Час київський і час московський

Попри всі проблеми, які пов’язані навіть не з американсько-українськими відносинами, а з ситуацією навколо імпічменту президента Дональда Трампа, візит державного секретаря США Майка Помпео до Києва можна назвати передбачуваним. Ще до приїзду держсекретаря можна було не сумніватися в тому, що він висловить підтримку Україні, буде засуджувати дії Росії в Криму і на Донбасі та закличе Київ до продовження політичних і економічних реформ, — пише Віталій Портников в колонці на "Радіо Свобода".

Набагато складніше передбачити підсумок поїздок держсекретаря до Білорусі, Казахстану і Узбекистану. Всі три країни, так чи інакше, тісно пов’язані з Росією. Білорусь і Казахстан — члени Євразійського економічного союзу і ОДКБ.

Узбекистан намагався уникати цих інтеграційних об’єднань, але після смерті президента Іслама Карімова його наступник Шавкат Мірзійоєв намагається поліпшити відносини з Москвою. У цьому сенсі приліт американського державного секретаря до Ташкенту — це демонстрація готовності Вашингтона підтримати суверенітет Узбекистану, можливість для нової влади не поспішати в обійми Кремля.

Але і для Мінська, і для Нур-Султана зараз — особливий момент. Росія постійно схиляє президента Олександра Лукашенка погодитися з «поглибленою» інтеграцією, а простіше — з поглинанням Білорусі Росією. Це прагнення Путіна вже викликало низку політичних і економічних криз у відносинах між двома країнами. Але Лукашенко занадто сильно залежить від Москви, він сам вибудовував режим, який буквально задихається без російських дотацій. І для того, щоб зберегти і своє правління в Білорусі, і саму Білорусь, без міжнародної підтримки йому не обійтися.

А в Казахстані триває транзит влади. І при цьому ми не знаємо, які погляди у Кремля на нового казахстанського президента Касима-Жомарта Токаєва. Кремль і за Єльцина, і за Путіна побоювався прямої конфронтації з Нурсултаном Назарбаєвим, який і зараз, після своєї відставки з посади президента, залишається найвпливовішою людиною в країні. Але, можливо, наступнику Назарбаєва з такою конфронтацією доведеться зіткнутися — і в цьому сенсі розмова з американським державним секретарем буде аж ніяк не зайвою. Так, про практичні результати такої розмови ми навряд чи дізнаємося зараз — але обов’язково зрозуміємо це згодом.

Єдине, що відрізняє пострадянське турне Помпео від його поїздки до Києва, так це те, що і в Мінську, і в Нур-Султані, і навіть в Ташкенті все ще продовжують жити за політичним московським часом.

А в Україні, як я сподіваюся, вже живуть за київським.

Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода