O tempora, o mores!

27 березня 2009 року опозиційна партія Регіонів зібрала на Майдан людей під гаслами "Крізісу – стоп" і "Власть – в атставку". Усе як звично: заявка на 15 тисяч, прийшло 5 із вудилищами і синіми прапорами. Лідер опозиції Янукович прочитав зі сцени заготовлену резолюцію. "С этой площади они в 2004 году обманули пол-Украины", - говорив тоді Янукович.

Що примітно – усю цю антивладну акцію в центрі столиці охороняло 275 працівників міліції. Зараз на шляху Межигір'я-Банкова щодня на маршруті кортежу №1 бовваніє у рази більше міліціонерів. Це так - ліричний відступ.

Найнесподіванішим того березневого дня 2009-го серед виступів блакитних "опозиціонерів" виявилась поява заслуженого артиста України Олега Гаврилюка. Він тоді виконав декілька "перлин шансону" і заявив: "Я знаю, что здесь много людей, которые в свое время ошибочно голосовали за Ющенко. Я сам был в их числе. Но уже через полгода (после "оранжевой революции") отменили показ моего выступления на Первом национальном телеканале. Когда я спросил, в чем дело, мне ответили, что я - русскоязычный, а русскоязычным на Первом национальном телеканале не место. Я сразу понял, где мое место".

Жахливі були ті часи "помаранчевого гоніння на російськомовний шансон". Але мужні трубадури підпілля та співці біло-блакитного резистансу вижили. Було тяжко – доводилося перебиватися сценами Будинку офіцерів та інших форпостів "русскава міра". Але такі заслужені і незламні завжди заслужували у богообраних навіть "народного" статусу. От де тепер той помаранчевий Ющенко з його трипільськими черепками?! А шансон - живіший всіх живих!

Часи змінилися – тепер на Першому національному совєтські фільми і пропаганда чесних чекістів, увесь спектр московської попси та океан шансону (чи то до дня міліції, чи до дня Совєтської армії чи просто під Восьме марта). УТ-1 фактично третій рік у форматі "Гаврилюк-ТБ" за кошти усіх платників податків.

Нова влада любить і шанує шансон. Більшість з них лише на ньому й виросли. Багато хто із владних кабінетів ще недавно і сам був героєм невигадливих історій зі світу блатної музичної культури. Сам заступник генерального прокурора Рінат Кузьмін в телевізорі - ніби логічне продовження "Мурки" у застінках генпрокуратури. Тоді в ТБ замовив цю перлину творчого доробку совєтскої зони недоторканий регіональний гармоніст Ян Табачнік, а захоплено посміхався в кадрі - кадровий кедебіст з РФ, а нині держначальник Києва Олександр Попов. Готовий відео кліп "стариє пєсні о главном" залишився навіки нащадкам:

Про спайку міліції і кримінальної "малини" написано чимало книг і наукових досліджень. Але нинішньому міністру усієї міліції країни Віталію Захарченку шансон подавай лише найвищої проби. От йому і випала висока честь вручити грамоту самому Гаріку Крічєвскому:

Напевно не в одного цього міністра в авто повна колекція "русского шансона". Національний палац "Україна" тому й так називається, що тут завжди повний зал і на Стаса Міхайлова, і на Грішу Лєпса і на самого Гаріка Крічєвского. Пісні про "кльових зеків і галімих мєнтов" тут зустрічають з аншлагом і з поваги піднімаються, як при виконанні гімну:

Це колись шансон заганяли в прокурені кабаки. В оновленому Києві концерти шансону збирають найпрестижніший паркінг дорогих авто і найкращих людей країни у найбільших концертних залах. Добрі люди завжди тягнуться до собі подібних і їх стає усе більше й більше.

От і з нагоди Дня Конституції нагорода знову знайшла героя. Президент нагородив заслуженого Олега Гаврилюка званням народного артиста України. А представник Президента у Верховній Раді Юрій Мірошниченко залишив пам'ятний запис на інтернет-сторінці шансоньє: "Не для кого, не секрет, что Шансон - это музыка для тех, кто ищет в песнях смысл, кто уже познал в жизни взлеты и падения, кто находит в них себя и свои переживания… Мы можем уважать Григория Лепса, но не можем любить его так, как Владимира Высоцкого, Игоря Талькова, Михаила Круга, которые так как и Олег Гаврилюк доносили до слушателя свою собственную поэзию, свою собственную душевную боль и радость. Я думаю, что когда в Украине под словом "Шансон" люди будут подразумевать Олега Гаврилюка, то и отношение к этому жанру будет более уважительное, а не такое как к некоторым раскрученным, полублатным, украинским шансонье". Саме так – шансон з великої літери "Ш".

За цими параметрами запасів золотого шансону на душу населення Україна серйозно покращила свої показники за останні роки стрімких реформ. От в Кремлі на представлення самого Жиріновського ледве спромоглися дати заслуженого Стасу Міхайлову. А у нас вже "народні" є.

Головне не те, що всенародно обрана влада нарешті справедливо винагороджує найкращих митців цього складного аудіо мистецтва з великої букви "Ш". Добре, що ті народні майстри шансонного слова, які в кишеню за міцним словом не лізуть, по-заслугах оцінюють і цю владу від самого Творця. Ось як коротко і влучно народний артист Олег Гаврилюк характеризує всенародного прем'єра:

Слушаю Азаровские перлы…
БРЕД!!! Аж не выдерживают нервы.
Говорит, как будто бы не врет...
Если так, то где же он живет???

А тим, для кого зі сцени мітингового 2009-го співав старі свої шансони, митець Олег присвятив один зі своїх останніх віршів:

Смотрю на политическую сцену,
И очень многим крысам знаю цену.
Таким себе бюджетным грызунам,
Разъевшимся, хвостатым пацанам.
Хочу спросить сегодня у народа:
Ну, сколько можно выбирать уродов?
Ну, сколько можно позволять им красть?
Зачем, Вы крысам в руки дали власть?

Але запитувати в порожнечу покращення може і простий заслужений артист, а справді народний має для народу вже готові рецепти:

Ну почему нет в мире докторов,
Чтобы лечил от воровства воров?
Как не крути, хоть смейся, или плачь,
Вора в воре излечит лишь ─ палач!