Життя у стані війни

Воно має свою специфіку. Навіть якщо військові дії зосереджені на якійсь обмеженій території, це не означає, що війна не відбувається поза нею. І чимало хто розслабився, звикнувши жити у відносному спокої, вважаючи, що я ОТУТ, а війна десь ТАМ.

А тим часом вбивства і самогубства відбуваються зовсім близько. Поруч з нами живуть люди, які саботують АТО, розкрадають військове майно і наживаються на війні. Тобто вони мимоволі по той бік фронту і проти нас.

Війна провокує приспані інстинкти. Цілком мирні люди, як от автомийник "Моторола", раптом стає комбатом. Це, зрештою, було й давніше, коли селяни раптом ставали отаманами і героями Холодного Яру.

Цікава річ. Знамениті вояки і герої повстань мали бізнесовий талант. Не знаю, яким чином це пов'язано, але Роман Шухевич заснував до війни дуже успішну фірму "Фама". Горліс-Горський наприкінці 30-тих років відкрив у Львові кнайпу, а його сподвижник, повстанський отаман Лютий-Лютенко, емігрувавши за кордон, розвинув настільки успішний бізнес, що став відомим меценатом.

Тобто якби не було війни, ці герої так і залишилися б звичайними діловими людьми. Але війна розкрила в них якісь приховані таланти.

Щось подібне відбулося з Олесем Бузиною, який, звісно ж, героєм не був, але стати ним намагався. В 90-тих роках, коли ми не раз пересікалися з ним на різних ток-шоу, він бавився в журналіста з парадоксальним мисленням. Він умів дотепно і навіть нахабно реагувати під час дискусій на будь-які теми. Але тоді це були невинні жарти і невинні образи.

Поступово в нього зародилися письменницькі амбіції, і він уже себе інакше, як письменник, не називав. Я у своїх статтях часто кепкував з нього, називаючи усю його творчість "бузиною". Але він не ображався і якось дуже поблажливо до моїх гострих реплік ставився.

Одного разу на Форумі видавців у Львові він цілком доброзичливо нагадав мені, що я пишу про нього винятково в негативному ключі. І додав: "Ти називаєш мене провокатором. Але ж насправді ми обоє провокатори".

Я відповів, що я провокую на позитив і ніколи не перебріхую історію, тоді як він постійно бреше. І я навів йому ряд прикладів таких перекручень.

Він не заперечував. Бо він таки дурнем не був. Він добре розумів, що він пише і для чого. Він від щирої душі вигадував якісь небилиці з історії України і подавав їх як власне наукове дослідження. І таки справді він читав чимало історичної літератури, але тільки для того, аби потім препарувати її так, як йому вигідно. Бо серед тих його опусів були й такі, що справді мали за собою історичні джерела. Він просто вибирав лише те, що його цікавило, а саме – усе, що тільки можна негативного.

– Шевченко пив? Пив. По повіях ходив? Ходив. То й що з того? – питав я його. – Поль Верлен з Артюром Рембо оно під однією ковдрою не без діла лежали і нічого. Який з цього глобальний висновок? Що усі вони погані поети?

Щось подібне відбулося з Олесем Бузиною, який, звісно ж, героєм не був, але стати ним намагався.

Ні. Він зовсім не це мав на увазі. Йому хотілося тільки зчистити з Шевченка бронзу. Як і з Хмельницького чи Мазепи. Він працював таким собі літературним асенізатором, акумулюючи у своїх опусах лише самі нечистоти. І ці його опуси мали якийсь попит. Правда, я не вірив у фантазійні наклади, але ці книжечки не раз перевидавалися.

Олесь дивувався, що він у своїх статтях мене хвалить, а я на його адресу цвиркаю їддю. На запитання, хто з українських письменників його найбільше цікавить, він завше називав мене. А я відповідав такими статтями як "На городі Бузина" на цьому ж таки сайті.

І ось тоді на Форумі я йому сказав, що усе для нього закінчиться погано. Бо ті, що друкують його статті про Малоросію, рано чи пізно зникнуть, а він залишиться знеславлений біля розбитого корита. Бо від нього усі відвернуться.

Він відповів, що ці статті йому приносять гарний прибуток, що є люди, зацікавлені у творенні міфу Малоросії та Новоросії. Це було вже за Януковича. Ніхто ще не підозрював, що буде далі. А далекоглядні кремлівські агенти уже починали працювати над творенням міфу.

У те, що йому за такі статті добре платили, сумнівів нема, бо писав він їх не так часто, а отже не мусив напружуватися.

Від статей Олесь перейшов уже до ще цікавішої забави: він пошив собі уніформу російського солдата Першої світової, почепив шаблю і відтак уже почав з'являтися в такому воєнізованому вигляді.

І це все була епатажна гра людини, яку всі, кого він міг поважати і з ким хотів би спілкуватися, відкинули. Його зневажали ті, до кого він би хотів горнутися і приманювали ті, що використовували його, як маріонетку. Йому не залишалось нічого іншого як підкоритися цим умовам. І щоб якось підкреслити те, що для нього його погляди і його фантазії про Малоросію не фейк і не забава, він воєнізувався. Ба навіть почав себе поводити агресивно на політичних шоу, влаштовуючи бійки.

Його смерть багато хто сприйняв як відплату за його гріхи. Дехто навіть писав, мовляв, шкода, що його убили, краще б судили і посадили. Але ставити його в один ряд зі Чечетовим і Калашніковим було б смішно. Бузина останнім часом, як кажуть, вийшов у тираж. Ним ніхто не цікавився. Книжок його в Україні ледве чи хтось би тепер видавав. Не знаю навіть яке видання могло б його приголубити в час, коли ми усі так гостро реагуємо на будь-які прояви антиукраїнськості.

А Бузина більше нічого й писати не умів. Він умів лише щось висміювати і доводити до безглуздя.

Судити його? За що? А посадити? За наклеп на Шевченка чи на Володимира Великого? Чи за те, що закликав не купувати львівської кави і львівського пива?

Його статті про Малоросію все ж не виконували тієї ролі, якої сподівалися від них ті, хто його надихав. Бо Бузина, як я казав, дурним не був. "Так, і книжки свої я пишу у правовому полі, – скаже він в одному з інтерв'ю. – Жодного українського закону при цьому не порушено – принципово. Можна написати дуже відомий, резонансний, навіть скандальний твір, не порушуючи законів. Що я й роблю".

Його не було ані за що судити, ані за що убивати. Живуть же ж іще різні джангірови, піховшеки і багато інших цікавих людей, які розпалювали ворожнечу і служили злочинним режимам вірою і правдою. І, здається, живуть непогано.