Гоп-стопу – стоп!

21 листопада, за тиждень до Вільнюського  саміту,  уряд Азарова вирішив   увіковічити  цей похмурий осінній  день в історії України як "чорний четвер" і поставити  євроінтеграцію на паузу. Що на практиці означає поховати її  на довгі роки або назавжди.

Отже, у сухому залишку що було "до"  і що маємо "зараз".

У 2010 був  конституційний переворот: руками Конституційного суду була скасована частина конституції.  В одну мить держава стала президентською з декоративним  вкрапленням парламентаризму. Такий самий,   як Верховна Рада,    керований театр "абсурду й демократії" є у Лукашенка, а в Путіна -  потішна Госдума.

Того ж року рукою  Чечетова  і  пальцями  регіоналів  було змінено  закон "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" і країна без  дієздатної  армії, але з величезною  совковою міліцією,  стала  позаблоковою. Хоча  Партія регіонів  ще  в 2003 році (Янукович  тоді  прем'єр) проголосувала за вступ України до НАТО і закріпила  цю мету держави в законі про основи національної безпеки. Тому, що послідовні.

Пропускаємо 28 карколомних і стрімких реформ, які три роки крокували розбитими  дорогами  України  за маршрутом "від стабільності – до добробуту". Єдина  успішна і доведена до абсолютного  кінця реформа – судова. Судів і суддів стало більше, а от пережитки  минулого,   такі як незалежність  правосуддя  чи  якісь там ефемерні  "законність/справедливість"  - остаточно  поборені. Усе – горбик-могилка на Печерському пагорбі.

Хоча був  таки один  спортивний ривок у світле майбутнє.  Ну, коли "чемпіонати минають – здобутки лишаються". Тоді  заради міжнародного футболу на рідному газоні   розікрали десятки мільярдів з бюджету. За рік  здобутки у вигляді  автобанів  розлізлися  ямами разом  із  талим  снігом.  Порожні аеропорти  стоять  без рейсів та пасажирів. Хіба, що два з чотирьох стадіонів залишилися у чіпких приватних руках героїв різних "форбсів"  (яких також прикупили ті самі  руки).

Гра мільйонів  за  народні  мільярди   здається  остаточно  підірвала бюджетне  здоров'я  команди "єнакіївських младо-реформаторів".  Вони  й  до шкіряного  м'яча  витрачали  (чи крали)   з казни в  рази більше, ніж орли Клименка  встигали  здерти  з бізнесу  у вигляді усе нових  податків і зборів. А тут таке шикарне прикриття – любов народу до копаного м'яча. І давай хюндаїти  та  альткомити  на повну.  У підсумку – діра в бюджеті  розрослася  до розмірів Великого каньйону.

Але  як  писав  поет  Позаяк:  "все одно життя я не боюсь – є  в житті й приємні сторінки".  Візьмемо те,  про що так переможно  трубила  партія влади та адміністрація Ґаранта. Ми (тобто, вони) за  три  роки  євроінтегрували  Україну так  глибоко, що  усі "папєрєднікі" разом узяті не змогли й  мріяти.  Виконували свої ж зобов'язання. Ну, типу: "пацани сказали – пацани..і т.д."

У  документах  спільної  партії   прем'єра  й  президента  усе  було прописано логічно і залізобетонно. Партійна програма: "Ми виступаємо за якнайшвидше  приєднання України до ЄС за умови вибудови ефективної моделі співпраці з нашими сусідами – країнами СНД". У виборчій програмі 2012 – го року: "здобуття асоційованого членства в Євросоюзі, створення зони вільної торгівлі, зняття візових бар'єрів між Україною та ЄС". Навіть у  партійному статуті  переконаного  регіонала: "Головними завданнями Партії регіонів є: позаблоковий статус України, європейська інтеграція, партнерські і дружні стосунки з країнами СНД". Одним словом: Донбас – серце євроінтеграції і Партія регіонів  - її локомотив.

Кожен може перечитати закон про Президента у частині здійснення зовнішньої  політики, а  потім  - Закон про Кабінет Міністрів у частині виконання  законів  України  виконавчим  органом  влади. Опісля -  взяти в руки  Закон України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" і читати вголос: "забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий   простір з метою набуття членства в Європейському Союзі". Читати ще раз і ще раз, аж  до моменту, поки не дійде, що того "чорного четверга"  Азаров, Бойко і Ко перевищили свої  повноваження, коли  постановою  зупинили  виконання  закону  і підготовку до підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом. Для допитливих:  існує  ще й кримінальний кодекс із відповідною статтею про перевищення повноважень. Там  конкретні  терміни  ув'язнення передбачені, але про це Азарову нехай  розкаже  суддя Кірєєв. Не забиратимемо його хліб насущний.

Місяцями поспіль регіонали оспівували євроасоціацію в телевізорі, а безкоштовні "молоді регіони" разом з непідкупними студентами та іншими ровесниками "петеушка-тітушка"   махали  прапорами  Євросоюзу і закликали усіх рішуче  зробити  наш цивілізаційний  євровибір.  І ті ж самі політики-регіонали  від "чорного четверга" почали  говорити  про необхідність уникнути  підписання угоди  про  асоціацію  з ЄС. Цим послідовним політикам довелося  міняти  свою риторику  протягом   дня: вранці "за", а по обіді – "проти". І  їх молодіжна збірна,  "блакитний комсомол", прихопивши  юних і незалежних студентів,  завантажилися у безкоштовні автобуси Донбасу і посунули на Київ  кричати  вже проти євроінтеграції. По-сучасному це називається "контр-майданити".

За  совка  усі "благонадьожні і морально стійкі"  люди (комуністи і "прімкнувшиє  к  нім" безпартійні )    хиталися з курсом партії, а тепер вся партія влади  та її опричники  в спортивних  штанах  хитаються  з  курсом  однієї  самодержавної  голови. І навіть прем'єр з усіма міністрами-мільйонерами   нагадують "хлопчиків на побігушках".  Азаров з його  зупинкою  євроінтеграції   просто нагадує   совєтського  прапорщика з анекдоту, якому наказали: "Прапорщік,  астанаві поєзд!".  Прапорщик  – "Поєзд стой, раз-два!".

Аргументи  генія  економіки  та гуру покращення  Азарова  викликали сміх навіть у телешоу. Прем'єр огризався, хамив і грізно  гримав на економічно непідкованих  глядачів. Сипав цифрами і жахами. Але  коли прем'єр  не  зміг назвати    ціну проїзду  в  метро, то  вже  на словах  "три гривні за  жетон"  отримав  гомеричний  регіт. 

Про непередбачувані економічні  труднощі, які  нібито  не встигли утрясти  в  угоді  про Зону вільної торгівлі з ЄС (а  вони  раптом  вигулькнули  на східних  кордонах держави)  казкар Азаров  може "скігліті"    хіба  мовчазним  пінгвінам  Антарктиди.  Бо  парафована  Україною та  ЄС  рік тому  угода  на понад  тисячу сторінок  передбачала  шість років  клопіткої  роботи  експертів та  урядовців.  Обрахунків  і  вивірення  усіх параметрів співпраці, усіх термінів, слів, букв,  усіх  цифр -  аж до останньої коми. Тому пояснення:  "раптом не врахували" і "треба підготуватися" - це навіть не дитячий лемент. Це, як кажуть у Митному Союзі  вірних путінців - "марення сивої кобили".  

Президент так  загрався  у шантаж на два фронти з  Євросоюзом   та Путіним, що уся його команда  на  очах  людей  перетворилася  з  грізних опричників на юродивих.  Дайте  нам гроші, бо піду в Європу/в Росію!   Апетити  "сім'ї" росли  погодинно.  Минулий  тиждень почався зі скромних 20 мільярдів  доларів, які Чечетов вимагав  від   Європи  як викуп за "Юлю". Потім були 120 мільярдів  з  подачі  Богословської, яка вказувала на компенсації  для Польщі при  її  вступі до ЄС.  Через  день в гру вступив "калузький старець" -  сума від Азарова  сягнула 160 мільярдів євро. Ну і завершив аукціон Янукович у Запоріжжі, довівши  верхню  межу "хотілок"  до 500 мільярдів доларів. Від 20 до 500  мільярдів за три дні -  не слабенько розігрався  апетит!  Те, що спочатку виглядало як   підняття ставок  в преферансі,  вже через три дні нагадувало вимоги викупу від сомалійських піратів.

Незаконна і юридично нікчемна постанова уряду Азарова "Прррр! Уже ніхто нікуда  нє ідіот!" - це або  кульмінація  шантажу  і  в останні години  перед  Вільнюсом  у  гру на білому коні  вступить  сам  Гарант-Батько  нації,  який   порятує  усіх  в Україні та в Європі сущих  і підпише  угоду.  Або цей урядовий "гоп-стоп"  – таки   останній   іржавий  гвіздок  в перспективи держави  на  десятиліття  вперед. Таке собі тимчасове  уникнення  економічного  колапсу  хоча б  на наступний  бюджетний  рік   (за  білоруським  прикладом)    плюс   угода  про   другий президентський  термін в 2015-му під протекторатом Путіна.

Для цілого  народу  це  інший вибір:  між "необхідними  змінами під стандарти ЄС" або   остаточним  цементуванням   нинішньої "стабільності і добробуту" а-ля "совок форевер". Але  чомусь  цей вибір  за  весь  народ  робить у ці дні одна людина за  високими мурами  Межигір'я. 

Якщо мітинги та майдани не переконають "вертикаль влади" скасувати  урядову  постанову,  відправити  Кабмін  у відставку і  негайно повернутися до активного  діалогу  з  Євросоюзом,  то логічно   переходити до   національного   страйку.  Пора  вчитися у європейців.

Роман Чайка