часом станемо в рівень із топ-збірними. На жаль, це треба сприймати наразі як аксіому. Однак вистрілювати, як та ж Коста-Ріка на останньому Мундіалі, нам цілком до снаги. Для цього потрібно всього "нічого" - уміння вчитися. Вчитися у суперника, вміти бути непередбачуваними, непрогнозованими.

Натомість що маємо? Абсолютно прогнозований стиль, коли обов'язково в старті вийдуть два, а то й три хвилерізи, коли Ярмоленко зміщуватиметься з флангу до центру, завдаючи удару, коли Зозуля битиметься лисіючою головою об бетонний мур довготелесих оборонців, а на заміну так же невідкладно вийде Безус. І все це - за будь-яких обставин та опонентів.

Десь це дійсно проходило. Поки до нас призвичаювалися, недооцінювали, поглядали крізь пальці. Зараз майже всі вивчили. Прочитали цю закриту книгу. І одразу ж система дала збій. Бо, з одного боку, вже немає ні таємниць для суперника, ні емоцій для себе, адже настали сірі будні, а з боку іншого - ми в першому ж офіційному матчі зіткнулися зі своїм дзеркальним відображенням - Словаччиною. Ми схожі з нею, як партія і Лєнін, написав я одразу після гри. І це дійсно так. На даний момент ми не вміємо грати першим номером. Бо довго намагалися "танцювати від печі". Довго ігнорували чужі університети.

У цьому році Україна має провести ще три поєдинки. І фактично всі три опоненти - такі собі Словаччини - Білорусь на виїзді, Македонія вдома і в гостях у Люксембургу. Боюсь наврочити, проте здається, що складно буде скрізь. Причому дуже складно. Команда опанувала лише одну ноту, як Ярмоленко - один фінт, тренер - майстер однієї композиції. Як би це все не перетворилося на какофонію…

Гріє душу лише те, що наші суперники по групі (за винятком піренейців) за нас не ліпші. Проте навіть для долання таких сіромах нашого убогого "інструментарію" може не вистачити…

Олександр Солнцев