Зорн і радість

Слово "Zorn" вимовляється німецькою як "цорн" і означає "гнів".

Прізвище Zorn вимовляється як Зорн – зокрема у випадку, якщо йдеться про Джона Зорна, одного з найрадикальніших виконавців, композиторів, продюсерів, видавців і музичних реформаторів нашого часу. Якщо в теперішньому світі ще є сенс говорити про геніальність, то Джон Зорн – саме той. За свою вже досить епохальну кар'єру він устиг змінити традиційні уявлення меломаніякального людства фактично про все: про новий авангард і фрі-джаз, про панк і психодел, про імпро і камерну музику, про гардкор і метал, про оперу, про музику для кіно й театру, для весіль і похоронів, для дітей, дорослих і дорослих дітей, для аніме і садомазо.

За свідченнями численних журналістів, Джон Зорн не тільки геній, але й абсолютний працеголік. Для того, щоб мати більше часу для музики, він цілком відмовився від телебачення, газет, Мережі й максимально обмежує будь-які контакти. Він не тільки сам компонує й виконує, він прослуховує й переслуховує мегатонни музичного матеріалу з усього світу, збирає і впорядковує, міксує, переплітає, дає друге дихання й витягає з небуття, з невідомості, продюсує і підтримує.

Ось кілька цифр. Джон Зорн особисто брав участь у створенні близько 600 музичних альбомів, 150 із яких підписано безпосередньо його іменем, а його власна розташована в Нью-Йорку і створена 1995 р. фірма звукозапису "Цадик" випустила 711 альбомів. Він доклав руки, вуха і душу до кожного з них.

2 вересня йому виповниться 60. Але ювілейний тур містами Європи, Азії та обох Америк розпочався ще у квітні. Варшава, де його знають, люблять і де ним захоплюються вже з добрих два десятки років, стала одним із чергових міст. Нам пощастило, що Варшава так близько і візи відкриті. І що квитки було куплено півроку тому. Таким чином ми потрапили на цілком унікальне дійство у велетенській "Салі Конґресовій" (кажуть, ніби вміщує 4 тисячі місць, і я не надто в цьому сумніваюся.)

Концерт, який згідно з програмою мав тривати три з половиною години, протривав майже п'ять. Вам доводилося бувати на таких концертах? Мені ще ніколи не доводилося й, можливо, більше не доведеться. Але якщо так, то я дуже жалкуватиму, бо ті п'ять годин (у семи частинах з трьома перервами) були суцільним приголомшливим пульсуванням звукових і містичних стихій. Сім Зорнових проектів у позмінному виконанні двадцятьох екстракласних музикантів заповнили собою майже неосяжні музичні простори. Там були Майк Паттон з його феноменальним вокальним діапазоном, Марк Рібот (без друга Тома Вейтса, але, звісно, з гітарами), найневтомніший у світі і в той же час супертехнічний барабанник Джей Барон, леґендарні клавішники Джон Медескі та Джеймі Сефт, контрабасист і бас-гітарист Тревор Данн, вібрафоніст і барабанник Кенні Воллесен, струнно-смичковий квартет "The Alchemist", фортепіанне джазове тріо Стівена Ґослінґа, а також Гільдеґарда Бінґенська, середньовічна свята, композиторка і цілителька (ХІІ ст.), Зорнові (чи то пак зоряні) варіації на тему якої виконав відьомсько-фантастичний жіночий вокальний квінтет. Це від них усім нам потім не спалося. І хай вибачать мені ті музиканти, яких я тут не згадав, бо в тому концерті було насправді все – від боса-нови до панк-року, від кантів і хоралів до нового джазу, від ґотики до еротики. Коли наприкінці п'ятої години дійства програму було завершено, публіка ще двічі викликала їх на біс. Якби вони могли грати ще з дві-три години, публіка не розійшлася б.

Джон Зорн, цей спрут із безліччю довжелезних щупалець, він же зірка з безліччю безкінечних променів, охопив усе, що зміг. В одному з інтерв'ю для "Нью-Йорк Таймс" він сказав: "Люди зрозуміють те, що я роблю, щойно після моєї смерті. Критики найщасливіші тоді, коли об'єкти їхніх зацікавлень мертві".

Утім дочекатись його смерті, щоб нарешті все зрозуміти, дуже проблематично. У свої майже шістдесят він виглядає на вічні сорок – стрункий і пластичний, легкий і летючий мангеттенський тип, окулярник у футболці й камуфляжних штанах із переважно зверхньо (чи то захоплено і здивовано) закинутою головою, чарівник, алхімік і феномен. Не сумніваюся, що з такою доброю формою він доживе й до ста. Тобто в нього ще є цілих сорок років (Мойсеєвих, не інакше) на те, щоб його полюбили і в Україні. А там – дасть Бог і він виступить у якому-небудь "Национальном Дворце искусств Украина" під час свого столітнього світового турне.

Чекати довго й не всі ми дочекаємось. Але в цілому ми на доброму шляху. До нас уже навіть "Depeche Mode" запрошували.