А що далі?

Десь так наприкінці 2005-го вздовж столичних доріг виросли біг-борди "Не зрадь Майдан!". Хто закликав - було невідомо. Кого закликали, також якось не розумілося. Віктор і Юля тоді саме перебували у розпалі взаємного поборення і за цією "мильною оперою" народ спостерігав з нудьгою. Одиниці небайдужих зайняли активну сторону барикад - Віктора або Юлі. А ще менше було тих, хто вголос говорив про руйнівний ідіотизм війни по лінії президент-уряд.

Якби тоді на тих біг-бордах "не зрадь Майдан" знизу був підпис "український народ", можливо усе стало на своє місце. Було б зрозуміло до кого народ звернувся. Але виглядало усе навпаки: аноніми в кольорах "помаранч" саме простих людей закликали "не зрадити". Пригадую, тоді якось впіймав себе на думці, коли за кермом вкотре минав цей чудо-біг-борд: "а не пішов би ти…" Це ж хто кого "зраджує"?!

Цей заочний діалог влади з народом, а точніше односторонній заклик з Банкової до людей, завжди виглядав і виглядає брутально, вульгарно і по-більшовицьки. Чи це "помні і гардісь" від нинішніх послідовників совкового дискурсу, чи ці розтяжки над дорогою, які закликали водіїв і пасажирів громадського транспорту, "любіть Україну".

Коли еру "помаранчевих" (із вкрапленнями "блакитних" господарників, універсалів та круглих столів) було остаточно завершено і нова "синьо-біла" влада почала ламати через коліно усі ці коаліції, конституції, парламенти, скасовувати різні місцеві ради, скидати мерів, забирати мандати і вибудовувати по-лукашенківські вертикальну вертикаль, невиліковні оптимісти заспокоювали. Не треба лякатися, такий народ як у нас не дозволить авторитаризму навіть встати на ноги, не те що мутувати в диктатуру. Google допоможе бажаючим відшукати такі "прогнози" 2010-го.

Це вже потім соціологи розкажуть про "тотальне розчарування й апатію". Психологи розкажуть про анабіоз, як реакцію на обман. Політологи розкажуть, що вже у найближчі 15-20 років "майданів" не буде, бо "помаранчеві" провели "вакцинацію".

Усі ці надії на "громадянське суспільство" та активний "середній клас" кудись зникли за три роки нанизування України на вертикаль влади. Тобто, частина середнього класу завдяки успішним 28 реформам з програми "Україна для людей" перестали бути "середнім класом".

Після невдалої спроби "податкового майдану" частина "середнього" бізнесу стала "малим", а частина просто здала свідоцтва платників податків і виїхала. Навіть на інтернет-сайтах продажу вживаних авто звичним стали опціони "терміново у зв'язку із виїздом на ПМЖ".

А замість масових акцій непокори "громадянського суспільства" телевізор щодня показує "шоу кріпаків", де продажні петеушники з прапорами та безмовні бюджетники з транспарантами "схвалюють і підтримують".

Але навіть не так огидне повернення "візуального совка" довкола та радісних міроприємств-урочистостей з біо-статистами: " ми є раби! раби – то ми!". Найгірше, що кримінально-асоціальний елемент, який зазвичай є маргінальним у здоровому суспільстві, відчув себе "на коні".

Їх час прийшов – усе можна. Уся ця радісна гопота, яку міліція та крупний бізнес наймає для побиття все ще активних громадян на незаконних будівництвах, рейдерських захопленнях та бандитському поглинанні чужої власності.

Усі ці "бритоголові тітушки", які радісно позують перед подвійним кордоном Беркута, при проведенні нелегітимної Київради чи будь-якого іншого дійства влади на місцях. Уся ця суспільна шваль вже не боїться атакувати людей і бити їх серед білого дня під споглядання і невтручання міліції.

Сміливо атакує пікет або зриває чи то перегляд фільмів, чи круглий стіл, чи зустріч у закритих приміщеннях, і навіть не боїться бути затриманою на місці нападу. На фізіологічному рівні відчувають безкарність і свою затребуваність.

Саме так фронтові дезертири і сільська біднота у 1917-му році розпізнала в більшовиках "родную совєтскую власть" і пішла в перших рядах грабувати, різати, стріляти в потилицю, вішати, забирати хліб і палити церкви.

Саме ця публіка стала мільйонним садистським загоном добровольців для експропріації, окупації, розкуркулення чи організації продрозверстки і голоду. Тих, кого ще ловила вчорашня царська охранка, ЧК взяло "на довольствіє" і видало зброю та дозвіл на вбивство. Систему успішно закріпили майже на століття.

Гопота так само відчула своїх?! Розпитайте кримчан, як швидко залишки місцевих ОЗГ з 90-их пішли під омофор хлопців Васі Біти. Подібний перехід кращих людей міста під "смотрящих" відбувся і в Дніпропетровську, і в Запоріжжі, і в Одесі, і в Харкові.

Один знайомий соціопсихолог так і окреслив найгірший сценарій "зриву угоди про асоціацію з Євросоюзом". Це не фінансові, економічні, експортні чи інші наслідки провалу у Вільнюсі. Не геополітичні чи дипломатичні трудності.

Адже для різних людей та "євро-асоціація" - це зовсім різні надії або стереотипи. Для одних – нижчі ціни, для інших – доступні візи, для ще інших – заробітки або полегшена міграція. І лише для невеликого прошарку – це встановлення хоча б якихось уніфікованих правил життя і праці.

Просто після таких пасивних, але масових очікувань народу на якісь зміни завжди приходить цунамі суспільного розчарування та безвиході. Куди ж ще далі? Але найгірше, що уся ця совково-бандиться маса гопоти відчує себе повноцінним і безкарним господарем території та лохів, які на ній проживають.

Уже ніхто й ніщо не зможе їх стримувати на окремо взятій і нікому вже не потрібній закритій буферній зоні між якоюсь Європою і Путінським царством.

Роман Чайка