Санкт-Петербург – місто-людей, а не тільки історії

З цим містом я познайомилися не як туристка, а як активний учасник конференції міжнародних конкурсів, членів Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів, що відбувалася у Пітері в період білих ночей в 2011 р.

Літак приземлився вчасно, в аеропорті Пулково я без затримок пройшла митний і паспортний контроль. Та не була б я жінкою, щоб не запізнитись, - так і трапилось.

А ті, хто запізнюються повинні самі уже й діставатись до Санкт-Петербурзької Академічної Філармонії ім. Шостаковича, а Великий і Малий Зали якої знаходяться на Невському проспекті. Розмістилась я в готелі "Росія", що на площі Чернишевського, а це аж ні як не центр міста. І тут я задумалась, як же я доїду до цієї філармонії сама. І з цього моменту розпочалось моєї знайомство з містом. І не просто з містом-історією, а з містом, в якому бурхливо протікає буденне життя, зі своїм ритмом, своїми правилами.

Ще пару годин назад я була в Києві і розраховувалась гривнями, а тепер у Санкт-Петербурзі – і необхідно було платити у рублях та й ще проводити різного роду калькуляції в голові, адже було цікаво наскільки їхні ціни вищі, чи нижчі від наших.

Не знаючи нікого в місті, пізнавала його через спілкування зі звичайними людьми, яких я зустрічала на своєму маршруті, початок якого знаходився на околицях. Ще з дитинства пам'ятаю приказку "язик до Києва доведе". Тільки цього разу я була в Петребурзі. У кожного з нас є свої стереотипи. Саме тому я була не дуже впевнена, як мені відповідатимуть мешканці Петербургу. Я дуже рада, що всі мої побоювання розвіялись як вітер в полі. Всі мені відповідали ввічливо і з готовністю допомагали мені на моєму маршруті. Особливо запам'яталась одна дівчинка неподалік від Набережної Каналу Грібоєдова. Так, після чарівної фортепіанної музики у Філармонії я дуже хотіла, хоч трішки пройтись по Невському проспекту і побачити пам'ятки історії. Дійшовши до Набережної Каналу Грібоєдова, я затамувала подих, дивлячись на неймовірної краси собор (згодом я дізналась його назву "Спас-на крові"), що виднівся попереду. "Хто б оце мене сфотографував на його фоні?", - таке запитання я поставила сама собі. В принципі ніхто ніколи не відмовляється сфотографувати, але це був після обід робочого дня. Всі кудись поспішали. Мимо мене прохолодили мама і донька. Я попросила сфотографувати і молода дівчина з ентузіазмом зробила декілька чудових фото, хоча її мама заперечувала, щоб вона зупинялась на фотографування, адже вони поспішали на вернісаж, який мав розпочатись за півгодини. Проте дівчина відповіла, що всі гості її міста повинні мати чудові спогади і вернісаж нікуди не дінеться. На ці слова її мама тільки посміхнулась.

Маршрут мого першого перебування у Пітері не включав ознайомлення з історичною архітектурою. Він був доволі простим і складався з таких частин: аеропорт – готель – метро – Великий і Малий Зал Санкт-Петербурзької Філармонії – Невський проспект –– Набережна Каналу Грібоєдова – Собор "Спас-на-Крові" - екскурсія по каналам міста і по р. Нева, водні простори якої запали мені в душу.

Звичайно, не можу не згадати про білі ночі, явище природи, що не залишає нікого байдужим! Можна реально загубитись у часі і не відчути, як попередній день завершився і почався уже новий. Це час романтичних подорожей, творчих досягнень, а, крім того, це час економії електроенергії для місцевої адміністрації! Поки я була в Пітері ні разу не бачила ні одного включеного ліхтаря.

Санкт-Петербург для мене - це фортепіанна музика, що мене туди привела, та люди, яких я там зустріла: відкриті, цікаві і привітні.

Архітектурні ж пам'ятки та музеї залишились у планах на майбутнє…