Дякуємо, що живий!

Ледь не після кожного футбольного сезону охочі віднаходити на сонці плями знаходять щось неймовірно цікаве в підсумках чемпіонату. І не важливо, чи був той сезон по-справжньому інтригуючим, чи одверто нудним – свою порцію єлею чи зеленки отримують як герої, так і невдахи. Власне, в цьому немає нічого поганого. Радше навпаки. До того ж, так було, є й, вочевидь, буде. Проте нинішній футбольний чемпіонат, який тільки-но перетнув фінішну пряму, буде помітно відрізнятися від своїх попередників. З цим сезоном за резонансом може порівнятися хіба що прем'єрний, проведений на руїнах чемпіонату СРСР. З тією лише різницею, що стартову першість пам'ятатимуть як першооснову нашої футбольної незалежності, тоді як нинішню – як спробу цю незалежність перетворити на залежність. Через пріснопам'ятні політичні події, що призвели до розгардіяшу в країні, футбол не міг і не став оазою порядку та спокою. Друга частина сезону проводилася за олімпійський принципом: головне – дочовгати до фінішу. Дочовгали.

ПІДСУМКОВА ТУРНІРНА ТАБЛИЦЯ ЧЕМПІОНАТУ УКРАЇНИ

Дякуємо, що першість розіграна, відомі герої, невдахи та ті, кому все по цимбалах. Проте наразі майбутнє нового футбольного сезону вкрите таким туманом, що до ладу й не второпаєш, чи буде він, той новий сезон, чи ні. І якщо приводом ймовірного нестарту можуть стати лише фатальні обставини, про які навіть думати не хочеться, то про кількісний склад наступної першості та формулу її проведення думати можна скільки завгодно, проте зараз це заняття явно безперспективне, позаяк предмет думок міцно переплетений із політичною ситуацією, яка відома лише Творцю…

Тому на даному етапі ми можемо ствердно говорити лише про сезон, що завершився. Говорити з точки зору його підсумків. Найголовніший із яких, як на мене, відбувся не на футбольному полі, а на трибунах. Мова, певна річ, про фанатів. Точніше, про їхнє єднання в межах усієї країни. Раніше ми звикли, що фанати – у ліпшому випадку, тло футболу. Про них згадували часто, проте майже завжди – з негативним підтекстом. Відверто кажучи, було за що.

Крім того, футбольний фанат загалом ототожнювався не стільки  поціновувачем короля спорту, скільки з субтильними дегенератами, що жлуктять пиво та товчуть одне одному пики. Потрапити непідготовленій сторонній людині на фанатський сектор – все одно, що фанату сходити на "Лебедине озеро". Проте перед зовнішньою загрозою в особі колишнього "старшого брата" фанати забули про свою класову чи кланову боротьбу й об'єдналися.

ВСІ РЕЗУЛЬТАТИ ЧЕМПІОНАТУ УКРАЇНИ

А "Хутін - пуйло" у їхньому виконанні стало справжньою піснею року. Вдячний особисто – то було справді круто! Те, що не змогли чи не зуміли зробити політики за роки й роки, зробили футбольні фанати-вболівальники – об'єднали країну. Лише після них свою громадську позицію почали висловлювати деякі футболісти та тренери. Лише завдяки їм відбувся не за порожніх трибун фінал Кубка й останній тур. А коли в окупованому Севастополі на фанатській трибуні лунало "Слава Україні", в серцях хотілося відповісти по цей бік екрану "Героям слава"! Дійсно, всім футбольним героям – слава!

Другий за значенням підсумок сезону – відкладення старту весняної частини чемпіонату, матчі за порожніх трибун, вимушені перенесення поєдинків до інших міст та серйозні складнощі при перетині так званого кордону на Кримському півострові. Подібних чинників та казусів у нас ще не було. Й хочеться сподіватися, що більше не буде.

Чи вплинуло все це розмаїття на підсумкове розташування команд? Безумовно. Проте це не що інакше, як форс-мажор. Себто від нас із вами в тій ситуації майже нічого не залежало. Доводилося ту ситуацію сприймати такою, як є. Інша справа, чи був достатнім резон відкладати старт та проводити матчі без глядачів? Особисто я думаю, що був, адже на кону дійсно стояла безпека глядачів. Проте наші футбольні чиновники, як і зазвичай, вибрали шлях найменшого супротиву. Щоб не було зайвого головного болю, вирішили просто "не пущать". Скрізь. Тобто з водою вихлюпнули й немовля.

І ось тут маємо вести мову не про те, що вирішили просто "перебдєть", а про те, що ніхто не хоче брати на себе відповідальність. Відомство Конькова зайвий раз показало свою мерзенну сутність. Мабуть, недарма й невипадково саме зараз став надбанням громадськості корупційний скандал у ФФУ за участі її президента.

Щодо суто спортивних підсумків, то передовсім мова має вестися про підвищення конкуренції в боротьбі за єврокубкові місця. На цих щаблях у міжсобойчиках у одні ворота ніхто не вигравав. Кожен колектив із верхівки таблиці гарантовано мав як відчутні спади, так і яскраві спалахи. Відтак чемпіоном стала команда, яка пройшла турнірний шлях найрівніше. Тріумф "Шахтаря" жодним чином не можна вважати випадковим чи незакономірним. Хоча б тому, що в футболі завжди все справедливе, а якщо хтось шукає логіки, то просто вибрав для цього не той вид спорту. Приміром, у шахах логіки значно більше. Тому просто треба віддати належне донецькій команді, яка вже не була бездоганною та невразливою, проте все одно стала найкращою.

"Дніпро" уперше за довгі роки фінішував другим. Під час матчу останнього туру проти донецького "Металурга" на трибунах можна було розгледіти банер із написом "Дякуємо за сезон". Як на мене, це радше аванс, ніж констатація. Амплітуда коливань настрою дніпрян – чи не найширша серед фаворитів. Виграти у "Шахтаря", очолювати пелетон, а потім програти майже всі ключові протистояння…

Оцінка роботи Хуанде Рамоса також коливалася разом із командними результатами. Для найвищої проби не вистачило все-таки досвіду. До того ж, вважаю, елементарно перегоріли, побігли попереду паровоза. Буде наука. Чи стало краще, себто об'єктивніше суддівство на матчах дніпрян? У порівнянні з минулими сезонами – так. Проте старий фаворит суддівських симпатій продовжує – чи то за інерцією, чи то з інших причин – отримувати всіляке сприяння. На жаль, у цій законсервованій царині зміни відбуваються надто повільно.

Третя сходинка "Металіста" наразі видається ледве не піком бажань, хоча після осіннього відрізка першості ця команда претендувала на більше. Революція зуміла зірвати маски з головного акціонера слобожанського клубу, який, на відміну від, скажімо, мащеного одним миром свого шахтарського колеги, відчув серйозні проблеми з бізнесом. Це не могло не позначитися на команді. Пішов тренер, команду залишили провідні виконавці. До того ж, борги по зарплаті. Щоб усе це розхлебтати, знадобилося декілька турів. Момент було втрачено. Проте не настільки, щоб опинитися поза п'єдесталом. Із кризи й невизначеності вийшли достоту гідно.

Про четверту сходинку "Динамо" написано й сказано вже стільки, що вставляти зайві п'ять копійок сенсу немає – там цих мідяків гори й гори. Головного винуватця провального сезону також уже офіційно названо – вже колишній керманич. Блохін однозначно став уособленням усього зла й негараздів, що звалилися на столичний клуб. Пнути колишнього ідола намагалися навіть ті, хто сліпо йому вірив. Додати щось нове й оригінальне з цього приводу навряд чи вдасться. Дивує лише беззастережна відстороненість майбутнього керманича від свого колишнього патрона. І та незносна легкість, з якою вчорашній зелений асистент чомусь став новим месією. Головне, аби не забув, що шлях від великого до смішного – дуже куций.

На "Чорноморець" хотілося дивитися з Джедже в складі, а не з Тейку. Проте політична ситуація болісно відбилася й на одеській команді. Відтак довелося замість творчості вибирати животіння. Вище голови Григорчук та його підопічні не стрибнули – надто обмежена можливість кадрового маневру. Перспективи команди також туманні, проте свою нинішню позицію в турнірці вона заслужила.

На останню єврокубкову сходинку претендували, за великим рахунком, троє – донецький "Металург", "Зоря" та "Ворскла". Всі троє схожі між собою нестабільністю, проте склад мають достоту збалансований. Але на відміну від лідируючого квартету та "Чорноморця", ця трійця може вважатися міцним горішком лише містечкового калібру. На щось справді звитяжне вони навряд чи здатні, хоча попити кров у одному окремо взятому матчі спроможні. Чого варті такі команди на євроарені, показав донецький "Металург" останні два сезони. Він і втретє виборов право протистояти з якимись "Кукесями" (якщо УЄФА не відмінить свій бан). Як на мене, чотири команди для старту в Лізі Європи для нас забагато. Ми з горем навпіл назбируємо трьох. Однак маємо виставляти ще одну…

На іншому полюсі – тотальна очевидність. Вдруге поспіль втрачаємо команду через фінансові проблеми, цього разу посеред сезону. Тому завдання вберегтися від вильоту для тих, хто зірок з неба не хапає, спростилося. Власне, дві однозначно найгірші команди – запорізький "Металург" і "Таврія" - розіграли другого зайвого. Власне, обидва заслужили пониження в класі. Проте більш заслуженим виявився сімферопольський клуб. І це також справедливо. Враховуючи, до всього, ще й політичну обстановку.

Решта команд, так звані середняки чи болото, грали ролі другого плану. Часом виразно, інколи фальшиво. Проте на Оскар навряд чи хтось із них заслужив. Будемо сподіватися, що їм поталанить наступного разу.

А от яким він буде, той наступний раз?

Олександр Солнцев